Глостер Дорога нібито звичайна.
Едгар Ні,
На гору ми беремось. Чути вам,
Як море гомонить?
Глостер Ні, я не чую.
Едгар Не тільки зір, а й інші почуття
У вас притуплені.
Глостер А може, й справді!
Мені здається — голос твій змінився
І кращою ти мовою говориш,
Ніж досі.
Едгар Помиляєтесь. Я тільки
В одежі іншій.
Глостер Начебто ти став
Бистріший на язик.
Едгар Ходімо, сер.
Оце та верховина. Обережно!
Яка безодня! Мліє голова,
Як глянути. Ворони та галки,
Що в'ються там під нами, видаються
Мов хрущики! Над урвищем страшним,
До нас наполовину не дійшовши,
Людина причепилась і збирає
Там кріп морський. Жахливий заробіток!
Той бідолаха видається меншим
За власну голову. А он рибалки,-
Як мишенята, бродять узбережжям.
Велика барка — ніби вбогий човник,
А човник — ніби поплавець дрібний.
Не чути навіть, як реве вода,
Об камінь розбиваючись. Ні, годі!
Боюсь, що розум замутиться мій
І я впаду у прірву.
Глостер Де стоїш ти —
Постав мене.
Едгар Обачно. Дайте руку.
Ще крок — і ви на самому краю.
Ох, тільки здумати!
Глостер Пусти мене.
Ось маєш, друже, гаманця тугого:
Там самоцвіт, бідасі цілий скарб.
Нехай усі боги та чарівниці
Тобі пошлють багатство! Відійди,
Зо мною попрощайся, дай почути,
Як віддаляється твоя хода.
Глостер Прощай, мій добрий друже.
Едгар
(убік)
Цією грою хочу я зцілити
Його від розпачу.
Глостер Боги високі!
Зрікаюсь цього світу і тяжке
Своє скидаю горе перед вами.
Коли б я міг його терпіти довше,
Коли б я міг чинити опір вам
І вашій волі, що мене карає,-
Життя мойого світоч догорів би
Спокійно сам. Якщо Едгар живий,
Благословіть його! Прощай, мій друже.
(Стрибає й падає на місці)
Едгар Прощайте, сер!..
(Убік)
Проте не розумію,
Навіщо красти в себе скарб життя,
Коли само життя веде до смерті!
Якби насправді там він був, де думав,
Кінець би всьому... Мертвий чи живий?
(Змінивши голос)
Гей, пане! Чуєте! Подайте ж голос!
Озвіться! Мертвий він... Ні, оживає...
Що вам таке?
Глостер Геть! Дай мені умерти!
Едгар Коли б із павутиння ви були,
З повітря й пуху — і тоді б розбились
Дощенту, полетівши в цю безодню.
А ви живі, ви дишете, ви цілі,
Здорові. Десять щогол ізв'язавши,
Ми верховини б тої не сягли,
Звідкіль ви впали. Чи ж не диво, сер?
Глостер Я впав чи ні?
Едгар 3 отого он шпиля
Високого. Збагніть: коли крилатий
Туди залине жайворон, його ми
Не бачимо й не чуємо... Та гляньте ж
Угору!
Глостер Леле! Я сліпий! Невже
Для страдників до смерті путь закрито?
Була б утіха нам, якби могли
Тиранову ми ошукати волю,
Едгар Дайте руку, сер.
Устаньте. Так. Ну, що? Є сила встоять?
Глостер Є, друже, є.
Едгар Це диво над дивами!
А хто це був, що з ним ви розлучились
Там, на шпилі?
Глостер Жебрак, бідаха голий.
Едгар Я тут стояв, і бачились мені
Два місяці замість очей у нього,
Носів у нього тисяча була,
Неначе хвилі, роги коливались,-
То сам нечистий. Будь же вдячний небу,
Сильнішому за всіх людей могутніх,
Що вберегло тебе від смерті, батьку!
Глостер Тепер затямлю: доти буду я
Терпіти лихо, аж само воно
Не крикне: годі! Лиш тоді умру.
Той, що ти кажеш, видався мені
Людиною. Щохвилі говорив він:
"Злий дух! Злий дух!" Це він мене привів
До тої прірви.
Едгар Заспокойся, друже,
Смирись душею... Хто то йде сюди?
Входить Л і р, химерно прикрашений польовими квітами.
Розумне так ніколи б не прибралось.
Лір Ні! Вони мені нічого не можуть зробити за те,
шо я карбую гроші. Я — король.
Едгар Це видовище розриває нені серце!
