Там описано кінець переможного бою:
"МИ НІ ОДНОЇ ДУШІ НЕ ЗАЛИШИЛИ ЖИВОЇ.
ПОРАНЕНИХ ДОКОЛЮВАЛИ БАГНЕТАМИ".
А виклавши отак усі ці історичні факти тому, хто сидить у темряві, відволодаймо його знову й пояснімо йому ті факти. Скажімо йому:
"Вигляда воно все досить непевно, але насправді це не так. Дійсно, часом ми брехали, але тільки з добрим наміром. Ми були зрадливі, але тільки задля того, щоб із позірного зла зродилося справжнє добро. Дійсно, ми розгромили одурений, довірливий народ; ми зняли руку на малосилу й самотню націю, що шукала в нас помочі; ми розтоптали засновану на справедливості, розумі й ладі республіку; ми встромили ножа в спину союзникові й ударили по обличчю гостя; ми купили у ворога примарну тінь, що навіть не належала йому; ми загарбали землю й волю в друга, що звірився на нас; ми покликали нашу чисту молодь до зганьбленої зброї, повели її на розбійництво під прапором, від якого розбійники звикли втікати; ми заплямували, спаплюжили честь Америки перед усім світом; але все те має вийти на добро. Ми певні цього. Всі монархи і президенти християнського світу та дев’яносто відсотків членів усіх його законодавчих установ, у тому числі й конгресу та законодавчих зборів півсотні наших штатів,– не тільки християни, а й акціонери фірми "Дари цивілізації". Таке всесвітнє згромадження випробуваної моральності, високих принципів і справедливості не може вчинити нічого неправедного, нечесного, негідного, брудного. Ці люди знають, що роблять. Тож заспокойтеся: все гаразд".
Ось побачите, це переконає того, хто сидить у темряві. І наша цивілізаторська комерція знов оживе. А крім того, наш Головний Гравець посяде вакантне місце в трійці національних божеств; і сидітиме та трійця на високих престолах вік за віком перед очима свого народу, і кожен з трьох триматиме в руках символ своєї заслуги: Вашінгтон – меч визволителя, Лінкольн – розбиті рабські кайдани, а паш Гравець – кайдани полагоджені.
Отоді наша комерція піде вгору! Ось побачите!
Справи наші стоять якнайкраще, так, як лише можна бажати. Ми посіли Філіппінські острови й ніколи їх не віддамо. Крім того, є всі підстави сподіватися, що невдовзі нам трапиться нагода скинути, як стару одежину, нашу державну угоду з Кубою й дати їй натомість щось ліпше. Це багата країна, і немало хто у нас починає вже розуміти, що та угода була просто сентиментальною дурницею. Але тепер якраз слушний час залагодити дещо в себе вдома, трохи причепуритись, аби піднести свій престиж, заспокоїти себе й зав’язати рота пліткарям. Від себе ми не можемо приховати, що потай нас трохи бентежить честь нашої армії. Ми ж так пишалися мундиром нашого американського солдата; досі він був чистий, йому знані й великі подвиги, ми його любимо й шануємо, тож нам прикро бачити його в такому ділі, як оце тепер. А американський прапор! Ним ми пишалися над усе. То були наші святощі; в далеких краях, загледівши несподівано, як він майорить під чужим небом, вітаючи й благословляючи нас, ми тамували віддих, скидали капелюхи, й нам на мить відбирало мову від думки про те, що він для нас означає, про величні ідеали, що їх він символізує. Ні, тут неодмінно треба щось зробити: та воно й неважко. Можна завести на такі справи спеціального прапора – мають же свої окремі прапори наші штати. Хай навіть він буде той самий, тільки білі смуги замалюймо чорним, а замість зірок хай будуть череп і дві кістки.
І не треба посилати на Філіппіни ніякої Цивільної комісії.71 Не маючи ніяких повноважень, вона муситиме їх вигадувати, а це робота не для абикого, тут треба мастака. І п. Крокера72 не варт обтяжувати. Нехай це буде справа не державна, а суто комерційна, так воно ліпше для престижу Сполучених Штатів.
Завдяки всім цим пропонованим поліпшенням Поступ і Цивілізація в тій далекій країні підуть угору й замилять очі тим, хто сидить у темряві, і наша цивілізаторська крамничка знову розторгується.
1901