., Таку запальність ви мені даруйте.
Цей боягуз у битві при Пате —
Де я всього шість тисяч війська мав,
Французи ж — більше ніж півсотні тисяч,-
І ще як сутичка й не починалась,
Чкурнув, мов зброєносець-новачок.
Ми ж втратили над тисячу бійців;
Я сам, та й інші воїни-дворяни,
Заскочені зненацька, в бран попали.
Скажіть — хіба не слушно я вчинив?
Невже повинен боягуз носити
Відзнаку рицарства? Скажіть мені.
Глостер Коли по правді, це ганебний вчинок.
Простому воїну таке не личить,
, . , . .. : Тим більше рицарю і командиру.
Толбот Іще тоді, коли Підв'язки орден
Засновано, то рицарі його
Були шляхетні, доблесні, хоробрі,
Всі славу добували у боях
І не сахались лиха ані смерті,
Були рішучі в випробах найбільших.
А хто не має цих чеснот і сліду,
Той лицарське ім'я привласнив підло
І тим шановний орден цей знеславив.
Коли.б мені припало буть суддею,
.Точесті позбавляв би я усіх,
Хто родом хвалиться своїм високим,
Хоч народився, мов пастух, під тином.
Генріх Ганьбо для співвітчизників! Ось присуд:
Колишній рицарю, геть забирайся!
Під страхом смерті геть іди від нас.
Фальстаф виходить.
А зараз ви, протекторе, читайте,
Що пише дядько наш, Бургундський герцог.
Глостер І що це значить? Склад і лад змінив він.
Так просто й грубо пише: "Королю!"
А чи коротке це титулування
Засвідчує, що він уже не з нами?
Що ж пише він?
(Читає)
"З причин важливих вельми,
Зворушений руїною вітчизни
І жалісними скаргами людей,
З яких видушуєте ви всі соки,
Покинув я злочинну спілку вашу
І об'єднався з Карлом Валуа,
Законним королем усіх французів".
Жахлива зрада! Чи можлива річ,
Щоб у союзі, в дружбі, в клятвах ревних
Знайшлась така підступність криводушна!
Генріх Що? Дядько мій бургундський збунтувався?
Глостер Так, владарю, він ворог ваш тепер.
Генріх Чи це найгірше, що цей містить лист?
Глостер Найгірше все, королю, що він пише.
Генріх Ну що ж, лорд Толбот відповість йому,
За зраду цю суворо покаравши.
Що? Ви незадоволені, мілорде?
Толбот О ні, я задоволений, владарю.
Якби не випередили мене ви,
Я сам цього доручення просив би.
Генріх Збирай потугу і рушай на нього.
Нехай відчує, що не терпим зради
І що ганьба — із друзів збиткуватись.
Толбот Іду, володарю, з бажанням щирим,
Щоб ви поразку недругів узріли.
(Виходить)
Входять Вернон і Бассет.
Вернон Володарю, на герць дозвольте стати.
Бассет й мені, королю, битися дозвольте.
Йорк Це мій слуга. Послухайте його.
Сомерсет А це ось — мій, прошу для нього ласки.
Генріх Стривайте, лорди, дайте їм сказати.
Скажіть, панове, що це за волання?
Вернон Королю, з ним — покривдив він мене.
Бассет Владарю, з ним — мені завдав він кривди.
Генріх У чому ж кривда ваша обопільна?
Скажіть спочатку, й відповім я вам.
Бассет Ми з Англії до Франції пливли.
Цей чоловік презаздрісно й презлісно
Дражнив мене трояндою цією:
Мовляв, вона червона, ніби щоки
Мого патрона, лорда Сомерсета,
Що з сорому так буйно зайнялися,
Коли уперто відкидав він правду
У суперечці про питання з права,
Яка зайшла у них із лордом Йорком.
Він ще й слова лайливі уживав.
Щоб спростувати наклеп цей лихий
Й мойого пана гідність захистити,
Прошу я дозволу на герць із ним.
Вернон Того ж і я, володарю, прошу.
Адже, хоч навигадував він тут,
Аби прикрасити зухвалий намір,
Та знайте: перший зачепив мене він,
Образивши оцей мій білий знак:
Мовляв, моєї квітки колір свідчить
Про полохливий дух мойого пана.
Иорк Коли ж злобу облишиш, Сомерсете?
Сомерсет Твоя таємна злість, мілорде Йорк,
Як хитро не ховай, на волю рветься.
Генріх О боже! Що за безум тьмарить мізки,
Що через наймізернішу марницю
Розкольницькі змагання постають!
Кузени любі Йорк і Сомерсет,
Я вас благаю: помиріться щиро!
Йорк Хай поєдинок розбрат цей розв'яже,
А потім накажіть уже миритись.
