Що я ладен за праве діло стати
До бою, чи мого злякався крику,-
Втікати звідси кинувся.
Глостер Нехай
Собі тікає: у країні нашій
Йому не врятуватися, і смерть
На нього жде. Велитель мій високий,
Шляхетний герцог скоро буде тут.
Ім'ям його я всім оповіщаю,
Що матиме подяку той велику,
Хто лиходія приведе страшного
На кару до ганебного стовпа.
А хто його наважиться ховати,
Той сам умре.
Едмунд Я умовляв його
Від заміру лихого відцуратись —
Дарма! Він і не слуха! Я тоді
Страхать почав, що викажу на нього,
А він на те: "Ти,— каже,— син нешлюбний,
Ти — старець, і невже ж тобі здається,
Що віри хтось пойме твоїм словам,
Хоч би які були вони правдиві
Та чесні? Хоч покажеш ти їм лист,
Моєю справді писаний рукою,-
Всім доведу я, що усе те — наклеп,
Лиха обмова. Таж усіх людей
Ти мусив би на дурнів обернути,
Щоб не добачили того вони,
Чим смерть моя була б тобі корисна
І як ти маєш прагнути її".
Глостер Душа невірна, лиходій запеклий!
Свого листа він хоче відректися?
Ні, це не син мій!
Сурми за сценою.
Чуєш, їде герцог!
Не знаю я, що в нього тут за справи.
Я гавані скажу закрити всі —
Мерзотник не втече. Я певен, герцог
Мені на теє дасть ласкавий дозвіл:
Я розішлю портрет по всій країні,
В усі кінці, щоб дати змогу людям
Його впізнать. А ти, Едмунде, чесний
Що"б ти дістав майно моє у спадок.
Входять Корнуел, Регана та слуги.
Корнуел Ну, як ведеться, благородний друже?
Чудні мене тут зустрічають вісті.
Регана Коли то правда, то немає кари,
Злочинця гідної. Чи ви здорові?
Глостер Владарко, серце маю я розбите,
Розбите серце.
Регана Як! Хрещеник Ліра,
Едгар, якому батько дав ім'я,
Намислив вас убити?
Глостер О міледі,
Я потаїть волів би цю ганьбу.
Регана А чи не був він часом у ватазі
Тих рицарів, що батькові слугують?
Глостер Не знаю, пані... Жах, несвітський жах!
Едмунд Так, пані, він із ними був.
Регана Не дивно,
Що духу він набрався там лихого.
Його намовили убить отця,
Щоб разом з ним прогулювати спадок.
Увечері дістала від сестри я
Докладний лист про вчинки їх бешкетні
І присягаюсь: як вони до мене
Прибудуть — я покину власний дім.
Корнуел Я теж покину, вір мені... Едмунде,
Ви, кажуть, батькові в пригоді стали?
Едмунд Свою повинність виконав я, сер.
Глостер Він викрив задуми його — і сам
Дістав од того лиходія рану.
Корнуел Його шукають?
Глосте.р Так, ласкавий лорде.
Корнуел Аби знайшли, тоді вже він не буде
Являти небезпеку нам страшну.
Чиніть із ним, як знаєте самі ви,
Іменням нашим. А до вас, Едмунде,
Таке звертаю слово: показали
Ви серце щире, віддане, шляхетне,-
Таких нам треба. За слугу беру
Едмунд Служить вам радий, сер.
Глостер За нього щира дяка вам, мілорде.
Корнуел Та ви ж не знаєте, чому ми тут...
Регана Під час такий незвичний, серед ночі,
Ми, Глостере шляхетний, завітали
У вас поради мудрої спитать.
Ми маєм звістку від сестри й від батька,
Що в них на зле зайшлося. Посланців
До них обох послали ми з листами
І відповідей ждемо. Давній друже,
Утіште серце, дайте нам пораду
В цій справі пильній.
Глостер Завжди ваш слуга.
Прошу покірно, панство, до господи.
Виходять.
СЦЕНА 2
Перед замком Глостера.
Входять з одного боку К є н т, з другого — Освальд.
Освальд Добрий вечір, приятелю. Ти з цього дому?
Кент Так.
Освальд Де нам поставити наші коні?
Кент Ось тут, у калюжі.
Освальд Та скажи ж, будь другом.
Кент Я тобі не друг.
Освальд Ну то й мені немає до тебе діла.
