Все даленів.
Імогена Чому ж ти не вдивлявся
Йому услід, допоки розрізняти
Міг здалеку, хоч як маленьку пташку?
Пізаніо Вдивлявся скільки сил!
Імогена Була б я там,
То надірвала б очі, доки милий
На кораблі виднівся, наче цятка.
Та що там! Доки зовсім не розтав
У далині. Тоді б я відвернулась
І плакала. Пізаніо мій добрий,
Як ти гадаєш: скоро буде лист?
Пізаніо Та з першою нагодою,
Імогена Мені
І попрощатись не дали.,. А хтіла
Багато що сказати: як до нього
Я думкою літатиму щодня
У самоті в такі й такі години,
І наказала б, хай би присягнув,
Що не піддасться чарам італійок,
І вдосвіта, опівдні та й у північ
Хай би моливсь, як я, щоб молитви
Його й мої стрічалися у небі;
І на прощання між ласкавих слів
Йому до вуст припала б у цілунку,-
Як раптом, мов морозяний борвій,
Нагрянув батько й наші ніжні квіти
Стоптав...
Входить придворна дама.
Дама її величність королева
Звеліла вашій милості прибути
До неї.
Імогена
Зробиш так, як я казала,
Та відішлеш. Я мушу йти.
Пізаніо Гаразд.
Виходять,
СЦЕНА 4
Рим. Кімната в домі Філаріо.
Входять Філаріо, Якімо і француз.
Якімо Повірите — ми бачилися ще в Британії, коли
його зірка тільки-но сходила. На нього покладали великі надії і,
кажуть, не безпідставно; але я й тоді не надто поділяв загальне
захоплення, хай там усі його добрі прикмети і були розписані на
ньому пункт за пунктом.
Філаріо На той час і поставою, і досвідом він ще не був
такий змужнілий, як тепер.
Француз Я стрічав його у Франції. Але в нас багато і сво-
їх, що можуть незмигно дивитись на сонце.
Якімо А що він узяв за жінку саму королівну, то її ви-
соке становище підносить і його самого. Не сумніваюсь: на ділі
він зовсім не такий, як розпустили про нього славу.
Француз А потім це вигнання...
Якімо Теж зробило своє: в оточенні принцеси оплаку-
ють їх нещасну розлуку та вихваляють молодого, щоб якось ви-
правдати її вибір; інакше —був би він не такий достойний--'
з доброї слави королівни тільки пір'я летіло б: адже вона поєд-
налася з нахлібником. До речі: а як це він тут примостився коло
вас?
Філаріо Я служив у одному полку з його батьком. Не-
біжчик не раз рятував мені життя, так що...
Входить П о с т у м.
...а, ось і наш британець! Поводьтеся з ним, як
виховані люди нашого кола з достойним чужинцем. І прошу, зна-
ді такий, нехай з'ясується саме собою, бо не випадає при ньому
багато розповідати.
Француз Пане мій, а ми вже стрічалися в Орлеані!
Постум Так, і відтоді я повік у неоплатному боргу за
ваші милі послуги.
Француз Перебільшуєте, які там послуги! Це мені випала
приємність помирити вас із моїм земляком. Було б жаль, якби
зіткнувшись через дрібничку, ви обоє ризикували життям.
Постум Даруйте, добродію, тоді я ще був молодий ман-
дрівник— отож не міг миритися з тим, що почув, ані керуватись
у вчинках досвідом інших. А втім, і тепер, коли мої погляди ви-
зріли (якщо дозволите так вважати),— думаю, що то не була дрі-
б'язкова суперечка.
Француз Авжеж, коли вже її передали на розсуд зброї,
та ще в таких руках! Не інакше — покалічили б чи й повбивали б
один одного.
Якімо А не дозволено було запитати, що довело до по-
єдинку?
Француз Будь ласка: то була прилюдна спірка, отже,
розповідь про неї, гадаю, не викличе заперечень; чимось схоже
на нашу вчорашню дискусію, коли кожен вихваляв жіноцтво своєї
країни. Так-от: тоді цей добродій урочисто заявив (і брався від-
стоювати це мечем), що його дама вродливіша, чесніша, цнотли-
віша, стійкіша і неприступніша за будь-яку з красунь Франції,
Якімо Отакої! Значить, її нема на світі, або райдужні
погляди нашого добродія досі злиняли.