Лір У цій справі природа вища за вмілість людську.
Ось тобі гроші за вербунок. Цей чоловік держить лука, як те опу-
дало. Натягніть мені стрілу на цілий ярд! Дивіться, дивіться! Ми-
ша! Тихо! Тихо! Оцього шматка підсмаженого сиру вистачить...
О! Моя бойова рукавиця! Приміряю її на велетня. Принесіть але-
барди. Ач, як славно полетіла птиця! На шмаття! На шмаття! Ф'ю!
Скажи пароль!
Едгар Пахучий майоран.
Лір Проходь.
Глостер Що це? Який знайомий голос!
Лір А! Гонерілья з сивою бородою! Вони гладили
мене, як пса, і казали, що у мене сиве волосся в бороді, коли воно
було ще чорне. "Так",— казали вони, коли я говорив "так", і "ні",
коли я говорив "ні". "Так" і "ні" — це недобрі були божества. Ко-
ли дощ промочив мене і вітер змусив дрижати, коли грім гримів
не вщухаючи, хоч як я про те благав,— тоді я зрозумів їх, тоді
я їх збагнув. Геть, вони не хазяї свого слова, вона казали мені,
що я — все! Неправда, лихоманка сильніша за мене!
Глостер Знайомий голос, так! Невже король?
Лір Король! Король! Від голови до ніг!
"іПогляну — і дрижать мої раби!
Та не лякайся: я тебе прощаю.
У чім твій гріх? Перелюб? То нічого.
І птах дрібний, і мошка золота
У мене на очах перелюб чинять.
Благословення блудові, коли
Син Глостерів, народжений неправо,
Добріший був до батька, ніж мої
На ложі чесному зачаті дочки.
;Нехай цвіте розпуста, любострастя,
Бо маю я потребу в вояках!
Поглянь же на оту манірну пані,
Що на виду зима холодна в неї,
Що головою строго так хита,
Почувши тільки слово "насолода"!
Знай: ані тхір, ні ярий жеребець
До хтивості палкішої не здатні!
Так. Це з жіночим тулубом кентаври!
До пояса — це божі сотворіння, а що нижче — те від дияволи
Там — пекло, морок, сірчана безодня, вогонь, пара, сморід, заразгі
Пху, пху, пху! Дай мені унцію мускусу, любий аптекарю, щоб щ
прочистив собі уяву. Ось тобі гроші.
Глостер Дозвольте руку вам поцілувати.
Лір Я витру: тліном ця рука відгонить.
Глостер Зруйноване природи сотворіння!
О, світ увесь — нікчемний дим і прах!
Мене ти знаєш?
Лір Так, я добре пам'ятаю твої очі. Чому ти скоса
поглядаєш на мене? Шкода праці, сліпий Купідоне, я не полюблю.
Прочитай цей от виклик і придивись до писання.
Глостер Коли б сіяло в кожній букві сонце,
І то не міг би їх я прочитать!
Едгар
(убік)
Сказав би хто — я зроду б не повірив,
Від цього серце може розірватись!
Лір Читай.
Глостер Чим? Оцими западинами?
Лір Ого! Он ти що таке! Ні очей у лобі, ні грошей
гаманці! Очам твоїм тяжко, зате гаманцеві — легко. А проте ж ти
бачиш, що діється на світі.
Глостер Не бачу, а чую.
Лір Ти збожеволів! Людина і без очей може бачити,
що діється на світі. Подивись ушима; бачиш, як отам суддя при-
скіпався до нещасного злодіячки! Слухай-но, я щось шепну тобі,
Переміни місця: скажи тепер, хто суддя, хто злодій? Доводилось.
тобі бачити, як хазяйський пес бреше на жебрака?
Глостер Так, пане.
Лір І жебрак утікає від собачати. От тобі подоба
влади: слухайся собаки, вона — вища сила.
Злий посіпако, ти — залитий кров'ю!
Спинись! Нащо розпусницю ти б'єш?
Бий сам себе: ти сам ладен би був
Чинити з нею те, за що бичуєш.
Лихвар повісив шахрая! Лахміття
Нам одкриває злочини, а пишна,
Підбита хутром дорогим одежа
Приховує. Позолоти порок —
І суд зламає спис об позолоту.
Немає винних на землі, нема —
Я вам кажу! Стаю на захист їм,
Бо маю силу засклепить уста
Всім суддям. Ти, скляні купивши очі,
Вдавай, як ті політики безчесні,
Що бачиш ти, чого не можеш бачить.
Стягни-но чоботи мені! Сильніше!
Едгар Ох, правда з маячнею тут сплелась!