Кент Коли б ти трапився мені в Назубському краю,
то взнав би, що почім.
Освальд Ти чого чіпляєшся? Я тебе не знаю.
Кент А я тебе знаю, молодче.
Освальд Хто ж я такий?
Кент Ти — поганець, мерзотник, блюдолиз, ти — під-
лий, нахабний, безмозкий голодранець, ти — етерво собаче, на —
нікчемний, розпусний, злодійкуватий страхополох і підшивайло,
ти — нещасний торбешник, тобі б бути звідником, ти таки справді
суміш із шахрая, торботряса, боягуза, звідника та сучого сина,
і я відлупцюю тебе так, аж скавчатимеш, коли насмілишся відки-
нути хоч один склад із цих титулів.
Освальд Та що ти за гидка проява, що гавкаєш так на
людину, зовсім тобі не знайому?
Кент А ти що за безсоромний мерзотник, коли кажеш,
буцім не знаєш мене? Та ще ж і двох днів не минуло відтоді, як
я збив тебе з ніг і відлупцював перед королем. Меча з піхов, бес-
тіє! Хоч тепер ніч, та місяць присвітить мені, і я з тебе яєчню
зроблю.
(Видобуває меча)
Меча з піхов, цирульнику чортів, меча з піхов!
Освальд Іди собі, мені нема до тебе діла!
Кент 3 піхов меча, падлюко! Ти прибув з листами
проти короля і підтримуєш марнолюбну нікчемну ляльку проти
вінценосного батька. Бери меча, недолюдку, бо пошаткую тобі
ноги! Меча скоріше, бридото, виступай!
Освальд Ой, рятуйте! Вбивають! Рятуйте!
Кент Рубайся, підніжку! Боронись, ледацюго, боро-
нись, рабе нікчемний, рубайся!
Освальд Ой, рятуйте! Убивають, убивають!
Входять Корнуел, Регана, Г.тостер, Едмунд —і слуги.
Едмунд Що тут таке? Що сталося? Ану-бо, годі!
Кент До ваших послуг. Ідіть-но сюди, я навчу вас не
боятись крові. Та йдіть же, молодий господарю!
Глостер Зброя? Мечі? За що ви завелись?
Корнуел Вгамуйтеся, кому дороге життя! Хто тільки вда-
рить ще раз — тому смерть. Кажіть, що тут сталось?
Регана Це посланці від нашої сестри та короля.
Корнуел Що тут у вас за бунт? Відповідайте!
Освальд Я ледве зводжу дух, мілорде!
Кент Воло й не дивно — ти стільки появив одваги.
Сама природа зрікається тебе, тварюко полохлива! Мабуть, тебе
ііошив кравець.
Корщел Ото дивак! Кравець пошив людину?
Кент Авжеж, кравець, пане. Каменяр чи маляр не зро-
били б такого покидька, хоч би й працювали коло того дві години.
Корнуел Та скажіть же, з чого приключилась ваша свар*
ка?
Освальд Оцей старий заводіяка, кому я подарував життя
заради його сивої бороди...
Кент Ах ти ж виродку! П'яте колесо до воза! Коли
дозволите, мілорде, я зітру на порох цього поганця, замішу й роз-
мажу. Ти пожалів бороду мою, трясогузе?
Корнуел Ану-бо тихше. Вмій же шануватись,
Негіднику.
Кент Я шануваться вмію,
Та має гнів свої права, мілорде.
Корнуел То звідки ж гнів?
Кент Розгнівавсь я, що раб,
Не мавши честі, меч при боці має.
Я знаю добре: прихвосні такі,
З усмішками медовими, уміють
Перегризати, як щури шкідливі,
Святі зв'язки, що тяжко розв'язати.
Вони уміють серце владареве
І влестити, і закувати в кригу,
І полум'я розбуркати у ньому.
Потакують, перечать, ніс за вітром,
Неначе ті собаки, обертають
І тільки й знають панові годить.
Нехай чума поб'є тебе, причинний!
Що? Ти смієшся з мене, ніби з дурня?
Коли б ти на Сарумській був рівнині,
Як гусака, тебе погнав би я
На Камелот.
Корнуел Ти збожеволів, діду?
Глостер Що сталось тут, кажи!
Кент За всіх людей
Мені найгидший цей бридкий мерзотник.
Корнуел Чого ж то так? Чому мерзотник він?
Кент Його лице мені гидке, мілорде.
Корнуел Ну, а моє? А їхні от обличчя?