Сомерсет Ця суперечка нас лиш зачіпає,
Тож ми самі розв'яжемо її.
Йорк Ось виклик мій. Приймай же, Сомерсете.
Берном Ні, хай розв'яжеться, де й виник, спір.
Бассет Достойний лорде, вашу дайте згоду.
Глостер Що? Згоду? Та прокляття вашій спірці
Й вам із базіканням нахабним вашим!
Васали чваньковиті, о ганьба вам,
Що ви шумливим глумом непристойним
Тривожите і короля, і нас!
І ви, панове, чините недобре,
Що терпите такий непослух їхній,
Ще й користаєтесь ротами злими,
Щоб чвари поміж себе розпаляти.
Послухайте мене і схаменіться.
Ексетер Миріться. Короля ви засмутили.
Генріх Наблизьтесь, ви, що битися хотіли.
Коли добра ви хочете від мене,
: Повеліваю вам забути сварку.
А ви, панове, пам'ятайте, де ми— (
У Франції, серед людей несталих.
Коли вони побачать наші чвари,
Що поміж нас немає згоди зовсім, "
Тоді-то й зважаться вони, голодні,
, На непокору, на зухвалий бунт! , ,
А ще ж який нас сором заплямує,
Коли почують владарі чужинські,
Що за нікчемну річ, за цяцьку марну
Вельможі Генріхові найзначніші
Себе і разом Францію згубили!
Вітця мого здобутки ви згадайте,
Подумайте про мій незрілий вік!
Не дайте втратити через дрібницю
Оте усе, що оплатили кров'ю.
Я буду посередником у сварці.
Нехай ось причеплю я цю троянду —
(пришпилює червону— троянду)
Чи ж це причина, щоб подумав хтось,
Що ближчий Сомерсет мені від йорка?
Обидва родичі, люблю обох.
Чи в докір хто мені корону ставить,
Боє корона в короля шотландців?
Ваш розум вас переконає швидше,
Ніж спроможуся я чогось навчити.
Тому, як з миром ми сюди прийшли,
Так будьмо в мирі, у любові будьмо.
Кузене Йорк, ми призначаєм вас
Буть нашим регентом земель французьких,
А вам, шановний лорде Сомерсете,-
Ми пропонуєм об'єднати зараз
Свою кінноту і його піхоту.
І, як нащадки гідні ваших предків,
Як короля васали найвірніші,
Бадьоро руште разом і спрямуйте
Свій лютий гнів на недругів держави.
А я та лорд-протектор з усіма,.
Перепочивши, до Кале вертаймось,
А там — до Англії, де я невдовзі
Надіюсь вас зустріть як переможців
І полонених Карла, Алансона
Та їхнє віроломне кодло все.
Фанфари.
Виходять ycij крім Иорка, Уоріка, Ексетера і Вернена.
Уорік Мілорде Йорк, погодьтеся: король
Зїграв оратора сьогодні славно.
Йорк Авжеж, зіграв. Та прикро все ж мені,
Що квітку Сомерсета вибрав він.
Уорік Пусте! Гадаю, то була лиш примха.
Нічого злого він не мав на гадці.
Йорк Коли б то так!.. Але облишмо це,
Бо кличуть нас нагальні інші справи.
Виходять усі, крім Ексетера.
Ексетер Зробив ти добре, Річарде, що змовчав,
А ТО( якби прорвався запал твій,
Тоді б перед очима в нас розкрилось
Ще більше ворожнечі, більше сварки,
Ніж уявити ми собі могли б,
Та й найдурнішому все добре видно...
Хто бачить сварки ці поміж дворянством,
Цю штовханину і гризню шалену,
І сварки ці розкольницькі затяті
Поміж улюбленцями при дворі,
Той скаже, що добра нам не діждати.
Біда, коли в руках дитини скіпетр,
Але ще гірше, як приносить заздрість
Розкол, руїну і тяжку розруху.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Перед мурами Бордо.
Входить під звуки сурм і барабанів Толбот з військом.
Толбот До брам Бордо іди, сурмачу мій,
Французького командувача клич.
Сурмач сурмить до переговорів. На мур виходять командувач французі
ких військ та інші.
Джон Толбот — полководець короля
Англійського — вам заклик подає,
Щоб відчинили нам бордоську браму,
Покору виявили, і своїм
Ще щоб назвали нашого монарха,
Й засвідчили підданські почуття,-
Тоді я геть із військом відійду.
Якщо ж ви не погодитесь на мир,
Вас три мої сподвижники чекають:
Кістлявий голод, криця і вогонь.
Вони ^рівняють із землею ваші
Укріплення і небосяжні вежі,
Коли любов немила наша вам.
Командувач Зловісна і жахлива сово смерті,
Народу нашого канчук кривавий!
Близький кінець твоєї тиранії,
До нас не ввійдеш ти, хіба лиш мертвий!
