— Та той тигр шкутильгає змалечку, — се всякому відомо. Та крім того, хіба ж могла перейти в такого звіря здирщикова душа, котрий ще боязкіший за шакала? Се все дитячі вигадки!
Булдео не міг і слова промовити від здивовання, а старшина аж очі вирячив.
— Еге! Сей хлопчисько з нетрів, так? — промовив нарешті Булдео. — Коли ти лічиш себе таким розумним, то краще віднеси тигрову пащу до Канхивари, бо уряд призначив за його голову сотню рупій. Сиди і мовчи, коли старші говорять, от і все!
— Так, як раз був час дати хлопцеві роботу; хай собі наглядає за чередою, — сказав старшина в той час, як Булдео прискав та відсапувався після слів Моуглі.
Пастухами у індусів звичайно бувають хлопчаки. Рано йдуть вони з чередами буйволів на пасовиська, наглядають за ними цілий день, а увечері приганяють їх додому. Дивно те, що буйволи, котрі мняли б ногами білу людину, терплять покірно від хлопчаків, які ледве дістають їм до носа, і крик і погрози і стусани. А дітям з буйволами нема чого боятись, бо навіть тигр не насмілюється напасти на череду! Але ж коли діти розбредуться по квітки, або ящерок ловити, то частенько там гинуть.
Моуглі, вмостившись на спину найкращому буйволові, що звався Рама, до світа рано проїхав улицею через все село, і сизі буйволи з довгими назад загнутими рогами, та сердитими очима виходили з своїх обор і одні за другими прилучалися до його. Всі хлопці-пастухи зрозуміли, що Моуглі буде між ними отаманом. Він підганяв буйволів довгим гладеньким бамбуком[1] і сказав одному хлопцеві, щоб він пас увесь скот сам окремо, і не відходив від череди, а сам він піде з буйволами. Індуський товар пасеться на скелях, кущах і невеликих ярах, а буйволи звичайно тримаються біля болот, коло місцевостей вкритих мулякою, бо люблять барложитись в грязюці, вилежуватись там проти сонця. Моуглі пригнав своїх буйволів до найдальшого кінця рівнини, де протікала річка Вайн-Ганга, з нетрів. Він скочив зі спини Рами і пішов до бамбуків, бо там вже давно чекав його Сірий Брат.
— Ой! — промовив Сірий Брат, — я чекаю тут тебе вже кільки день. Що то значить, що ти пасеш череду?
— Мені призначили сю роботу, — відповів Моуглі, — я тепер селянський чередник. Маєш відомости про Шер-хана?
— Він повернувся в наші місцевости і довго чекав тебе. Тепер знову пішов геть, бо за останні часи полювання було кепське. Але все-ж таки казав, що конче уб'є тебе.
— Ну й гаразд, — відповів Моуглі. — До того часу, аж поки він не вернеться, приходь що-дня на сю скелю, щоб бачив я тебе, як тільки вийду з села. Коли ж тобі не можна буде, пошли кого-небудь з братів. А коли повернеться Шер-хан, то жди мене під великим деревом, що стоїть посеред долини. Я не маю найменшого бажання лізти в пельку до тої гидоти.
Попрощавшись з братом, Моуглі вибрав місце в холодку і ліг спати, а буйволи паслися коло нього.
