Бекінгем Тим., що догідне й богові, і людям,
Що в цім краю тепер живуть без влади.
Глостер Боюсь, що учинив я щось таке,
Чим заслужив неласку я громадську,
й за мій нерозум докорить прийшли ви.
Бекінгем Вчинили, ваша, світлість, Та могли б
Ви, нас послухавши, той гріх загладить.
Глостер Хіба ж не в християнській я країні?
Бекінгем То знайте: гріх ваш той, що віддали ви
І трон величний, і верховну владу,
І берЛо ваших предків вікопомних,
І сан в^щ, ї природжені права, '
І славу дому царськрго спадкову
Поганій парості гнилого пня.
Від тихості оспалих ваших мислей
Ми для добра вітчизни будим вас.
Наш острів кращих паростків позбувся,
Його обличчя — все в ганебних шрамах,
Дуб царський обвило негідне віття,
І він по плечі в темну вгруз безодню
Байдужості й німого забуття.
Щоб край урятувать, ми вашу світлість
Всім серцем просимо тягар узяти
Керма державного в країні вашій —
Не як протектор, опікун, намісник,
Покірний наймит користі чиєїсь,
А як король по праву і по крові,
Як спадкоємець власної держави.
Тому-то в супроводі ваших друзів,
Вам відданих, поважних громадян,
З наполягання їхнього палкого
Прийшов і я благати вашу світлість.
Глостер Не знаю, як для вас зробити краще
І як гідніш для мене: відійти
В мовчанні а чи гірко докорити?
Не відповім-подумаєте ви,
Й прийняв я влади золоте ярмо,
Що марно хочете мені накинуть.
А дорікати вам за домагання,
До мене повні вірної любові,
Це значить друзів скривдити моїх.
Щоб першого не викликать словами
І другого уникнути мені,
Я відповідь даю вам остаточну:.....
За ласку дякую, але високих;
Не заслужив я ваших домагань.
Якби й відпали всякі перешкоди ,
І рівним був мій до корони шлях,
Як певним є моє по крові право,
Та сам настільки я убогий духом —
І стільки маю величезних вад* ,
Що раділе б я від величі ховався,-
Нездатний з хвилями змагатись човен,-
Ніж, величі шукавши, задихатись
У випарах облесливої слави,
Та богу дяка, вам я не потрібний,
Сам помочі від вас я потребую:
Вам помагати — надто кволий я.
Плід царський царське дерево дало нам.
Незримо сплине час, той плід дозріє,
Державний трон собою прикрасить
І всіх вас царюванням ощасливить.
Що ви мені несли, йому — по праву
Зорі його щасливої — складаю.
Хай бог від зазіхань цих нас боронить!
Бекінгем Мілорде, це про совість вашу свідчить;
Та ваші докази, як роздивитись,
Необгрунтовані усі, безсилі.
Едвард — син брата вашого, це правда,
Та не його законної дружини.
Ваш брат із леді Люсі заручився,
Живий цього є свідок — ваша мати.
Пізніш він висватав через посла
Сестру французького монарха — Бону.
Прив'яла і підтоптана вдова,
Синів численних клопітлива мати,
Що полудень днів кращих перейшла,
Вона йому запала в очі хтиві
І, ним заволодівши, до падіння
В мерзотне двоєженство довела.
На ложі блудному зачав він з нею
Едварда, що звемо ми чемно принцом.
Я б міг гіркіші докази навести,
Та, тих шануючи, хто ще живий,
Межу кладу своєму язикові.
Тож не відмовте і прийміть, мілорде,
Вам пропонований високий сан —
Як не для нашого й вітчизни блага,
То щоб підняти рід ваш благородний
З гнилизни, що його роками точить,
На шлях прямий, по правді вам належний.
Лорд-мер Мілорде, молять громадяни,— згодьтесь!
Бекінгем Не відкидайте їхньої любові!
Кетсбі О, дайте радість їм, вволіть їх волю!
Глостер Ах, нащо цих турбот мені тягар-!
Нездатний я до величі і влади.
Прошу вас, не прийміть це за образу:
Не можу я й не хочу поступитись.
Бекінгем Напевне, вам любов не дозволяє
Хлоп'я відтрутити — він братів син.
Ми знаємо, що лагідні ви серцем,
Що жалісливі й ніжні ви, як жінка,
Що добрі й до своєї ви рідні,
Й не менше до людей усяких станів.