Я запевняю, ми тут укріпились
І досить сильні, щоб за муром битись.
Коли відступиш ти, дофін готовий
Із пастками війни тебе опасти.
По кожен бік розставлені загони
Тебе затисли і втекти не пустять.
Нема нори, куди б ти міг шмигнути.
Лиш смерть тебе чекає — певну здобич,
Бліда погибель дивиться в обличчя!
Французів десять тисяч присяглося
Свої гармати грізні розрядити
Ні в яку іншу християнську душу —
Англійцю Толботе,— лише у тебе.
Ось ти стоїш — живий, відважний, дужий,
З непереможним, нескоренним духом!
На честь твою — оце остання шана,
Яку я, ворог твій, тобі віддам.
Як тільки в цій ґгосудині пісок
* Закінчить свій немилосердний біг,
Ці очі, що тебе квітучим бачать,
Тебе побачать мертвим і блідим.
Віддалік чути барабанний бій.
Ось, чуєш? Це дофіна барабан!
Лунає він, немовби дзвін на сполох,
Тобі вселяє в душу страх і трепет,
А мій тобі заупокійну виб'є!
(Виходить з іншими)
Толбот Не бреше він: я чую ворогів.
Кіннотники, огляньте їхні фланги!
Яке недбальство і необережність!
Обставлено нас, наче частоколом,
Мов гурт лякливих оленів англійських
Французькими лихими гончаками.
Коли ж ми справді олені англійські,
То сповнімось високого завзяття
І не впадім від першого ж удару:
Як відчайдушні олені шалені,
На гончаків кривавих повернімо
Свої сталеві голови супрутні —
Не підпускаймо тих страшків і близько!
Хай кожен з нас продасть життя, як я.
О, ми їм будем не дешева здобич!
Святий Георгу й ти, незломний боже,
Нехай в бою наш прапор переможе!
Виходять.
СЦЕНА З
Рівнина в Гасконі.
Входить Иорк з військом, до нього підходить гонець.
Иорк Чи вже розвідники мої вернулись,
Що за потугою дофіна стежать?
Гонець Вернулися, мілорде, і доносять,
Що марширує до Бордо він з військом —
На Толбота іде. І доки він
На марші був, то виявили шпиги
Ще два великі війська, що, з дофіном
З'єднавшись, на Бордо пішли також.
Иорк Проклятий той негідник Сомерсет!
Тримає він обіцяну кінноту,
Що для облоги набрана була.
Якраз чекає Толбот допомоги,
А я, зневажений отим поганцем,
Не можу лицарю допомогти,-
Нехай поможе бог йому у скруті!
Загине він — ми Францію утратим!
Входить сер Вільям Люсі.
Люсі Могутній вождю наших сил англійських,
Вкрай необхідних на землі французькій,-
До Толбота-героя поспіши,
Бо він оточений кільцем залізним
І невблаганної поразки жде.
В Бордо, могутній герцогу, в Бордо!
А то — із Толботом усе пропало:
Честь Англії й французькі наші землі.
Иорк Якби, о боже, гордий Сомерсет,
Що із пихи полки мої затримав,
На місці Толбота був нині — ми б
Героя дворянина врятували,
Згубивши зрадника і боягуза.
Од люті й гніву тяжко ми ридаєм,
А зрадник спить, коли ми помираєм.
Люсі ' О, поможіть йому в біді такій!
Йорк Він згине, й ми програємо тоді.
В жалобі Англія — французи раді,
І все по Сомерсета підлій зраді.
Люсі Ох, змилуйся над Толботом, о боже,
Й над Джоном, юним Толбвтовим сином!
Його я стрів години дві тому —
До батька доблесного він спішив.
Сім довгих літ не бачив Толбот сина!
Обох їх разом нині смерть зустріне.
Иорк Оце-то втіха Толботові — сина
Тягти з собою в темну домовину!
Йду геть! Досада дух мені спирає —
У смертний час друг друга зустрічає.
Прощайте, Люсі! Можу лиш клясти
Те, через що не можу помогти.
Мен, Пуатьє, Блуа і Тур відбито...
Лиш Сомерсета слід за це винити.
(Виходить з військом)
Люсі Тепер, коли вже розбрату стерв'ятник
У серці полководців угніздився,
Недбальство сонне віддає назад
Покійного володаря здобутки —
Того, що в нашій пам'яті — навік.
Триває поки суперечка ця,
Життя і честь — усе йде до кінця.
.(Виходіть)
СЦЕНА 4
Інша рівнина в Гасконі.
°ходать Сомерсет з військом, з ним офіцер Толбота.
Сомерсет Занадто пізно — що тепер я можу?
Ох, як же Толбот з Йорком нерозважно
Похід задумали! Всі наші сили
Залога міста одного цього
Скувати може.