Як думаєш, все вийде ?
— Як на мене, — почав продавець, — то різниця невелика. Дати вам, оцієї картоплі з Огайо ?
— Так, було б чудово. Давай дві.
— Ще щось ? – запитав Сем, схиливши голову на бік і дивлячись на неї. — Як щодо десерту, що плануєте подати на десерт ?
-Гм, а що б ти порадив, Сем?
Чоловік оббіг оком прилавок і сказав:
— Як щодо великого й смачного кусня сирного пирога. Я точно знаю, що він його обожнює.
— Чудово, — сказала вона, — він буде в захваті.
І коли все вже було запаковано й оплачено, вона ‘одягнула' свою найбільш безтурботну й милу усмішку й сказала:
— Дякую, Сем. І добраніч.
— Добраніч, Місіс Меллоні, вам спасибі.
Поспішаючи додому, вона намагалося переконати себе, що все що вона робила в цю хвилину, це поверталась додому, де на неї чекав чоловік, для якого вона мала проготувати смачну вечерю, адже, він, бідненький, щойно прийшов втомлений з роботи. Але якщо раптом, ввійшовши в кімнату, вона знайшла б щось незвичне, страшне, ба навіть трагічне, то, безумовно, це б просто до безпам'ятства шокувало нещасну жінку несамовитістю свого горя та жаху. Але зауважте, зараз вона дійсно не очікувала знайти дома будь-що підозріле. Вона просто йшла додому з овочами. Місіс Меллоні у четвер ввечері йшла з овочами додому, щоб приготувати вечерю для свого чоловіка.
Саме це вона й сказала собі. Робі все правильно й природно. Просто зробити так, щоб все було якнайбільш природно, тоді не прийдеться робити будь-що інше.
Тому, коли ввійшовши на кухню, через задні двері, вона мугикала собі під ніс якусь мелодію і посміхалась.
— Патрік, — покликала чоловіка, — як ти, любий ?
Вона поклала пакет на стіл і попрямувала до вітальні; аж тоді вона помітила його, що лежав на підлозі із зігненими у колінах ногами, і рукою, що вивернулася під вагою тіла. І для неї це дійсно було шоком. Вся її любов до чоловіка, вся відданість начебто наново прокинулися у ній, вона підбігла до нього, впала навколішки поряд з тілом і почала ридати, просто заливаючись слізьми. Їй і не довелось прикидатись.
Кілька хвилин потому вона піднялась і попрямувала до телефону. Вона добре пам'ятала номер поліцейського відділку, і коли на іншому боці лінії підняли трубку, вона скрикнула :
— Швидше, швидше приїжджайте. Патрік мертвий.
— Хто розмовляє ?
— Місіс Мелоні. Місіс Патрік Меллоні.
— То ви хочете сказати, що Патрін Меллоні мертвий ?
— Здається так, я думаю … — говорила Мері, хоч сльози душили її. — Він лежить на підлозі, і думаю, він мертвий.
— Вже виїжджаємо, – сказав полісмен.
Машина прибула досить швидко, і коли вона відкрила центральні двері, у дім ввійшло двоє слідчих. Обох їх вона знала, фактично вона була знайома з майже всіма полісменами цієї дільниці. Тому як тільки Джек Нунан увійшов, вона кинулась йому на шию з істеричним плачем. Він обережно посадив її у крісло, і приєднався до О'Меллі, свого напарника, який вже опустився на коліна поряд з тілом.
— Він мертвий ? – скрикнула вона.
— Я боюсь, що так. Що саме трапилось ?
Тоді вона коротко розповіла історію, про те, як ходила за продуктами, а повернувшись застала його вже мертвим посеред кімнати. Поки вона говорила, плакала й знову говорила, Нунан знайшов маленький клаптик застиглої крові на його потилиці. Він показав це О'Меллі, який відразу ж поспішив до телефону.
Невдовзі, дім почали наповнювати й інші люди. Спочатку лікар, потім ще двоє свідчих, одного з яких вона навіть знала по імені. Ще трохи згодом приїхав дільничний фотограф і зробив світлини мертвого тіла, за ним спеціаліст по відбитках пальців. Потім було ще багато шепоту, загальної метушні та бурмотіння навколо трупа, а слідчі все не змовкали, набридаючи своїми типовими, виснажливими питаннями. Але весь цей час, вони не забували бути з нею максимально приязними. А вона наново розповіла свою історію, цього разу починаючи з самого початку, коли Патрік тільки-но повернувся з роботи, вона була зайнята шиттям, а він був такий втомлений, що не хотів повечеряти деінде. Вона розповіла, як поклала м'ясо у духовку, — що досі там готується,— і як вона вислизнула по овочі, і як, повернувшись застала його мертвим на підлозі.
— Ви можете назвати нам ім'я продавця ?— Поцікавився один із слідчих.
Коли вона відповіла, він обернувся до іншого детектива, шепнув щось йому, і останній негайно ж залишив будинок, попрямувавши на вулицю.
Через хвилин п'ятнадцять він повернувся вже з цілісіньким списаним лиском. Тоді у кімнаті знову побільшало шепоту, але навіть крізь своє невгамовне схлипування, вона все ж почула кілька сказаних шепотом фраз – "… поводилась досить нормально… дуже бадьора… хотіла приготувати йому смачну вечерю… боби… сирний пиріг… не може бути, щоб вона…".
Трохи згодом фотограф і лікар поїхали, прибули двоє інших, і віднесли тіло на носилках. Тоді поїхав спеціаліст з відбитків пальців і залишилися тільки двоє слідчих та стільки ж полісменів. Всі вони були надзвичайно приязні до неї, а Джек Нунан навіть запропонував їй на якийсь час залишити цей дім, наприклад поїхати до сестри, а якщо ні, то його власна дружина охоче прийме її на ніч.
Мері відмовилась, вона не була в змозі поворухнутись і на дюйм з свого крісла. І чи не дуже б заперечували вони, якщо б вона залишалась на місці, поки хоч трохи не прийде до тями. Тоді вона дійсно не почувала себе надто добре, направду не почувала.
"Тоді, може їй було б зручніше прилягти на ліжко ?"— запитав Джек Нунан.
Вона знову відмовилася, їй просто хотілося залишатися саме у тому кріслі, де вона й сиділа. А трохи згодом, коли їй поліпшає, вона, ймовірно, знайде краще місце.
Отже, вони залишили її саму, і пішли по справах, продовжуючи обшукувати будинок. Зрідка хтось із слідчих задавав їй питання. Іноді Джек Нунан намагався заговорити з нею, проходячи повз. Він сказав, що її чоловік був вбитий ударом важким тупим предметом у потилицю, цілком ймовірно, що предмет був металевим. Вони шукали знаряддя вбивства. Звичайно, злочинець міг забрати його з собою, хоча з іншого боку, міг викинути чи сховати будь-де у приміщенні.
"Це доволі стара фабула, — сказав він. — Знайди знаряддя – і вбивця в тебе в руках".
Згодом, один із слідчих підійшов і сів поряд з нею. Чи не спадав їй на думку будь-який предмет з домашнього побуту, що міг би бути використаний як знаряддя вбивства ? Чи могла б вона глянути, чи нічого не зникло: до прикладу, великий гайковий ключ, чи важка залізна ваза".
Вона сказала, що у них не було жодних залізних ваз.
— А гайковий ключ, наприклад ?
Але за її словами, навряд чи в домі міг бути великий гайковий ключ. Щось схоже могло бути хіба що у гаражі.
Пошуки продовжувалися. Вона знала, що назовні, у садку й навколо будинку були й інші поліцейські. Було чутно їх кроки, а інколи вона бачила полум'я смолоскипу, що виднілось через щілину між шторами. Вже було доволі пізно, годинник, що стояв на каміні пробив дев'яту. А четверо поліцейських, що все ще обшукували кімнати, було помітно втомленими і, здавалось, трохи роздратованими.
— Джек,— вона прикликала слідчого, що черговий раз проходив повз, — ти не міг би принести мені щось випити.
— Звичайно, я принесу. Ти маєш на увазі віскі ?
— Так, якщо тобі не важко. Зовсім трішки. Думаю, це хоч трохи збадьорить мене.
Він подав їх склянку.
— Чому ти не наллєш й собі трохи ?— Запитала вона. — Ти мабуть страшенно втомлений. Прошу випий хоч трішки, ти був таким добрим до мене.
— Що ж, — відповів він, — Це не настільки суворо заборонено, я ж можу дозволити собі хоч кілька крапель, аби прийти до тями.
З часом, під впливом наполегливих переконань Мері, й інші слідчі погодилися хильнути зайву чарку віскі. Тепер всі вони досить недолуго стояли навколо неї, начебто соромлячись самої її присутності, але все ще намагаючись хоч якось заспокоїти жінку. Вештаючись квартирою, сержант Нунан потрапив на кухню і швидко вийшовши, гукнув до Мері:
— Місіс Меллоні, гляньте, у вашій духовці все ще готується м'ясо.
— О, Боженько, ваша правда !— Зітхнула Мері.
— Може мені краще вимкнути її ?
— О, це було б дуже уважно з твого боку, Джек. Велике спасибі.
А наступного разу, коли сержант повернувся в кімнату, вона глянула на нього своїми великими, темними, повними сліз очима і сказала :
— Джеку…
— Так, — окликнувся він.
— Чи не був би ти таким добрим, точніше і ти й твої друзі, і не зробив би для мене невеличку послугу ?
— Я можу спробувати, Місіс Меллоні.
— Що ж, — почала вона, — ви всі – друзі мого бідолашного Патріка, ще й так стараєтеся знайти його вбивцю. Ви, мабуть, страшенно голодні, адже вечеря була вже досить давно, і я просто впевнена, що мій Патрік, хай спочиває у мирі, за жодних обставин не дозволив би відпустити вас з нашого дому не забезпечивши всім вам найтеплішого й найпривітнішого прийому. То чому ж тоді вам не з'їсти цієї ягнятини з духовки, що приготується з хвилини на хвилину.
— Я не насмілюся й думати про таке, — сказав Сержант Нунан.
— Прошу вас, — благала вона, — Прошу з'їжте його. Особисто я, не можу й дивитися на будь-що, а тим паче, те, що було у будинку, коли він ще тут був. Але ви не зовсім не повинні хвилюватися через такі речі, ви зробите мені величезну послугу, з'ївши це м'ясо. А пізніше, ви можете знову братися за свою роботу.
Після досить довгих сумнівів та вагань, четверо полісменів все ж вирішили піти на кухню, і зробити послугу і Мері, і собі, адже вже дійсно було пізно і всі вони були страшенно голодні. Жінка, натомість, залишилася в кімнаті, прислухаючись до їхніх глухих, недбалих голосів з повними їжею ротами.
— Чарлі, може візьмеш ще ?
— Ні, краще залишити трохи їй.
— Але вона ХОЧЕ, щоб ми його доїли. Вона сама так сказала. Ми ж цим навіть робимо їй послугу.
— Гаразд, тоді мені ще трохи.
— Але ж яку, до чорта велику палицю, треба було мати цьому вбивці, щоб так звалити бідолашного Патріка, — говорив один з них, — за словами лікаря, череп був просто розтрощений на куски, наче здоровенною кувалдою.
— Тому знайти її має бути досить легко.
— Це я й мав на увазі.
— Хто б це не зробив, але було б цілковитим безглуздям, носитися з нею, більше ніж вона потрібна.
Хтось відригнув.
— Особисто я, вважаю, що вона має бути десь тут, швидше всього у будинку.
— Цілком можливо вона преспокійно лежить десь просто перед нашими носами.