Та знайте: чи погодитесь, чи ні,
А син Едварда кор.олем не буде.
Ми іншого посадимо на трон,
На сором роду вашому й на згубу.
З цим рішенням ми залишаєм вас.
Більш не благаймо, годі, громадяни!
Глостер О, не гнівись, мій добрий Бекінгеме!
Бекінгем, лорд-мер, старшини й городяни виходять.
Кетсбі Верніть їх, ваша світлість, і погодьтесь.
Бо зречетесь — країні всій на горе.
Глостер Ви цілий світ турбот мені завдати
Бажаєте. Верніть їх.
Кетсбі виходить.
Я не камінь,-
Благання щирі пройняли мене,
Хоч проти цього і душа, й сумління.
Повертаються Бекінгем та інші.
Мій брате, ви, мужі поважні й мудрі!
Як ухвалили ви мені на спину
Накинуть владу — хоч-не-хоч, а мушу
Я терпеливо цей тягар нести;
Але як чорний наклеп і злослів'я
Услід цій згоді примусовій прийдуть,
Нехай цей примус виправданням буде
Мені від плям брудних ганьби й неслави.
Бог бачить, бачите, мабуть, і ви,
Який далекий я від цих бажань.
Лорд-мер Щасти вам боже! Все, що бачим, скажем,
Глостер І це сказавши, скажете лиш правду.
Бекінгем Із титулом високим вас вітаю.
Літ довгих, Річарде, королю наш!
Всі Амінь.
Бекінгем То завтра зволите й коронуватись?
Глостер Коли завгодно, раз ви так схвалили.
Бекінгем До вас1 ми прийдем завтра, ваша світлість,
А нині в радості вас залишаєм.
Глостер ' :
-.-.. (до єпископів)
І ми вернімось до трудів побожних.
Прощай же, брате мій. Прощайте, друзі.
Виходять.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА 1
Перед Тауером.
Входять з одного боку--королева Єлизавета, герцогиня Иорк-
Ська і маркіз Дорсет; з другого —л є д і А н на, герцогиня Глостерська,
яка веде за руку леді Мар гари ту П л а н т а г є н є т, доньку Кларенса.
Герцогиня Хто йде до нас? Плантагенета внучка
Із нею тітонька ласкава Глостер!
Клянусь життям, у Тауер ідуть
Сердечно принців милих привітати.
(До леді Анни)
Добридень, дочко! .:.,.;
Леді Анна Хай обом, міледі,
Пошле вам бог щасливий, світлий день!
Єлизавета й вам, сестро дорога! Куди йдете ви?
Леді Анна Не далі, яку Тауер, і з тим щг.
Гадаю, що й у вас, бажанням щирим —
Ласкавих принців наших привітати.
Єлизавета Спасибі, сестро. То ходімо ж разом.
Входить Бреке"нбер(.
От, в добрий час, і комендант іде.
Будь ласка, коменданте, як живуть там
Принц І молодший син мій, герцог Йорк?
Брекенбері Здорові, королево. Та, пробачте,
Не можу я до них вас допустити:
Суворо це король заборонив.
Єлизавета Король? Який?
Брекенбері Я мислив — лорд-протектор.
Єлизавета Хай цього сану бог його боронить!
Він ставить грань між їх любов'ю й мною?
Я.— мати,— хто нас може розлучити?
Герцогиня їх батька мати я,— їх бачить хочу.
Леді Анна Я родом — тітка їм, любов'ю — мати.
Веди мене до них. Я всю вину
Знімаю з тебе і беру на себе.
Брекенбері Ні, ні, міледі, я цього не можу;
Я зв'язаний присягою,— пробачте.
(Виходить)
Входить С т є н л і.
Стенлі Якби пізніш я стрів вас на годину,
То я вітав би герцогиню Йоркську
Як матір двох прекрасних королев.
(До леді Анни)
Спішіть, міледі, швидше у Вестмінстер '->
Коронуватись з Річардом на царство.
Єлизавета Мерщій порвіть шнурівку,
Щоб серце здавлене вільніше билось,
Бо я зомлію з цих новин убивчих!
Леді Анна Жахлива вість! Огидна новина!
Дорсет Та заспокойтесь. Матінко, що з вами?
