Кінець Вічності

Айзек Азімов

Сторінка 5 з 39

В тебе добре розвинена інтуїція. Мені здається, що я знайшов для тебе твоє справжнє місце у Вічності, і я прийшов запропонувати його тобі.

"Аж не віриться", — подумав Харлан.

— Ви робите для мене велику честь, сер, — сказав він, ледь приховуючи радісні нотки в голосі.

А тим часом Старший Обчислювач Твісел, докуривши сигарету, якось непомітно, із спритністю фокусника, дістав другу й припалив її.

— Заради Часу, хлопче, не говори завченими фразами, — сказав він між затяжками. — "Велику честь!" Подумаєш! Це все пусте. Говори просто. Ти радий?

— Так, сер, — відповів обережно Харлан.

— Тоді все гаразд. Інакше не може й бути. Ти хотів би стати Техніком?

— Техніком? — Харлан аж схопився з місця.

— Сідай. Сідай. Ти, здається, здивований?

— Я не думав бути Техніком, Обчислювачу Твісел.

— Не думав, — сухо сказав Твісел. — Ніхто чомусь не думає. Ким завгодно, аби лиш не Техніком. Техніків завжди важко знайти, на них завжди є попит. Їх бракує в усіх Секторах Вічності.

— Боюсь, я можу не підійти для такої роботи.

— Ти хочеш сказати, що така робота не підходить для тебе, оскільки вона пов'язана з прикрощами. Клянусь Часом, хлопче, якщо ти своє життя цілком присвятив Вічності — а я вірю в це — ти не повинен так думати. Звичайно, дурні стануть уникати тебе, ти відчуватимеш вороже ставлення до себе. Зате завжди матимеш задоволення від того, що ти потрібен. Дуже потрібен. І, насамперед, мені.

— Вам, сер? Вам особисто?

— Саме так. — Усмішка на обличчі старого чоловіка світилася проникливістю. — Ти не будеш просто Техніком. Ти будеш моїм особистим Техніком. Ти матимеш особливий статус. Ну, як тобі моя пропозиція?

— Не знаю, сер, — сказав Харлан, — чи підійду я для такої роботи.

Твісел рішуче похитав головою.

— Мені потрібен ти. Мені потрібен тільки ти. Твої звіти переконують мене, що в тебе отут дещо є. — Він постукав пальцем по лобі. — Ти був чудовим Учнем. Сектори, в яких ти працював Спостерігачем, дали про тебе добрі відгуки. І, зрештою, Фінджі дав тобі підходящу характеристику.

Харлан був щиро вражений.

— Обчислювач Фінджі дав мені схвальну характеристику?

— А ти не чекав цього?

— Н-не знаю...

— Ну, бачиш, хлопче, я не сказав, що характеристика Фінджі схвальна. Я сказав, що вона підходяща. А якщо говорити відверто, то його відгук про тебе був негативний. Фінджі рекомендує не допускати тебе до будь-якої роботи, пов'язаної із Зміною Реальності. Він вважає, що тебе небезпечно тримати на будь-якій роботі, окрім роботи Помічника.

Харлан почервонів.

— Які підстави були в нього для таких висновків, сер?

— Виявляється, в тебе є хобі. Ти цікавишся Первісною історією. Правда ж?

Твісел широко розмахував сигаретою, і Харлан, забувши від обурення про обережність, вдихнув струминку диму і зайшовся кашлем.

Твісел із доброзичливим виразом почекав, доки Харлан відкашляється, і запитав:

— А що, хіба не так?

— Обчислювач Фінджі не має права... — почав було Харлан.

— Стривай, стривай, — перебив його Твісел. — Я сказав тобі про відгук Фінджі тільки тому, що якраз завдяки своєму захопленню ти найбільше мені підходиш. А взагалі відгук — штука таємна, і ти повинен забути, про що в ньому йшлося.

— Але хіба погано, що я цікавлюся Первісною історією?

— Фінджі вважає, що твоє захоплення свідчить про надмірну Одержимість Часом. Розумієш?

Ще б пак не розуміти! Тут, у Вічності, не можна було не знати подібних психіатричних термінів, а надто цього. Вважалося, ніби кожен член Вічності жадає повернутися коли не в своє, то бодай у якесь інше, чітко визначене Сторіччя, пустити там коріння, перестати бути вічним блукальцем у Часі. Таке прагнення нещадно придушувалося офіційними властями в усіх його проявах. Однак у переважній більшості Вічних воно жило в підсвідомості.

— Я не думаю, що моє захоплення можна трактувати, як Одержимість Часом, — сказав Харлан.

— Я також. Більше того, вважаю його цінним. Як я вже сказав, саме тому ти мені й потрібен. Я дам тобі Учня і хочу, щоб ти навчив його всього, що знаєш і що можеш дізнатися про Первісну історію. А у вільний від цієї роботи час будеш моїм особистим Техніком. Через кілька днів можеш братися до діла. Згоден?

Однак Харлан усе ще залишався обережним.

— Якщо це потрібно для добра Вічності, сер...

— Для добра Вічності? — несподівано збуджено перебив його низькорослий Обчислювач. Він з такою силою шпурнув недопалок, аж той ударився об стіну й розсипався снопом іскор. — Ти мені потрібен заради самого існування Вічності!

1 Євгеніка — наука, що досліджує шляхи й методи активного впливу на еволюцію людини. В розробці проблем євгеніки існує підхід, прибічники якого обстоюють зокрема позиції селекції людей.

Розділ 3

УЧЕНЬ

Перед своїм знайомством із Брінзлі Шеріданом Купером Харлан прожив у 575-му вже кілька тижнів. Він устиг призвичаїтися до свого нового помешкання, обвикнувся із стерильною чистотою порцеляни та скла. Харлан поступово навчився носити емблему Техніка і вже не намагався прикрити її першим-ліпшим предметом, який був у нього в руках, або прихилитися до стіни, щоб приховати нашивку на рукаві.

Раніше він робив такі спроби, але зустрічні лише міряли його холодними поглядами і зневажливо посміхалися, немов підозрювали, що він хоче втертись у їхнє довір'я або набивається до них у друзі.

Старший Обчислювач Твісел щодня приносив йому нові завдання. Харлан уважно вивчав їх, аналізував, по чотири рази переписував свої висновки, але й останній варіант не зовсім влаштовував його.

Твісел читав висновки й кивав головою:

— Чудово, чудово!

Затим охоплював Харлана швидким поглядом своїх голубих очей і усмішка його помалу згасала.

— Перевіримо цей здогад на Кібермозкові, — говорив він на прощання.

Твісел завжди називав його висновки "здогадами". Він жодного разу не повідомляв Харланові про наслідки своєї перевірки, а Харлан не насмілювався запитувати його. Він занепадав духом від того, що йому не доручають втілити в життя жодного з його висновків. Чи означало це, що Кібермозок знаходить у них помилки, що Харлан неправильно добирає дані для Зміни Реальності, не вміє визначити Мінімальну Необхідну Зміну у вказаному інтервалі? (Минуло немало часу, поки він звик недбало перекочувати на язиці абревіатуру МНЗ).

І ось одного разу Твісел зайшов до нього в супроводі якогось сором'язливого суб'єкта, котрий не наважувався навіть підвести на Харлана очі.

— Знайомтесь, Техніку Харлан, це Учень Брінзлі Шерідан Купер, — промовив він.

— Здрастуйте, — байдужим тоном відказав Харлан.

Зовнішність нового знайомого не справила на нього особливого враження. Дрібний на зріст, темне волосся з проділом посередині, очі водянисто-карі, підборіддя вузьке, вуха великі, нігті обкусані.

— Оцього хлопця ти навчатимеш Первісної історії, — сказав Твісел.

— Побий мене Час! — вигукнув Харлан. У ньому враз прокинулася цікавість до відвідувача. — Як це я міг забути. Ну, здоров був!