Постум Ні, вона й досі не відступається від своїх чес-
нот, а я — від поглядів.
Якімо Принаймні не станете ж ви наполягати на них
у нашій країні, на шкоду італійкам.
Постум Коли на те пішло, то й тепер, як і тоді у Фран-
ції, я не збираюсь нічого применшувати в ній, хоча визнаю: в мене
тут не приязнь, а палке захоплення.
Якімо Така краса й така чеснота в одній особі — чи
не забагато це для британської красуні? Якщо вона й перевершує
інших, кого я знаю, як цей ваш самоцвіт у персні ряхтить яскра-
віше від інших, що я бачив, тоді вірю: вона перевершує багатьох.
Але не станемо ж ми проголошувати, ніби в усьому світі нема кра-
щих над цей діамант і над вашу даму.
Постум Я хвалю її не більше, ніж ціную,— так само, як
і мій діамант.
Якімо І як же високо цінуєте?
Постум Над усі коштовності світу.
Якімо Коли так, ваша незрівнянна дама померла або
ви її трошечки переоцінюєте.
Постум Не про це йдеться. Одну коштовність можна при-
рівняти до великих багатств чи великих заслуг і, відповідно, про-
дати чи подарувати. А іншу — не прирівняєш ні до чого. її при-
ймають, як дар богів.
Якімо І боги вам її подарували?
Постум 3 їхньої ласки вона моя,
Якімо По назві можете собі вважати її своєю, але, зна-
єте, бува, й сусідські селезні залітають у чужі ставочки. Та й пер-
стень можуть украсти. Так що в милій парі ваших неоціненних
коштовностей одна нетривка, а друга — нестійка: вправний злодій
і меткий зальотник, диви, й заволодіють цими скарбами.
Постум Нема у вашій Італії зальотника, щоб викрав
честь моєї коханої, якщо в цьому вона, по-вашому, нестійка.
Не сумніваюсь також — не бракує вам і злодіїв; проте я не боюсь
і за свій перстень.
Філаріо Облишмо це, панове!
Постум Від щирого серця! Цьому достойному синьйоро-
ві, спасибі йому, я вже не чужий. Ми відразу й пізнали один од-
ного.
Якімо Побалакав би я з вашою милою дамою разів
у п'ять довше — і вже вона б мені поступилась, а то й віддала-
ся; аби тільки була нагода познайомитися з нею.
Постум Ні! Ніколи!
Якімо Тоді ставлю половину моїх багатств проти вашо-
го персня, хоча це трохи більше, ніж він вартий; б'юсь об заклад
проти вашої довіри до тої дами, а не її честі. Щоб не було обра-
зи, заявляю: можу звести будь-яку жінку на світі.
Постум Ви зловживаєте зухвалими домаганнями, то й не
сумніваюсь: у відповідь дадуть вам те, на що заслуговуєте.
Якімо А саме?
Постум Відкоша! Хоча ваша спроба, як ви її назвали,
заслуговувала б гіршого,— кари!
Філаріо Та годі вже, панове! Завелися з доброго дива.
Хай воно собі погасне, як і зайнялось. Ну, прошу вас: знайомтеся
ближче,
Якімо Усі мої багатства, ще й родинні, заставив би на
підтвердження того, що я сказав!
Постум І яку ж даму ви беретеся спокусити?
Якімо Вашу. Це їй не загрожує, коли ви так упевнені
в її цнотливості. Отож ставлю десять тисяч дукатів проти вашого
персня при умові, що дасте мені рекомендацію до двору тої дами,
аби я мав нагоду хоч двічі порозмовляти з нею. Відтак привезу
відтіля ту саму її честь, що уявляється вам такою неприступною.
Постум На ваше золото і я ставлю золото; перстень ме-
ні дорогий, як палець, він — його частина.
Якімо Що ж, вам, як другові, видніш. Але платіть собі
хоч і мільйон за крихітку жіночої плоті — все одно не вбережете
її свіжості. А втім, бачу: щодо цього вас сповнює якась трепетна
віра.
Постум Вірю, що й ви балакаєте собі так за звичкою,
а в душі не такий баламут.
Якімо Я господар моїх слів і сказане звик стверджува-
ти ділом.
