Мабуть, ця аналогія, а також те, що його не бажають бачити в "Довгому Драконі", спонукала його після вечері піти в провулок за газовим заводом і на самоті повправлятися в створенні чудес.
Досліди містера Фотерінгея не були аж надто оригінальні, бо ж, якщо не брати до уваги його незвичайного дару, він був далеко не винятковою особистістю. Він згадав чудо з патерицею Мойсея, але вечір був темний і непідходящий, щоб опинитись у сусідстві з величезними зміями. Відтак він пригадав чудо з "Таннгейзера", про яке одного разу прочитав у концертному залі на звороті програми. Воно видалося йому досить приємним і безпечним. Він устромив свій ціпок — пречудовий пальмовий ціпок — у землю біля доріжки і наказав цій сухій деревині зацвісти. Ту ж мить повітря сповнилося пахощами троянд, і, запаливши сірника, містер Фотерінгей переконався, що це гідне подиву чудо відбулось. Його радість була порушена чиїмись кроками. Боячись, що його чудодійний дар виявлять передчасно, він поспіхом скомандував розцвілому ціпкові:
— Назад!
Насправді він схотів сказати: "Стань знову ціпком", — але спохвату обмовився.
Ціпок стрімко відскочив назад, і з темряви пролунав сердитий вигук, а потім лайка.
— У кого це ти кидаєшся колючими гілками, дурню? Всю ногу мені обдряпав!
— Пробачте, — сказав містер Фотерінгей і хотів був пояснити, в чому справа, але враз зметикував, що це ще більше ускладнить ситуацію, і почав нервово крутити свого вуса.
До нього підійшов Вінч, один із трьох полісменів Іммерінга.
— Що це ти тут робиш? — запитав полісмен. — А! То це ви! Ви розбили лампу в "Довгому Драконі?"
— Нічого я тут не роблю. Зовсім нічого.
— Навіщо ж ви кинули палицю?
— Надала ж мені нечиста сила!
— Тож-бо й воно! А вона ж із колючками! Нащо ви її кинули, га?
Містер Фотерінгей розгублено намагався збагнути, нащо він кинув ціпка. Його навчання роздратувало містера Вінча.
— Ви вчинили напад на полісмена, чоловіче! Ви це розумієте?
— Послухайте, містере Вінч, — зніяковіло промовив містер Фотерінгей. — Мені дуже прикро... Річ у тому, що...
— Ну?!
Містер Фотерінгей так і не зумів нічого вигадати й вирішив сказати правду,
— Я творив чудо... — Він намагався говорити байдужим голосом, але в нього нічого не вийшло.
— Творили?.. Яка нісенітниця!.. Чудо! Що ж, це цікаво! Але ж ви той самий молодець, який не вірить у чудеса... Отже, знов утнули якийсь дурний фокус. Я вам ось що скажу...
Проте містеру Фотерінгею не довелося почути, що саме хотів йому казати містер Вінч, Він зрозумів, що виказав себе, зрадив свою таємницю. Злість спонукала його до рішучих дій. Він ступив крок до полісмена і люто вигукнув:
— Досить з мене! Я вам зараз покажу "дурний фокус"! Ідіть ви до дідька в пекло! Геть!
І ту ж мить полісмен зник.
Того вечора містер Фотерінгей більше не творив чудес. Він не пробував навіть дізнатися, що сталося з його розквітлим ціпком. Переляканий і приніздклий, він повернувся додому й пішов до себе в спальню.
— Господи! — промовив він. — Який могутній дар! Просто-таки всесильний! Я зовсім цього не хотів... Цікаво, яке воно те пекло?
Містер Фотерінгей сів на ліжко, щоб роззутися, і в цю мить йому в голову прийшла щаслива думка. Він переправив полісмена до Сан-Франціско, а потім, полишивши події їхньому природному плинові, з важким серцем ліг спати. Уночі йому снився розлючений Вінч.
Другого дня містер Фотерінгей почув дві цікаві новини. По-перше, хтось посадив розкішний кущ витких троянд перед самим будинком Гомшотта-старшого на Ладдабороу-роуд, а по-друге, річку до самого млина Роудінга збираються обшукати, щоб знайти тіло полісмена Вінча.
Цілий день Фотерінгей був неуважний, задумливий і чудес більше не творив, якщо не брати до уваги деяких наказів щодо Вінча й того, що за допомогою чуда він бездоганно виконував свою роботу, незважаючи на клопітливі думки, які роїлися в його голові, неначе бджоли. Його незвична неуважність і пригніченість були помічені товаришами по роботі і зробилися предметом жартів. А він майже весь час думав про Вінча.
У неділю ввечері Фотерінгей пішов до церкви, і, як навмисно, містер Мейдіг, який цікавився окультними явищами, виголосив проповідь про "діяння протизаконні". Містер Фотерінгей не дуже часто бував у церкві, але його запеклий скептицизм, про який я уже згадував, значно підупав до цього часу. Зміст проповіді пролив цілком нове світло на його чудодійну здатність, і він вирішив відразу ж після служби порадитися з містером Мейдігом. Прийнявши таке рішення, він здивувався, чому не подумав про це раніше.
Містер Мейдіг, худий, нервовий чоловік з дуже довгими пальцями і дуже довгою шиєю, був приємно здивований, коли молодик, байдужість якого до релігії була загальновідома, попросив у нього дозволу поговорити віч-на-віч. Отож, владнавши невідкладні справи, містер Мейдіг провів містера Фотерінгея до свого кабінету, який сусідив із церквою. Там він посадив його якнайзручніше і, ставши перед каміном, що яскраво палав, — при цьому на протилежну стіну від його ніг упала тінь, схожа на Колоса Родоського, — попросив викласти свою справу.
Спершу містер Фотерінгей зніяковів, не знаючи, як почати, і деякий час бубонів щось таке: "Боюся, що ви мені не повірите, містере Мейдіг..." Але потім він зібрався з духом і запитав, якої думки містер Мейдіг про чудеса.
Містер Мейдіг прибрав поважного вигляду, але не встиг і слова промовити, як містер Фотерінгей перебив його:
— Ви, мабуть, не повірите, що така собі людина, наприклад, як ось я, що сиджу тут, перед вами, може творити зусиллям якоїсь внутрішньої своєї особливості всякі чудеса.
— Це можливо, — сказав містер Мейдіг. — Щось таке, либонь, можливо.
— Якщо ви дозволите мені, я покажу вам, як це в мене виходить, — сказав містер Фотерінгей. — Наприклад, он там на столі стоїть банка з тютюном. Чи буде чудом те, що я з нею зроблю? Хвилиночку, містере Мейдіг.
Наморщивши чоло, він спрямував палець на банку з тютюном і сказав:
— Стань вазою з фіалками!
Банка з тютюном виконала наказ. Побачивши таке, містер Мейдіг прикипів до місця, поглядаючи то на чудотворця, то на вазу з квітами. Він мовчав. Нарешті таки наважився нагнутися над столом і понюхати фіалки: вони були свіжі, наче щойно зірвані, й дуже гарні. Відтак він знову перевів погляд на містера Фотерінгея.
— Як ви це зробили? — запитав він.
Містер Фотерінгей смикнув себе за вуса.
— Просто наказав, і ось вам, маєте! Що це: чудо, чи чорна магія, чи ще що-небудь? Що це зі мною, як ви гадаєте? Саме про це я й хотів запитати вас.
— Це надзвичайне явище.
— А цього самого дня тиждень тому я знав не більше, ніж ви, що можу робити це. Все вийшло цілком несподівано. Моя воля, мабуть, якась особлива — ось усе, що я можу сказати.
— Це все, що ви. можете? Чи ще щось?
— Усе, що завгодно! — вигукнув містер Фотерінгей. — Усе, що хочете.