— Склади з ним розклад занять, — сказав Твісел. — Було б непогано, якби ти зміг йому приділити два дні на тиждень. Навчай його, як сам знаєш. Я цілком покладаюсь на тебе. Коли тобі будуть потрібні книжки-фільми або старовинні документи, які можна знайти у Вічності чи в досяжному для нас Часі, скажи мені, і ти їх матимеш. Згода?

Як завжди, він не знати звідки дістав запалену сигарету, й повітря наповнилося димом. Харлан закашлявся і, помітивши як в Учня судомно скривився рот, зрозумів, що поштивий юнак душить у собі кашель.

Аж ось Твісел пішов, і Харлан заговорив зі своїм майбутнім вихованцем:

— Ну що ж, сідай... — він затнувся на якусь мить, а відтак рішуче додав: — Синку. Сідай, синку. Мій кабінет невеличкий, але нам тут місця вистачить.

Харланові нетерпеливилося розпочати науку. Подумати тільки, він працюватиме за особистим планом! Первісна історія була для нього ніби його власністю.

Учень підвів на Харлана очі (здається, вперше за весь час) і, затинаючись, запитав:

— Ви Технік?

Від доброзичливості й збудження, що досі переповнювали Харлана, не лишилося й сліду.

— Ну й що з того?

— Нічого, — пробурмотів Учень. — Я просто...

— Хіба ви не чули, як Обчислювач Твісел назвав мене Техніком?

— Так, сер.

— Ви подумали, що це просто обмовка? Така прикра, що аж власним вухам не повірили?

— Ні, сер.

— Чого ви так погано розмовляєте? Вам що, слів бракує? — грубо запитав Харлан, і йому стало соромно за свій тон.

Купер болісно почервонів.

— Я не дуже добре володію Єдиною Міжчасовою Мовою.

— Чому? Скільки ви вже вчитеся?

— Менше, як рік, сер.

— Менше, як рік? Заради Часу, скільки ж вам років?

— Двадцять чотири біороки, сер. Харлан здивовано витріщився на юнака.

— Ви хочете сказати, що вас взяли у Вічність, коли вам було двадцять три роки?

— Так, сер.

Харлан опустився на стілець і стис долоні. Так досі не робилось. Найкращим віком для вступу в Вічність вважалося п'ятнадцять-шістнадцять років. А як розуміти цей випадок? Як новий метод Твісела, щоб випробувати його, Харлана?

— Сідай і давай почнемо, — сказав Харлан. — Твоє повне ім'я і Сторіччя?

— Брінзлі Шерідан Купер із 78-го, сер, — затинаючись, відповів Учень.

Харлан трохи полагіднішав. Це було близько. Лише на сімнадцять століть раніше від його рідного. Майже сусіди по Часу.

— Тебе цікавить Первісна історія? — запитав він.

— Обчислювач Твісел попросив вивчити. Я мало що знаю з Первісної історії.

— А що ти ще вивчаєш?

— Математику. Часову механіку. Я поки що ознайомлюся лише з основами цих наук. У себе в 78-му я ремонтував спідіваки.

Харлан навіть не запитав, що таке спідіваки. Це могло бути що завгодно — і пилососи, і обчислювальні машини, і пульверизатори для малярних робіт. Харлана це не дуже цікавило.

— А взагалі, ти вивчав історію? Хоч яку-небудь?

— Я вивчав історію Європи.

— Певно, ти сам звідти?

— Авжеж. Я народився в Європі. У нас переважно викладали сучасну історію. Починаючи з революції 54-го, тобто 7554-го року.

— Чудово. Передовсім ти повинен усе це забути. Сенсу тут ніякого. Історія, яку вчать Часів'яни, змінюється з кожною Зміною Реальності. Вони навіть не знають про це. У кожній Реальності — своя історія. Зовсім інша річ — Первісна. Хоч би що ми робили, вона завжди залишається незмінною. Тим вона й прекрасна. Колумб і Вашінгтон, Муссоліні і Герефорд — усі вони існують.

Купер нерішуче всміхнувся.

1 2 3 4 5 6 7