Поетика

Арістотель

Сторінка 6 з 8

Метафора — це перенесення слова із зміною значення з роду на вид або з виду на вид, або з виду на рід, або за аналогією. З роду на вид я розумію, наприклад "Мій корабель стоїть тут..."94, то­му що стояти на якорі — це особливий вид поняття "стоя­ти". Приклад переносу з виду на рід: "Так, Одіссей здійснив силу-силенну добрих учинків"95, тому що "сила-силенна" означає "багато", поет ужив це слово замість "багато". Приклад переносу з виду на рід: "Вичерпав душу мечем" і "відрубав незламною міддю"96. У першому випадку "вичер­пав" означає стільки, що "відрізав", у другому "відрубав" поет поставив замість "вичерпав", а обидва ці слова означа­ють "відняти" шо-небудь. Під аналогією я розумію такий випадок, коли друге слово є в такому відношенні до першо­го, як четверте до третього, і тому замість другого можна поставити четверте, а замість четвертого — друге.



Інколи приєднують до метафори те слово, до якого відноситься метафора, яка його заміняє. Я маю на увазі такий приклад: "Чаша є в такому відношенні до Діоніса, як шит до Ареса", тому чашу можна назвати шитом Діоні­са, а шит — чашею Ареса97. Або: "Що старість для життя, то вечір для дня", тому можна назвати вечір — старістю дня, а старість вечором життя чи, як у Емпедокла, заходом життя 1,

Іноді для одного з порівнюваних понять немає в мові постійної назви, проте можна висловлюватись образно. Наприклад, замість "кидати" зерно кажуть "сіяти", а для поняття "сонце розкидає світло" немає відповідного слова. А втім, через те що "кидати" має таке саме відношення до променів сонця, як "сіяти" до зерна, тому поет каже "сію­чи благодатне світло"99.

Метафорою цього роду можна користуватися ще інак­ше: назвати предмет не притаманним йому ім'ям, а потім заперечувати за ним якусь властивість, нерозривно пов'язану із цим словом, наприклад, якби хтось назвав щит не чашею Ареса, а чашею без вина. (Визначення епітета в рукописах не збереглося.)

Неологізм — це таке слово, яке зовсім не використову­ють інші, а утворене самим поетом. Такими, на нашу дум­ку, є деякі слова, наприклад: "паростки" замість "роги", "прохач" замість "жрець"100.

Є слова подовжені й скорочені. Подовженим є слово, коли якийсь голосний зробити довшим, ніж треба, або вставити в слово на один склад більше. Приклад на подов­жене слово: πόλεως — πόληος; Πηλει'δου — Πηληιάδεω; скорочене, наприклад, χρι'замість χριθή (ячмінь), δώ за­мість δώμα (дім), οψ замість όμμα (зір), у вірші μια γίνεται αμφοτέρων όψ "двоє очей породжують зір"101.

Зміненим називаємо таке слово, у якому одна частина запишається незмінною, а друга — змінюється, наприклад, у правіші груди |02 замість просто в праві груди.

Імена є чоловічого, жіночого й середнього роду. Чолові­чого роду є всі, які закінчуються на Ν, Ρ та всі приголосні, у склад яких входить Σ (їх є дві: Ψ та Ξ); та жіночого роду всі, які закінчуються на два довгих голосних Η і Ω і на А з числа голосних, які підлягають скороченню. Отже, кіль­кість закінчень чоловічого та жіночого роду однакова. Ψ і Ξ


складаються з Σ. На глухий не закінчується ні одне ім'я, а також і на голосний, який є завжди коротким. На І закін­чуються тільки три слова: μέλι (мед), χόμμι (камедь), πέπερι (перець), на υ — п'ять: δόρυ (спис), πώυ (стадо), νάπυ (до­лина), γόνυ (коліно), άστυ (місто). Імена середнього роду на ці голосні та на N і Σ, наприклад — αρ9ρον (член), на σ: πάθοζ — (страждання).


XXII

Позитивною рисою стилю є здатність бути ясним і не низьким. Найяснішим є той стиль, у якому є загальновжи­вані слова, а це — стиль низький. Прикладом цього є пое­зія Клеофонта й Сфенела'03. А піднесеним, далеким від щоденної мови буде стиль, у якому вдаються до незвичай­них слів. Незвичайними словами я називаю діалектизми, метафори, подовжені слова і взагалі все те, що виходить поза межі повсякденної мови. А втім, якщо вживати лише такі слова, то вони нагадуватимуть загадку або варваризми. Якщо речення буде складатися з самих метафор, то вийде загадка, а якщо з діалектизмів — варваризм. Суть загадки полягає в тому, що хоч вона говорить про те, що справді існує, водночас поєднує з цим неможливе. За допомогою загальновживаних слів не можна створити загадки, а засто­совуючи метафори — можна, наприклад: "Мужа я бачила, іншому мужу вогнем накладав мідь"104. Із діалектизмів ви­никає варваризм. Отже, треба якимсь чином перемішувати ці слова. Діалектизми, метафори, епітети та інші види слів, згадані мною, створюють стиль незвичайний і піднесений, а загальновживані слова сприятимуть ясності стилю. Ясність у стиль вносять, не перетворюючи його на повсяк­денний, подовжені і складені слова, а також зміна значен­ня слів. З одного боку, віддаляючись від звичайного спосо­бу вислову, ці слова звучать інакше, ніж загальновживані, і через це роблять мову незвичайною, а в поєднанні зі зви­чайними словами надають ЇЙ ясності. Тому несправедливи­ми є закиди тих, які засуджують такий стиль і висміюють поетів, як, наприклад Евклід Старший105, заявляючи, на­чебто легко писати вірші, якщо дозволити подовжувати го­лосні досхочу. У своїх віршах він глузував із цього в такому реченні:


Έπιχάρην ένδον Μαραθώνα βαδίζοντα

та у фразі:

Ούχ άν γευσάμενος τόν εχεινου ελλήβωρον.

У всякому разі користуватися занадто часто такими формами смішно. Почуття міри — загальна передумова для всіх видів слова.

Коли б хто почав уживати метафори, діалектизми, епі­тети недоречно й навмисно, для сміху, той викликав би ко­мічне враження.

Як це важливо, щоб усе було відповідним, можна уяви­ти собі на прикладі епічної поезії, якшо вставити у віршові розміри слова розмовної мови.

Кожний, хто замінить просторічні слова, метафори та Інші засоби прикрашування мови загальновживаними сло­вами, переконається у справедливості наших слів.

Так, у Есхіла та Евріпіда однаковий ямбічний вірш, але внаслідок зміни тільки одного загальновживаного слова діа­лектизмом вірш одного з них вийшов барвистим, а друго­го — безбарвним.

Так, Есхіл у трагедії "Філоктет""* сказав: "Це рака від ноги моєї м'ясо їсть..." А Евріпід замість "з'їдає" поставив "пасеться". Так само, коли б замість: "Нині мене низько­росла потвора, здохляк жалюгідний..."107 хтось висловився, підставляючи загальновживані слова: "Нині мене ця нік­чемна потвора, слабенька людина..." або замість: "Стільчик нужденний присунув йому та й малюсінький столик"11"* ска­зати: "Стільчик простий він присунув йому й невеличкий ше столик", або замість "кручі ревуть"109 — "кручі кричать".

Аріфрад'10 висміював трагіків ше за те, що вони вжива­ють такі вислови, які не вжив би ніхто в розмові, наприк­лад, "дому від", а не "від дому", "Ахілла про", а не "про Ахілла""1 тощо. А втім, усі такі вислови надають стилеві піднесеності саме тому, що не вживаються у звичайній мо­ві, а цього не знав Аріфрад.

Доречно користуватися кожним з вишенаведених спо­собів висловлювання — і складними словами — це справа дуже важлива. Але особливо важливо майстерно користу­ватися метафорами, тому що цього не можна навчитися у інших. Це вміння є ознакою таланту. Адже створювати вда­лі метафори означає помічати схожість.


Складні слова найбільше підходять до дифірамбів, діа­лектизми — до героїчної поезії, а метафори — до ямбів.

У героїчній поезії можна вживати всі вище названі види слів, а для ямбічної поезії, тому що вона особливо добре відтворює звичайну мову, підходять слова, якими користу­ються в розмові. До них напежать загальновживані слова, метафори й епітети.

Про трагедію і відтворення за допомогою дії сказано досить.


XXIII

Щодо епічної поезії, у якій вживається гекзаметр, то, очевидно, у ній. як і в трагедії, треба розгортати драматич­ні фабули, зосереджені довкола однієї суцільної і заверше­ної дії, яка має початок, середину й кінець, щоб твір, як ці­ла й досконала жива істота, викликав притаманну йому насолоду.

Зрозуміло, що епічні поеми не повинні ні в якому разі нагадувати історичні твори, де йдеться не про зображення однієї події, а означеного відрізка часу, всього, то трапило­ся в цей час з однією особою або багатьма, причому ці по­дії можуть зовсім випадково пов'язуватись між собою.

Як, наприклад, одночасно відбувалася морська битва при Саламіні 2 і битва карфагенян у Сицилії, які не мали нічого спільного між собою, так і в різні історичні періоди трапляються події одна за одною, без жодного зв'язку між собою. Проте переважна більшість поетів допускає таку помилку (наслідуючи історію).

Тому Гомер. як ми вже згадали, і в цьому відношенні ви­являється неперевершеним порівняно з іншими поетами: він не ставив своєю метою описати всю Троянську війну, хоч вона мала початок і кінець. Адже тоді поема вийшла б занадто довгою і неосяжною. А якШо б він зменшив обсяг поеми, то вона була б заплутаною внаслідок строкатості свого змісту.

Однак він вибрав один момент з Троянської війни, а ін­ші події використав як епізоди, наприклад, перелік кораб­лів тощо. Цими епізодами він урізноманітнює поему113.

Інші епіки складають поеми з однією особою-героєм і багатоплановою дією.

1 2 3 4 5 6 7

Інші твори цього автора:

На жаль, інші твори поки що відсутні :(

Дивіться також: