Поетика

Інші труднощі легко пояснити двозначністю слова, наприклад "Минула більша частина ночі"'³⁶. Адже "більша" двозначне, інші неясності можна усунути посиланням на мовний звичай. Через те шо, на­приклад, мішані напої називають "вином", звідси і пішло, що Ганімед¹³⁷ є виночерпієм 3eBca^lls, хоч боги насправді не

п'ють вина. Так само мідниками називають тих, хто оброб­ляє залізо. На цій підставі поет і написав: "Наколінники зі свіжокованого олова" (замість бронзи)¹³⁹.

І не, нарешті, може бути метафора. Якщо якесь слово, можливо, містить у собі суперечність, наприклад, у речен­ні: "Там зупинився бронзовий спис"¹⁴⁰, треба придивитись, скільки значень може мати слово "зупинитися".

Так або інакше можна тлумачити ці місця, зовсім інакше поводять себе деякі критики, які, як стверджує Главкон¹⁴¹, самі приймають безпідставні засновки, вино­сять самовільний вирок, роблять висновки. Коли хтось не погоджується з їхніми поглядами, то вони гудять поета, начебто він сказав те, що їм замарилося.

Так і вийшло з Ікарієм¹⁴². Вони приймають, що він був лаконець, тому здавалося незрозумілим, чому Телемах не зустрівся з ним, коли прибув до Лакедемону. Але ж, може, справа виглядала так, як кажуть кефаленці¹⁴³, які твердять, що Одіссей взяв собі в них дружину, і його тесть¹⁴⁴ був Іка-дій, а не ІкаріЙ.

Імовірно, цей закид виник через непорозуміння. Узага­лі, неможливе в поезії треба пояснювати намаганням ідеалі­зувати або загальноприйнятими поглядами. У поезії краще дати перевагу неможливому, але правдоподібному, ніж правдоподібному, але неможливому. Припустимо, що не іс­нували такі люди, яких малював Зевксід, але краще зобра­жувати їх ідеальними, тому що зразок має бути кращим від дійсності. А нелогічне в поезії треба пояснювати, між ін­шим, і тим, що абсурд інколи не позбавлений глузду: адже ймовірно, що шось може відбуватися і всупереч Імовірнос­ті. Суперечності слід розглядати як те, що ми заперечуємо в дискусіях, а саме: чи йдеться про те саме стосовно тієї самої особи, у той самий спосіб; чи поет заперечує те, що сам го­ворить. чи те, що може придумати кожна розумна людина.

Проте справедливі будуть обвинувачення в безглузді та неморальності, якшо поет без будь-якої необхідності, як Евріпід у "Егеї", вводить недоречність або поганий харак­тер, як зробив у трагедії "Орест", зображаючи Менелая. Підсумовуючи все. бачимо, що закиди на адресу поезії ма­ють п'ять підстав: постам закидають або неможливе, або недоречне, або суперечне з етикою, або суперечне само со­бі, або суперечне з правилами етики.

Заперечення проти цих закидів повинні спиратись на вищезгадані підстави, а їх — дванадцять.

XXVI

Може виникнути сумнів, чоМУ надати перевагу — епіч­ній чи трагічній поезії. Якшо кращим є менш дохідливий твір (такий завжди призначений для освіченішої публіки), то напрошується висновок, що поезія, яка звертається до всіх, менш вибаглива. Актори, начебто глядачі їх не розумі­ють, якщо вони від себе чогось не додадуть, пускають у хід різні трюки, викривляються, як поганенькі флейтисти, ко­ли їм доводиться наслідувати метання диском¹⁴⁴, і тягнуть за полу провідника хору під час постановки "Скілли".

Отже, про трагедію можна сказати те саме, що актори старшого покоління думали про своїх наступників; на­приклад, Мініск¹⁴⁵ називав Каліпіда мавпою за те, що він занадто перебільшував, таку Ж погану славу мав і Пін-дар¹⁴⁶. Стосунки між старшими акторами й молодшими нагадують відношення драматичного мистецтва в цілому до епіки. Епос, кажуть, розрахований на витонченого глядача, який може обійтися без жестів, а трагедії досить для простаків. Якщо трагедія справді призначена для ши­рокого загалу, то, ясна річ, вона є творчістю нижчого га­тунку.

Передусім цей закид можна адресувати не поетичному мистецтву, а акторській грі, тому що й рапсод може злов­живати мімікою, як це робив Сосістрат¹⁴⁷, а також і спі­вець, наприклад Мнасіфей із Опунта¹⁴⁸. Далі, не можна за­суджувати всі рухи тіла, — у протилежному випадку треба б засудити й танці — а тільки рухи невмільців, за що власне й докоряли Каліпідові, а сьогодні іншим за те, що вони пово­дяться, як вуличні жінки.

Більш того, трагедія і без рухів виконує своє завдання, як і епопея, тому що саме читання показує її вартість. От­же, якщо в усіх інших відношеннях трагедія стоїть вище від епопеї, то згаданий закид недоцільний. Отже, трагедія має все те, що й епопея: вона може користуватися тим самим віршовим розміром, далі, значну її частину складає музика і декорації, — усе це дає людям відчутну насолоду. Далі, во­на залишає свіже враження як при читанні, так і під час сценічної вистави.

Крім того, трагедія здійснює мету відтворювання при відносно невеликому обсязі, а все, що зосереджене, справ­ляє приємніше враження, ніж те, що розгорнуте на трива­лий час. Я розумію це так, якби хтось із Софоклового "Еді-па" склав довжелезну епопею, як "Іліада".

Нарешті, в епопеї немає такої суцільності зображення, як у трагедії: доказом цього є те, що з будь-якої поеми мож­на утворити декілька трагедій, отже, якшо епіки розгорта­ють одну фабулу при короткій розповіді, вона справляє враження куцої, а якщо дотримуються звичайної для епосу величини — водянистої.

Епопея складається з більшої кількості подій, як-от "Іліада" і "Одіссея" містять у собі чимало таких частин, які самі по собі мають достатній обсяг. Все ж таки ці дві поеми скомпоновані якнайдосконаліше і є зразком суцільної дії.

Якщо трагедії притаманні такі риси і до того ж дія (адже ці дві галузі поезії — епічна й трагічна повинні давати не будь-яку приємність, а ту, про яку була мова), то немає сум­ніву, що трагедія стоїть више від епопеї тим, що вона дося­гає своєї мети краще, ніж епопея. На цьому закінчимо нашу розмову про трагедію і епос, про їхні види й складові части­ни, їхню кількість і різниці між ними, причини їхнього успіху й невдачі, про закиди проти них і їхнє спростування.

Переклали Юрій Мушак і Йосип Кобів