Тоді підвівся, не відриваючи очей від паперу. Решта аркушів полетіла на підлогу.
— Майку, Майку! — шалено тряс він Донована, намагаючись розбудити.— Він його втримав!
— Що? Д-де? — прокинувся і втупився у графік.
— Щось не так? — втрутився К'юті.
— Ти втримав промінь у фокусі,— затинаючись, сказав Пауелл.— Ти це знаєш?
— Фокус? А що це?
— Ти спрямовував промінь на прийомну станцію без жодних відхилень, з точністю до однієї десятитисячної мілісекунди!
— На яку прийомну станцію?
— На Землі! Прийомну станцію на Землі,— радісно торохтів Пауелл.— Ти втримав його у фокусі.
Роздратований К'юті відвернувся.
— 3 вами неможливо мати справу. Завжди якісь химери! Я всього-на-всього утримував стрілки приладів у положенні рівноваги, як і велів Творець.
Він зібрав розкидані папери й рішуче вийшов.
— Будь ти неладен! — лайнувся Донован, тільки-но зачинилися за роботом двері.
Він обернувся до Пауелла:
— Що ж тепер робити?
Пауелл хоч і неабияк втомився, але настрій мав бадьорий:
— А нічого! Він довів, що може чудово керувати станцією. Я ще не бачив, щоб так благополучно для нас закінчилася електронна буря.
— Але ж це нічого не значить. Ти чув, що він молов про Творця? Ми ж не можемо...
— Послухай, Майку, він виконує інструкції Творця, які передаються на циферблати й графіки. Так і ми все це завжди робили. У тім-то й річ, що цим він обґрунтовує і свою відмову слухатися нас. Покірність — Другий закон. Перший же закон — берегти людей від лиха. Яким чином він міг відвернути біду, що, знав він про це чи ні, загрожувала людям на Землі? Звичайно ж, утримуючи промінь у фокусі. А він знає, що справиться з цим краще за нас. Відтоді, як вбив собі в голову, що він — вища
істота. I виходить, що він не повинен нас підпускати до пульта управління. Виходячи з Другого закону робототехніки, це неодмінно мало статися.
— Звичайно, але річ не в тім. Не треба, щоб він молов нісенітниці про так званого Творця.
— А чому б і ні?
— Бо це нісенітниця! Як ми можемо довірити йому станцію, коли він не вірить в існування Землі?
— Він може керувати станцією?
— Так, але...
— Тоді яке це має значення, у що він вірить!
Пауелл, ледь усміхнувшись, розвів руками й упав на ліжко. Він уже спав.
— Робота буде проста,— говорив Пауелл, одягаючи легкий космічний скафандр.— Сюди можна буде привозити нові моделі КТ з автоматичними вимикачами, які б спрацювали через тиждень. Цього часу цілком достатньо, щоб засвоїти... гм... культ Творця з уст самого пророка. Після цього їх можна буде посилати на інші станції і там оживляти. Ми могли б мати по два КТ...
Донован підняв щиток шолома і похмуро сказав:
— Годі теревенити, ходімо звідси. Зміна чекає. Та й я не заспокоюся, поки на власні очі не побачу Землю й не відчую її під ногами, поки остаточно не пересвідчуся, що вона справді існує.
У цей час відчинилися двері. Донован, вилаявшись, опустив щиток скафандра і сердито відвернувся від К'юті, що увійшов.
Робот наблизився до них і сумовито запитав:
— Ви вже збираєтеся? Пауелл коротко кивнув:
— На наше місце прибудуть інші.
К'юті зітхнув. Його зітхання було схоже на шум вітру в густому плетиві натягнутих дротів.
— Термін вашої служби скінчився, і настав час вам зникнути. Я цього чекав, але... Що ж, хай збудеться воля Творця!
Його смиренний тон діткнув Пауелла.
— Прибережи свої співчуття, К'юті. Ми повертаємося на Землю, а не вмираємо.