Догляд за чередою в Індії не потрібує найменшої праці. Скотина попаски йде, ломає тільки, мурчить, лягає, а потім знову встає. Ревіння не чути. А буйволи й зовсім тихо поводяться: вони лізуть в густу грязюку один за одним, лізуть доти, доки лишаться зверху тільки їх писки, та витріщені блакитні очі, — та так і лежать в гразюці нерухомо, як гори. Чередники-хлопчаки то засипали, то знову прокидалися; плели з сухої трави маленькі кошики і збірали туди коників-стрибунців, або ловили двох стрибунців, нацьковували одного на другого, а ті вже собі билися. — Вони низали разки намиста з червоних та чорних горіхів, стежили за ящіркою, що грілася на скелі, або за гадюкою, що ловила жабу. Потім вони починали співати довгі, довгі пісні, закінчуючи їх якимись чудними тамтешніми рулядами. День здавався їм таким довгим, як иншій людині все її життя. Иноді робили вони з гразюки палаци, маленьких людей, коней і буйволів. Вкладали в руки тим людям бамбукові ломачки і уявляли, що то королі, а решта ляльок їх військо, або, що то — боги, та їм і кланялися. Нарешті наставав і вечір. Діти кричали, буйволи нехотя вилізали з густої гразюки, та з таким гуком, ніби тут хто палив раз-пораз з рушниці. Всі тоді сунули до села, куди манили їх тремтячі огники.
День в день вигонив Моуглі буйволів на пашу, день в день бачив він спину Сірого Брата за півтори милі від долини (Шер-хан, виходить, ще не повернувся) і день в день лежав він на траві, та мріяв про минуле життя в нетрях. Коли-б Шер-хан і наважився напасти на нього несподівано, то Моуглі почув би його ступні в ті тихі літні дні.
Нарешті, одного ранку він не побачив більше на скелі Сірого Брата. Він посміхнувся і погнав буйволів до того дерева, де вони умовилися зустрінутися з братом.
— Шер-хан стеріг тебе цілий місяць, в тій надії, що вихопить тебе з череди. Минулої ночі він пройшов через гори разом з Табаки, по твоєму теплому сліду; — сказав зітхаючи вовк. Шерсть на нім ставала як щетина.
Моуглі насупив брови.
— Я не боюся Шер-хана, але ж Табаки хитрий.
— Та його нема чого боятися, — відповідав облизуючись Сірий брат. — Я зустрів Табаки смерком, тепер про всі свої хитрощі оповідав він шулікам, але де-що й мені розповів перш, ніж я йому перебив спину. Шер-хан хоче підстерегти тебе сьогодні у вечері під ворітьми села, і тільки тебе, а не иншого кого. Він лежить тепер у глибокій балці Вайн-Ганги.
— А їв він сьогодня, чи має полювати натщесерце? — спитав Моуглі. Се було для нього питанням смерти і життя.
— У досвіта ззів він вепря, а потім води напився. А вже Шер-хан не буде поста держати навіть тоді, коли збірається віддячити своєму ворогові!
— Ой, дурень, дурень! Він зробив, як дитина! То він наївся, напився, та ще гадає, що я буду чекати, поки він і виспиться! Куди ж тепер йому битися! Коли-б нас було з-десяток, ми змогли-б його тепер подужати сонного. Яка шкода, що я не розумію буйволячої мови. Треба, щоб вони відчули, що він тут, а то так не нападуть. — Моуглі приклав пальця до рота і замислився.
— Шер-хан лежить в глибокій балці Вайн-Ганги; та вона ж прилягає до рівнини, що звідси не більш як на пів милі завдальшки. Я можу череду привести кругом через нетрі, а потім спуститись до неї; — але-ж він тоді втіче з того краю, що нижче. Нам треба загородити і сей край. Сірий Брате! чи не можеш ти розлучити череду на двоє? Зроби се для мене!
— Се для тебе зробить инший, — я привів з собою дотепного помічника.
Сірий Брат відійшов і майнув в печеру. Звідти з'явилася велика сіра голова, добре знайома Моуглі і раптом гірське повітря оголосилося скаженим виттям на всі нетрі — вовковим криком в південь.
— Акело, Акело! — закричав Моуглі, ляпаючи руками. — Я знав, що ти не забудеш про мене! Перед нами важке стоїть діло. Розлучи череду надвоє, Акело! Зажени буйволиць та телят в один бік, а буйволів у другий.