В безумстві — розум світлий!
Лір Хочеш плакать
Над долею моєю, то візьми
У мене очі. Знаю я: ти — Глостер.
Терпливий будь. Ми плачемо тепер,
Та знай: людина, ледве народившись,
Кричить і плаче. Слухай, прокажу
Тобі я проповідь.
Глостер О горе, горе!
Лір Ми плачемо, вродившися, бо мусим
Дурну комедію на світі грати.
Цей капелюш... Ага! Чудова думка —
Всім коням ноги повстю обмотать...
Я це зроблю, скрадуся до зятів —
І раптом: бий! бий! бий! бий! бий!
Входить дворянин із слугами.
Дворянин Беріть його!.. Сер, ваша доня...
Лір Що?
Нема рятунку! У полоні я!
В руках у долі іграшка нікчемна.
Глядіть, поводьтеся ж зо мною добре.
Я викуп дам. Та лікаря пришліть.
Я ранений: аж видно навіть мозок.
Дворянин Вам буде все.
Лір Усе — мені одному?
Ох, від плачу солоний весь я став!
Слізьми моїми можна б поливати
Осінній порох...
Дворянин Володарю добрий...
Лір Умру відважно я, немов жених,
Без жалю й сліз. Не треба сумувати.
Панове, я — король. Вам це відомо.
Дворянин Ви — владар наш, і всі ми — ваші слуги.
Лір Що ж, оце життя. Ану-бо, доганяйте. Ну, ну, щ
Лір вибігає. Слуги біжать слідом за ним.
Дворянин І злидаря в такому стані жаль;
Коли ж король так мучиться — немає
Тут слів людських. У нього є дочка,
Що змиє пляму чорную з природи,
Яку зробили інші дві дочки.
Едгар Низький уклін вам, рицарю шляхетний!
Дворянин Кажіть мерщій, чого вам треба, сер.
Едгар Чи справді буде битва незабаром?
Дворянин Це знає всяк, хто тільки має вуха.
Едгар Скажіть, будь ласка, близько вороги?
Дворянин Так, близько і на нас ідуть поспішно.
Едгар Спасибі, сер. Це все?
Дворянин Хоч королева
Іще тут справу має, та війська
Вже рушили.
Едгар Спасибі, сер, спасибі!
Дворянин виходить.
Глостер О, відберіть, боги, дихання в мене,
Щоб знову я спокусі не піддався
Свій вік собі самому вкоротить!
Едгар Ви, батьку, добре молитесь.
Глостер А що
Ти за людина?
Едгар Бідний чоловік,
Покірний долі. Чоловік, що вміє,
Стражданням навчений і лихом битий,
Буть милосердним. Дайте руку, пане,
Я заведу вас до житла.
Глостєр Спасибі.
Нехай боги тебе благословлять!
Входить О с в а л ь д.
Освальд Попалась пташка! От і нагорода!
Ця голова безока мов зумисне
Сотворена, щоб збагатить мене!
Ну, зраднику старий, мерщій молись!
Добуто меч, кінець тобі прийшов!
Глостер Сильніше вдар, будь другом!
Едгар заступається за Глостера.
Освальд Ти, мугир,
Ти смієш зрадника обороняти?
Геть, бо хвороба, що його заїла,
На тебе перекинеться. Геть руку!
Едгар
(підроблюючись під селянську мову)
Овва, мосьпане, відступлюсь, аякже!
Освальд Пріч, бо здохнеш, як пес!
Едгар Ласкавий паночку, ідіть собі, куди йдете, і да-
йте пройти людям простим. А коли б мені оце й умерти, то не
так-то вже й скоро. Не лізь-бо до старого, не сікайся, кажу тобі,
а то я спробую, що міцніше: твій череп чи мій кулак. Я, хло',
по-простому.
Освальд Геть, стерво!
Б"ються.
Едгар Ось я тобі перелічу зуби, мосьпане. Ану, під-
ходь! Овва, який страшний!
Б'ються. Освальд падає.
Освальд Ти вбив мене, підніжку! Забери
Мій гаманець — і тіло поховай,
Як хочеш жити на землі щасливо.
Листи, що маю, Глостеру Едмунду
Віддай: він десь у таборі британськім.
Ох, смерть яка невчасна!
(Умирає)
Едгар Ти мені
Відомий добре, підлий посіпако
Лукавої своєї господині!
Глостер Що? Вмер?
Едгар Сідайте, батьку, відпочиньте.
Загляну я тим часом до кишень:
Листи, що він казав, мені ще можуть
Стать у пригоді.