Він замислився і раптом пригадав фокус, який колись бачив.
— Наприклад, ось це! — Він простяг руку. — Перетворись на чашу з рибою... Ой ні, не це! Стань прозорою чашею, повною води, і хай у ній плавають золоті рибки! Ось так краще. Бачите, містере Мейдіг?
— Дивовижно! Неймовірно! Або ви якісь надзвичайні... Але ж ні...
— Я можу обернути цю чашу на що завгодно, — сказав містер Фотерінгей. — На що завгодно. Погляньте! Ану, обернись на голуба!
За мить сизий голуб уже літав по кімнаті, змушуючи містера Мейдіга нахилятися щоразу, коли пролітав над ним.
— Зупинись! — наказав містер Фотерінгей, і голуб нерухомо завис у повітрі.
— Я можу обернути його знову на вазу з квітами, — сказав він і, опустивши голуба на стіл, створив і це чудо.
— Ви, мабуть, незабаром захочете запалити люльку, — сказав він і відновив банку з тютюном у первісному її вигляді.
Містер Мейдіг спостерігав за цими перетвореннями мовчки, вражений тим, що відбувалося. Він здивовано поглянув на Фотерінгея, обережно взяв банку з тютюном, оглянув її і знову поставив на стіл.
— Так-так!.. — промовив він, не спромігшись на щось більше.
— Тепер мені вже легше пояснити вам, чого я прийшов сюди... — І Фотерінгей почав плутано й багатослівно розповідати про дивні події, що сталися останніми днями; почавши з випадку в "Довгому Драконі", він час від часу перескакував на долю містера Вінча, чим ще більше ускладнював свою розповідь.
Розказуючи, він утратив гордовитість, яку викликав у ньому містер Мейдіг, — і став тим самим містером Фотерінгеєм, що й раніше.
Містер Мейдіг уважно слухав, стискуючи в руках банку з тютюном, і вираз його обличчя поступово змінювався.
Коли містер Фотерінгей дійшов до чуда з третім яйцем, священик, простягнувши тремтячу руку, перебив його.
— Це можливо! — вигукнув він. — Це вірогідно. Це пояснює деякі цілком загадкові явища. Здатність творити чудеса — це дар, особлива властивість на взірець геніальності чи яснобачення. Досі вона виявлялася дуже рідко і тільки у виняткових людей. Але в даному разі... Мене завжди дивували чудеса Магомета, йогів і пані Блаватської, але тепер усе стало ясно. Так, це особливий дар! І як переконливо це доводить слушність міркувань нашого великого мислителя, — містер Мейдіг стишив голос, — його ясновельможності герцога Аргайльського. Тут ми доходимо, до таємниць, глибших, ніж звичайні закони природи. Так... так... Ну, розказуйте ж далі!
Містер Фотерінгей почав розповідати про неприємну пригоду з Вінчем, а містер Мейдіг, уже позбувшися нещодавнього подиву й переляку, час від часу перебивав його своїми жестами та вигуками.
— Саме це й турбує мене найбільше, — провадив містер Фотерінгей. — Саме з цього приводу я б хотів, щоб ви дали мені пораду. Вінч тепер у Сан-Франціско. Де те місто, я не знаю, але він неодмінно там. Ми обидва опинилися в скрутному становищі, ви зараз зрозумієте. Він, звісно, не може збагнути, що з ним сталося, але, мабуть, страшенно наляканий, розлючений і поривається поквитатися зі мною. Я впевнений, що він весь час пробує виїхати із Сан-Франціско і вернутися сюди. Кожні дві-три години я посилаю його назад, якщо згадую про це. Він, звичайно, не розуміє, що з ним діється, і це, звісно ж, дратує його. А якщо він щоразу купує квитка, то витратить силу-силенну грошей. Я подумав, що коли в пеклі так гаряче, як має бути, то його одяг, мабуть, обгорів ще до того, як я переправив його в інше місце.