Обидва вовки кинулися до череди, що підняла голови і ревла. Вовки почали кидатися то в один, то в другий бік, і розлучили її на дві частини. В одній були буйволиці з телятами; вони дивилися злістно і тупали ногами, та були напоготові знищити вовка, як тільки він спиниться. В другій частині були всі буйволи старі і молоді; вони теж ревіли й тупали ногами. Вигляд у них був ще грізніший, але в дійсности вони не такі страшні, бо їм не доводиться захищати дітей.
— Що ж тепер робити? — промовив засапуючись Акела. — Вони хочуть знову зійтись.
Моуглі сів на спину Рами.
— Жени биків, Акело, вліво! А ти, Сірий Брате, як ми відійдемо, збери буйволиць, та жени їх до долішнього краю балки.
— Аж куди? — спитав Сірий Брат, чекаючи та вищирівши білі зуби.
— Аж поки боки балки не стануть такими високими, що Шер-хан не зможе вилізти по них з яру. Задерж їх там, поки ми прийдемо.
Буйволи тікали від Акели, і він погнав їх далеко вліво, а Сірий Брат став перед буйволихами і коли вони кинулися до нього, то він побіг до долішнього краю балки.
— Чудово все зроблено! — сказав Моуглі. — Коли ти, Акело, ще раз кинешся до них, то вони зовсім добре побіжать… Обережніше, Акело, обережніше! Один зайвий ще плижок і буйволи нападуться на тебе. Еге, се трудніше, нїж полювання за козами! Чи думав ти, що сі тварюки можуть так скоро бігать?
— Колись то я полював за ними, — захекавшись і ввесь в пилюці, відповідав Акела.
— Навернути їх до нетрів?
— Наверни! Швидче наверни їх! Рама зовсім сказився від лютости. О, коли б я тільки міг ростолкувати йому, в чім тут річ! Буйволи звернули вправо і влізли в гущавину кущів.
А в той час хлопчаки, що недалеко пасли череду, подалися до села так хутко, як тільки могли нести їх ноги. Вони бігли і кричали, що буйволи показилися і повтікали.
Плян у Моуглі був дуже простий. Він хотів обійти в горах півкругом, підійти до горішнього краю балки, а потім погнати буйволів вниз і захопити Шер-хана так, щоб він опинився між буйволами з одного боку і буйволихами з другого. Він знав, що Шер-хан після їжі та питва не буде здатним до бійки і не вилізе з балки, бо боки її такі круті, як стіни.
Акела кинувся далеко назад, провив там разів зо два, щоб примусити йти тих, що відстали, а Моуглі старався заспокоїти збентежену череду. Позаяк вони не хотіли надходити дуже близько до балки, боячись, що тигр почує їх, то їм довелося обходити далеко і робити великий круг. Нарешті вони навернули роздратованих буйволів до зеленої долини, що доходила аж до горішнього краю балки і круто спускалася в неї. Далеко, далеко простягалися над ними долини, котрі видко було крізь вершечки дерев. Але Моуглі і не глянув туди.
Він подивився на боки балки і з радістю побачив, що вони спускалися простопадно, як стіни, і заросли виноградниками та иншими крученими ростинами, що не могли стати в допомозі тигрові, коли-б він схотів тікати тою дорогою.
— Дай їм спочинок, Акело! — сказав Моуглі здіймаючи руки вгору. — Вони ще не чують його. Дай їм спочити!… Я хочу, щоб Шер-хан знав, хто прийшов до нього. Тепер він у наших руках.
Він приклав руку до рота і закричав у балку, — так що луна покотилася з скелі на скелю.
Через який час вони зачули довгий сонний рев ситого тигра: він тільки що прокинувся.
— Хто кличе? — заревів Шер-хан. А вродливий павич звився над проваллям з пронизуючим криком.
— Я — Моуглі! Ти, убивце скотини, настав твій час іти на Скелю Ради… Вниз жени їх, вниз, Акело! Вниз, Рамо! вниз!
Буйволи спинилися були на хвилинку коло спуску, але Акела завив на все горло охотницький заклик і буйволи посунули так швидко, як гірські потоки.