Постум Справді? Тоді позичаю вам свій діамант; потім
вернете. І занотуємо умови. Високі чесноти моєї коханої посором-
лять ваші негідні погляди. Приймаю ваш виклик. Ось вам пер-
стень.
Філаріо Я цього не дозволю!
Якімо Клянусь богами — сталось. Якщо я не привезу
достатніх доказів, що я втішався найпотаємнішими частинами ті-
ла вашої дами, тоді мої десять тисяч дукатів і ваш перстень —•
ваші. Якщо ж не зумію здобути її честі і вона виправдає вашу до-
віру, тоді вона — ваш самоцвіт,— і цей ваш самоцвіт, і моє зо*
лото належатимуть вам. Ви лиш маєте відрекомендувати мене їй
як гостя.
Постум Приймаю ваші умови, і ось вам мої. Коли, по-
вернувшись від неї, неспростовно доведете, що вона вам відда-
лась, тоді ми друзі, а вона не варта нашої суперечки. Якщо ж во-
на лишиться незайманою (себто ваші докази будуть недостатні),-•
тоді, за недостойні погляди й ганебне зазіхання на її честь, ви мені
відповісте мечем.
Якімо Вашу руку — згода! Хай це належно скріплять
у нотаря •" і гайда в Британію, поки наша домовленість гаряча
і не скисла! Піду по золото та замовлю для кожного примірник
угоди,
Постум Ходімої
Постум і Якімо виходять.
Француз Це що — насправді?
Філаріо Синьйор Якімо не відступиться. Прошу, наздо*
женіть їх,
Виходять.
СЦЕНА 5
Британія. Кімната в Цимбелїновому палаці.
Входять королева, придворні дами та Корнелій.
Королева Поки не спала ще роса, пора
Зривати зілля. Не забудьте список!
Де він?
1-а дама У мене.
Королева Швидше!
Дами виходять.
Пане лікар,
Чи принесли ви те, що я казала?
Корнелій Слугую вам, величносте. Воно
ось тух.
(Подає шкатулку)
Та з ласки вашої, прошу
(Це не зухвальство, так велить сумління),
Скажіть: навіщо вам страшна отрута,
Що непомітно, та невідворотно
Веде до смерті?
Королева Дивно, що про це
Пита мій вчитель! Ти ж мене навчив,
Як готувати запашні бальзами,
Що молодість вертають, і настої
Цілющі, й різні вишукані страви,
Так що його величність сам король
За солодощі нас хвалив! Пора нам
Поглибити й розширити науку,
Що ти почав. Ти знаєш: я тямуща
І не чаклунка. Цю твою отруту
Ретельно випробувати потрібно
На різній нечисті (ні, не на людях!),
Що недостойна жить, а вбити — гидко.
Спостерігаючи взаємодію
Отрут з протиотрутами, зростем
В кориснім досвіді.
Корнелій Від спроб таких
Черствіє серце; їх спостерігати
Огидно та шкідливо.
Королева Ет, знайшов
Чим перейматись!
Входить П і з а н і о.
(Убік)
Підоспів лакуза —
Почну із нього: вірний він своєму
Хазяїну, моєму сину — ворог.
(До Пізаніо)
Ну що, Пізаніо?
(До Корнелія)
А вам спасибі!
Ви вільні,
Корнелій
(убік)
Запідозривши недобре,
Вже я подбав, як запобігти лиху.
Королева
(до Пізаніо)
Послухай — щось скажу!
(Розмовляє з Пізаніо)
Корнелій
(Убік)
Нехай вона
Вважає це отрутою. Насправді
Ця злюка в мене узяла дурман,
Що лиш притуплює та присипляє
Чуття. Вона почне морить ним кицьок,
Тоді собак, а потім вище й вище;
І він, неначе смерть, на час замкне
Життєві сили, щоб збудить їх згодом
Зміцнілими і свіжими. Так злудим
її та нанівець зведем облудні
Злоначинання.
Королева
(до Корнелія)
На сьогодні досить,
Ідіть собі.
Корнелій Впокорено слугую.
(Виходить)
Королева Все, кажеш, у сльозах? То як гадаєш:
Коли наплачеться, порозумніє?
А ти обачно їй допоможи.
Як місце дурощів займе розважність
І прислухання до порад зичливих,
Тоді й про те, що син мій вже їй любий,
Мене звісти.