— Це добре, що ви так думаєте,— знову зітхнув К'юті.— Тепер я бачу всю мудрість ваших ілюзій. Я не старався б похитнути вашу віру, якби навіть міг.
Він вийшов — уособлення співчуття й жалю.
Пауелл щось пробурчав і зробив знак Доновану. 3 опломбованими валізами вони увійшли в повітряний шлюз.
Корабель, на якому прибула зміна, пристикувався іззовні. Керівник зміни Франц Мюллер привітався з підкресленою ввічливістю. Донован лише кивнув у відповідь і пройшов у кабіну пілота, щоб прийняти управління від Сема Івенса.
Пауелл затримався.
— Ну, як там Земля?
Це було досить банальне запитання, і Мюллер дав таку ж стандартну відповідь:
— Та ще крутиться.
— От і гаразд,— сказав Пауелл. Мюллер глянув на нього.
— Між іншим, хлопці з "Ю. С. Роботс" придумали нову модель. Робот-комплекс.
— Що?
— Те, що я сказав. Вже укладено великий
контракт на його виготовлення. Очевидно, це буде саме те, що треба для астероїдних рудників. Один старший робот і шість підлеглих йому суброботів. Як рука з пальцями.
— Він уже пройшов польові випробування? — стурбовано запитав Пауелл.
— Я чув, що чекають на вас,— усміхнувся Мюллер.
Пауелл стиснув кулаки.
— Ну їх к бісу! Нам треба відпочити.
— Ет! Вам дадуть відпустку. Тижнів на два, гадаю.
Готуючись до своїх обов'язків на станції, Мюллер натягував важкі космічні рукавиці. Його широкі брови зійшлися на переніссі.
— А як цей новий робот справляється? Хай краще працює, а то я не підпущу його й близько до приладів.
Пауелл відповів не зразу. Він окинув поглядом гордовитого пруссака., що стояв перед ним,— від коротко підстриженого волосся на вперто піднесеній голові до ступнів, розведених, ніби по команді "струнко",— і раптом відчув, як хвиля чистої радості захлюпнула його.
— Робот чудовий,— повільно проказав він.— Не думаю, що матимеш клопіт з контрольними приладами.
Він посміхнувся і піднявся на корабель. А Мюллер мав залишитися тут на кілька тижнів...
СШЙМАТИ КРОЛИКА
Відпустка тривала довше, ніж два тижні, і Донован мусив це визнати. Вона тривала півроку із збереженням зарплатні. I це Донован мусив визнати. Але, як він невдоволено пояснював, це сталося випадково. Просто "Ю. С. Роботс" мала виловити всі недоробки у роботі-комплексі. А різних "бліх" назбиралося чимало. Принаймні з півдюжини їх залишилося до польових випробувань. Через те Донован з Пауеллом спокійно собі відпочивали, чекаючи, поки люди за креслярськими дошками і хлопці з логарифмічними лінійками скажуть: "Готово!"
I ось тепер вже виявилося, що не все готово. 3 розпашілим, як буряк, обличчям Донован повторив це вже з десяток разів.
— Ради бога, Грегу, будь реалістом. Навіщо дотримуватися букви інструкції, коли випробування зриваються? Час повикидати ці папірці й узятися до роботи.
— Я лише кажу,— правив своєї Пауелл, ніби він пояснював електроніку дитині,— що, згідно з інструкцією, ці роботи створені для того, щоб працювати в астероїдних копальнях без нагляду людини. Ми не повинні наглядати за ними.
— Все правильно. Але прислухаймось до логіки.— Він почав загинати свої тонкі волосаті пальці.— По-перше, ці нові роботи пройшли всі лабораторні випробування. По-друге, "Юнайтед Стейтс Роботс" гарантувала, що вони витримають випробування і на астероїді. По-третє, роботи не витримують випробувань. По-четверте, якщо вони не пройдуть польових випробувань, "Юнайтед Стейтс Роботс" втратить десять мільйонів грішми і приблизно на сотню мільйонів репутації. I, по-п'яте, якщо вони не витримають випробувань і ми не зможемо пояснити, чому так сталося, нам, очевидно, доведеться зворушливо попрощатися з нашою роботою.