Єлизавета Тікай, не говори зі мною, Дорсет!
Смерть і біда мчать за тобою вслід.
Моє ім'я-: моїм загибель дітям.
Від смерті, від пекельної руки
Рятуйсь, пливи до РІчмОнда за море.
Біжи, тікай, тікай з цієї бойні,
Не множ собою вбитих і не Дая,
Щоб я з прокльоном Маргарити вмерла —
Ні мати, ні жона, ні королева!
Стенлі Розумно це ви радите, міледі.
(До Дорсета)
Спішіть, годин не гайте дорогих!
Листа я вами передам до сина
Свого, щоб вас зустрів і допоміг вам,-
Лиш не баріться й не прогайте часу.
Герцогиня О зла й нещастя вітре лиховійний!
Моя утробо клята, ложе смерті!
Ти василіска викинула в світ,
Чий погляд неминуче убиває.
Стенлі
(до леді Анни)
Ходім, міледі, треба поспішати.
Леді Анна Із нехіттю великою я йду.
О, дав би бог, щоб золотий обруч
Обняв чоло мені жарким залізом
І мозок мій спалив! Щоб мирували
Мене отрутою! Щоб я й померла,
Не чувши криків: "Слава королеві!"
Єлизавета Йди, бідна, йди,— твоїй не заздрю славі.
Не клич біди собі, щоб нас утішить.
Леді Анна Не клич? Я йшла за Генріховим гробом,
Як муж теперішній прийшов до мене.
Не змив ще з рук він ангельської крові
Того, хто першим мужем був мені,
й святої крові мученика-батька,
Чию труну тоді я проводжала,-
Тоді ще Річардові просто в вічі
Сказала я: "Будь проклятий, зробив
Стару вдову ти з мене, молодої!
Оженишся — хай сум з тобою ляже
І хай жона (як знайдеться безумна)
Нещасніша в житті з тобою буде,
Ніж я від смерті мужа дорогого!"
Не встигла я прокльонів повторити,
Як швидко він медовими словами
Моє жіноче серце полонив,
І власний мій проклін упав на мене,
й очам моїм нема вже відпочинку.
Снів золотих цілющої роси
Я в ліжку Річарда й на мить не знала,-
Від снів його кошмарних прокидалась.
Ненавидить мене він, бо дочка я
Уоріка — мене він скоро кинеї
Єлизавета Прощай, сердешна! Жаль мені тебе.
Леді Анна Не менше й я журюсь за вас душею.
Дорсет Прощай! Як сумно славу ти стрічаєш!
Леді Анна Прощай, нещасний,— з нею ти розстався!
Герцогиня
(до Дорсета)
Пливи ж до Річмонда, щаслива путь!
(До леді Анни)
Ти йди до Річарда, твій захист — небо.
(До королеви Єлизавети)
Ти в храм іди — і знайдеш там утіху.
А я — в могилу, там мій мир і спокій.
Вісімдесят я років прожила;
Година щастя — тиждень горя й зла.
Єлизавета Заждіть, ще раз на Тауер погляньмо.
Каміння давне, пожалій маляток,
Що заздрість у твоїх сховала мурах!
Тверда колиско для діток маленьких,
Товаришу хмурний, сувора нянько,-
Май ласку до діток моїх безвинних!
Безумний біль від стін несу камінних!
Виходять.
СЦЕНА 2
Тронний зал у королівському палаці.
Входять Р і ч а р д у королівському вбранні, з короною на голові, Б є к і н г є м,
К в т с б і, паж та Інші.
Річард Всі відійдіть. Мій брате Бекінгеме!
Бекінгем Я тут, мій володарю!
Річард Дай руку.
(Сідає на трон)
Лиш порадами твоїми
І поміччю сів королем тут Річард.
Чи то на день лише ця слава нам,
Чи довше будем тішитися нею?
Бекінгем Вона жива — і житиме довічне!
Річард Ах, Бекінгеме, випробую нині,
Як на бруску, чи з золота ти справді.
Живий Едвард маленький. Зрозумів ти?
Бекінгем Наказуйте,, владарю.
Річард Кажу я — хочу бути королем.
Бекінгем Та ви ж коррль, державне мій преславний.
Річард Ха! Я король? Але ж Едвард живий!
Бекінгем Так, володарю.
Річард Висновок немилий —
Що житиме Едвард.