Григорій
Хазяйко! чи нема в хаті іншого кутка?
Хазяйка
Нема, голубе. Рада б сама сховатись. Тільки слава, що дозором ходять, а подавай їм і вина, і хліба, і не знати чого — бодай вони здохли, окаянні! бодай вони...
(Входять пристави)
Пристав
Здорова, хазяйко!
Хазяйка
Просимо до хати, гості дорогі, милості просимо.
Один пристав
(другому)
Еге! та тут пиятика йде; буде чим поживитись. (дo ченців). Ви що за люди?
Варлаам
Ми божі старці, іноки смиренні, ходимо по селах та збираємо милостиню християнську на монастир.
Пристав
(до Григорія)
А ти?
Mисаїл
Наш товариш...
Григорій
Мирянин з пригороду: провів старців до кордону, звідси іду додому.
Mисаїл
Так ти роздумав...
Григорій
(тихо)
Мовчи.
Пристав
Хазяйко, постав-но ще вина, а ми тут із старцями поп'ємо та поговоримо.
Другий пристав
(тихо)
Парубок, здається, голий, з нього взяти нічого; зате старці...
Перший
Мовчи, зараз до них доберемося. — Що, панотці мої? як промишляєте?
Варлаам
Погано, сину, погано! нині християни стали скупі; грошву люблять, грошву ховають. Мало богові дають. Прийшов гріх велій на язиці земнії. Всі пустилися в торги, в митарства; думають про мирське багатство, не про спасіння душі. Ходиш, ходиш; молиш, молиш; інколи за три дні трьох шагів не вимолиш. Такий гріх! Мине тиждень, другий, зазирнеш у гаманець, аж у ньому так мало, що сором у монастир показатися; що робити? з горя і решту проп'єш: біда та й тільки.— Ох, погано, певне, прийшли на нас останні часи...
Хазяйка
(плаче)
Господи помилуй і спаси!
(Протягом Варлаамової промови перший пристав значуща вдивляється в Мисаїла)
Перший пристав
Альохо! чи при тобі царський указ?
Другий
При мені.
Перший
Подай-но сюди.
Mисаїл
Чого ти на мене так пильно дивишся?
Перший пристав
А от чого: з Москви утік якийсь лихий єретик, Гришка Отреп'єв, чи ти чув це?
Mисаїл
Не чув.
Пристав
Не чув? Гаразд. А того збіглого єретика цар наказав зловити і повісити. Чи ти знаєш це?
Mисаїл
Не знаю.
Пристав
(до Варлаама)
Чи вмієш ти читати?
Варлаам
Замолоду знав, та розучився.
Пристав
(до Мисаїла)
А ти?
Mисаїл
Не умудрив господь.
Пристав
Так от тобі царський указ.
Mисаїл
Нащо мені він?
Пристав
Мені здається, що той збіглий єретик, лиходій, пройдисвіт — ти.
Mисаїл
Я? змилуйся! що ти?
Пристав
Стривай! держи двері. От ми зараз і довідаємось.
Хазяйка
Ох, вони окаянні мучителі! І старцеві не дадуть спокою!
Пристав
Хто тут грамотний?
Григорій
(виступає наперед)
Я грамотний.
Пристав
Чи ти ба! А в кого ж ти навчився?
Григорій
У нашого паламаря.
Пристав
(дає йому указ)
Читай же вголос.
Григорій
(читає)
"Чудового монастиря недостойний чернець Григорій, з роду Отреп’євих, впав у єресь і насмілився, навчений дияволом, підбурювати святу братію всякими спокусами та беззаконствами. А з довідок виявилось, одбіг він, окаянний Гришка, до кордону Литовського..."
Пристав
(до Мисаїла)
Як же не ти?
Григорій
"І цар повелів зловити його..."
Пристав
І повісити.
Григорій
Тут не сказано повісити.
Пристав
Брешеш: не кожне слово в рядок пишеться. Читай: зловити і повісити.
Григорій
"І повісити. А літ йому злочинцеві Гришці від роду... (дивлячись на Варлаама) за 50. А на зріст він середній, лоб має лисий, бороду сиву, черево товсте..." (Всі дивляться на Варлаама)
Перший пристав
Хлопці! тут Гришка! держіть, в'яжіть його! От уже не думав, не гадав.