Вони гидкі?
Кент До правди звик я, пане,
І мушу вам сказати, що колись
Багато кращі бачив я обличчя.
Корнуел Ну, певно. Ця людина з тих, що тільки
Ви похваліть за щирість їх та чесність,
Як зараз же вдаються в грубіянство:
Це, бачте, з правдолюбності іде!
Цих шахраїв я знаю. Правда їхня
Ховає більше хитрості й лукавства,
Аніж глупота тих покірних слуг,
Що вміють лиш чинити панську волю.
Кент Скажу вам, сер, від щирої душі,
Що ви, чия могутність непоборна,
Немов проміння вогненосця Феба...
Корнуел До чого це ти?
Кент Хочу відучитись від говірки, що так вам не до
смаку. Я добре знаю, сер, що я не підлесник. Той, хто безсоромно
дурить вас, безсоромний ошуканець. Я таким не хочу бути, хоч би
й довелось наразитись на вашу неласку, коли б ви навіть просили
об тім.
Корнуел Чим ти його образив?
Освальд Я? Нічим.
Король недавно вдарити мене
Через якусь дрібницю марну зволив,
А він, щоб догодить господареві,
Зайшов за спину й з ніг мене звалив.
Тож я лежу, а він давай знущатись,
Та лаятись, та високо нестися,
І так припав до серця королеві
Наругою над бідним, беззахисним,
Що похвалу із уст його здобув.
Тепер ізнов напався він на мене.
Кент Послухати тхорів отих поганих,
То сам Аякс нікчемний проти них!
Корнуел Гей, а подайте-но скоріше диби!
Ось ми тебе, пройдисвіте упертий,
Нахабо знавіснілий, навчимо!
Кент Я вже старий учитися, мілорде,
У колодках. Я королю служу,
І він мене послав сюди до вас.
Зневажите його величність ви
І виявите непошану злісну,
Його гінця звелівши закувати.
Корнуел Гей, колодки! Я присягнусь життям,-
Ти в них посидиш до обіду.
Регана Ні.
Не до обіду тільки, а й до ночі,
І цілу ніч.
Кент . Коли б я, пані, був
Собака батька вашого — негоже
Було й тоді б чинити так зо мною.
Регана А ти — його лукавий раб, і я
Так учиню.
Корнуел Цей чолов'яга, певно,
З тих розбишак, що нам сестра писала.
Гей, колодки!
Приносять колодки.
Глостер Насмілюся просити,
Щоб ваша ясність не робила так.
Вина на нім велика, і король,
Його хазяїн, сам його скарає.
Покара та ганебна, що йому
Ви приділили, падає звичайно
На ланців найпоганших, на злодіїв,
І візьме те король собі в образу,
Як піддасте його ви посланця
Такій нарузі.
Корнуел То моє вже діло.
Регана Ще тяжча є образа для сестри,
Що на її гінця напали ґвалтом
За те, що чинить він свою повинність.
У колодки його!
Кента саджають у колодки.
Ходім, мілорде.
Регана й Корнуел виходять.
Глостер Мені тебе, бідаче, жаль, та герцог
Так повелів, а що вже він накаже,
Того змінити — знає цілий світ —
Не можна. Я проситиму за тебе.
Кент Не треба-, сер. Втомився? я, не спав,-
Тож висплюся,, спочину, а тоді
Свистітиму собі" Десь заблукала доля,
А раптом.,знайде шлях сюди,, до мене?
Прощайте, сер.
Глостер Негоже чинить герцог,
І сам напасть на себе він накличе.
(Виходить)
Кент Державець наш, як приказка говорить,
Утік з дощу під ринву. Ну, ліхтарю
Земної кулі, присувайся ближче,
Щоб міг листа цього я прочитать.
Лише в біду потрапивши, дива
Ми бачимо. Я знаю, що писала
Цей лист Корделія. Вона ж бо добре
Моє нещастя відає. Вона
І ліки знайде. Відпочиньте, очі,
З дороги та з безсоння обважнілі,
Закрийтеся! Не хочу я дивитись
На цей паскудний дім. А ти, фортуно,
Ясніше усміхнися нам. Добраніч!
(Засинає)
СЦЕНА З
Безлюдний степ.
Входить Е д г а р.
Едгар Я вирок чув собі і від погоні
В дуплі сховався. Скрізь мене шукають,
Всі гавані оточено, нема
Куди подітись.