За силуваною посмішкою Пауелла приховувався відчай. Він добре знав неписаний закон фірми "Юнайтед Стейтс Роботс енд Мекенікел Мен Корпорейшн": жоден працівник не повторює тієї самої помилки двічі. Його звільняють після першої.
— У тебе все так ясно й зрозуміло виходить, як у Евкліда. Крім фактів,— сказав Пауелл.— Ти ж, рудоголовий, спостерігав за
цією групою роботів аж три зміни, і вони працювали як слід. Ти сам про це казав. Що ж іще ми можемо зробити?
— Знайти несправність, ось що. Вони й справді тоді працювали як слід. Але в трьох інших випадках, коли я перестав за ними наглядати, вони припинили видавати руду. Навіть не поверталися назад, як це передбачалося приписом.
— Були якісь неполадки?
— Не помітив. Усе було бездоганно. Просто ідеально, як люмінофорний ефір. Лише одна-єдина дрібничка непокоїла мене — не було РУДИ.
Пауелл похмуро глянув на стелю і смикнув рудого вуса.
— Ось що я тобі скажу, Майку. Свого часу ми з тобою вже втрапляли в халепу. Але тут гірше, ніж на іридієвому астероїді. Усе страшенно заплутано. Поглянь, робот ДВ5 має у своєму підпорядкуванні шість інших роботів. I вони не просто його підлеглі, вони — його частка.
— Я це знаю...
— Помовч! — сердито урвав його Пауелл.— Знаю, що тобі це відомо. Я лише розтлумачую тобі, у яку халепу ми втрапили. Ці шість допоміжних роботів 6 часткою робота ДВ5, як ото твої пальці — частка тебе. I він віддає їм розпорядження не по радіо і не голосом, а безпосередньо через позитронні поля. А на сьогодні в "Юнайтед Стейтс Роботс" немає жодного робототехніка, який достеменно знав би, що таке позитронне поле і як воно працює. I я цього не знаю, і ти не знаєш.
— Так воно і е,— філософськи погодився Донован.
— А тепер поглянь, у якому ми становищі. Якщо все працює — чудово! Коли ж щось не клеїться, нам бракує глибини, щоб збагнути, в чім річ. I, можливо, ні ми, ні будь-хто інший тут нічого не вдіє. Але це — наша робота, і за нас її ніхто не зробить. Нас взяли на це місце.— На якусь мить він сердито замовк.— Ти забрав його звідти?
— Аякже.
— Там усе нормально?
— У нього немає ніякої релігійної манії, він не бігає по колу й не декламує віршів, отже, гадаю, нормально.
Донован сердито труснув головою і вийшов.
Пауелл дістав "Посібник з робототехніки", під вагою якого аж вгинався стіл, і шанобливо розкрив його. Одного разу йому довелося вистрибнути з вікна будинку, охопленого полум'ям, у самих трусах, та він встиг прихопити й "Посібник"... Він радше залишив би труси, якби треба було піти на дальші жертви.
Донован вивчав посібник, коли ввійшов робот ДВ5. Донован зачинив за ним двері.
— Здоров, Дейве! — похмуро привітався він.— Як себе почуваєш?
— Чудово,— сказав робот.— Можна сісти? Він підсунув до себе спеціально укріплений
стілець, що призначався для нього, і обережно сів.
Пауелл прихильно подивився на Дейва — непрофесіонали могли звертатися до роботів, називаючи їхні серійні номери, фахівці-роботисти — ніколи. Робот був не масивний і був конструкцією мислячого робота-комплекса, який складався з семи частин. Два метри з гаком заввишки, півтонни заліза й електричного
причандалля. Багато? Аж ніяк, коли ці півтонни містять у собі масу конденсаторів, дротів, реле та вакуумних чарунок, здатних передати практично будь-яку відому людині психологічну реакцію.