Вони йшли довго. Нарешті Кірджалі спинився поблизу широкого каменя, одміряв дванадцять кроків на південь, тупнув і сказав: "тут".
Турки розпорядились. Четверо вийняли свої атагани і почали копати землю. Троє лишились на сторожі. Кірджалі сів на камінь і почав дивитись на їхню роботу.
— Ну що? чи скоро?—питав він,— чи докопались?
— Ні ще,— відповідали турки і працювали так, що піт лив з них градом.
Кірджалі почав виявляти нетерпіння.
— Який народ,—говорив він.—І землю копати порядно не вміють. Та я б справу скінчив за дві хвилини.— Діти! І розв'яжіть мені руки, дайте атаган.
Турки трохи замислились і стали радитись.
— Що ж? (вирішили вони) розв'яжемо йому руки, дамо атаган. Що за біда? Він один, нас семеро.— І турки розв'язали йому руки й дали йому атаган.
Нарешті Кірджалі був вільний і озброєний. Що ж то мав він відчути!.. Він став проворно копати, сторожа йому допомагала... Раптом він в одного з них встромив свій атаган і, залишивши булат в його грудях, вихопив у нього з-за ! пояса два пістолети.
Інші шестеро, побачивши Кірджалі озброєним двома пістолетами, порозбігалися.
Кірджалі нині розбійничає біля Ясс. Недавно писав він господарю, вимагаючи від нього п'ять тисяч левів і загрожуючи, в разі несправності у виплаті, запалити Ясси і добратися до самого господаря. П’ять тисяч левів були йому доставлені.
Отакий Кірджалі!