Варлаам
(вириваючи папірець)
Одчепіться, сучі діти! що я за Гришка? — як! 50 літ, борода сива, черево товсте! ні, брат! молодий ще мене на глум брати. Я давно не читав і погано розбираю, а тут уже розберу, як діло до петлі доходить. (Читає по складах). А літ йо-му від ро-ду... 20". — Що, брат? де тут 50? бачиш? 20.
Другий пристав
Так, пригадується, 20. Так і нам було сказано.
Перший пристав
(до Григорія)
А ти, брате, видно, штукар.
(Під час читання Григорій стоїть, понуривши голову, з рукою за пазухою)
Варлаам
(продовжує)
"А на зріст він малий, груди широкі, одна рука коротша за другу, очі голубі, волосся руде, на щоці бородавка, на лобі друга". Та це, друже, чи не ти?
(Григорій раптом виймає кинджал; усі перед ним розступаються, він кидається у вікно)
Пристави
Держи! держи!
(Усі біжать у безладді)
МОСКВА. ДІМ ШУЙСЬКОГО
Шуйський, багато гостей. Вечеря.
Шуйський
Іще вина.
(Встає, за ним і всі)
Ну, гості дорогії,
Останній ківш! Читай молитву, хлопче.
Хлопець
Царю небес, усюди й прісно сущий,
Своїх рабів молитву ти почуй:
Помолимось за нашого владику,
Благочестивого твого обранця,
Всіх християн царя-самодержавця
Храни його в палатах, в полі ратнім,
І на путях, і на одрі нічлігу.
Подай йому здолати ворогів,
Хай славиться од моря і до моря.
Здоров'ям хай цвіте його сім'я,
Хай дороге її гілля окриє
Весь світ земний, — а до своїх рабів
Хай буде, як раніш, він благодатний,
Хай милостивий буде без кінця,
Хай мудрості його джерела щедрі
Всякденно проливаються на нас.
І, царську чашу підійнявши вгору,
Ми молимось тобі, царю небес.
Шуйський
(п’є)
Нехай живе великий государ!
Здоров'я вам бажаю, любі гості;
Спасибі вам, що нашим хлібом-сіллю
Не гребали. Добраніч, гості, вам.
(Гості виходять, він проводжає їх до дверей)
Пушкін
Насилу пішли; ну, князю Василію Івановичу, я вже думав, що нам не вдасться і поговорити.
Шуйський
(до слуг)
Ви чого роти пороззявляли? Все б вам панів підслухувати.— Прибирайте з столу та йдіть собі геть. — Що таке, Афанасію Михайловичу?
Пушкін
Чудеса, та й тільки.
Гаврило Пушкін, небіж мій, прислав
Із Кракова гінця мені сьогодні.
Шуйський
Ну?
Пушкін
Новину нам дивну небіж пише.
Син Грозного... стривай.
(Іде до дверей і оглядає)
Державний отрок,
По манію Бориса убієнний...
Шуйський
Та це давно відомо.
Пушкін
Зачекай:
Димитрій — він живий.
Шуйський
Оце так вість!
Царевич — він живий! Це справді чудо.
Оце й усе?
Пушкін
Послухай до кінця.
Хто б він не був, — врятований царевич,
Чи дух якийсь у образі його,
А чи шахрай, безстидний самозванець, —
Та тільки там Димитрій об'явився.
Шуйський
Не може буть!
Пушкін
Його сам Пушкін бачив,
Як приїздив він вперше у палац
І крізь ряди панів литовських прямо
В таємну йшов палату короля.
Шуйський
Хто ж він такий? і звідки він?
Пушкін
Не знають.
Відомо те, що він слугою був
У Вишневецького, що на одрі недуги
Перед отцем духовним він одкривсь,
Що гордий пан, його прознавши тайну.
Ходив за ним, підняв його з одра
І потім з ним прибув до Сігізмунда.
Шуйський
Що ж кажуть там про того молодця?
Пушкін
Та чутка йде, меткий він і розумний,
До серця всім. Московських втікачів
Причарував. Попи латинські з ним
Теж заодно. Король до нього схильний,
І кажуть, вже підмогу обіцяв.
Шуйський
Це все така, мій брате, крутія,
Що голова йде обертом від неї.
Без сумніву, це тільки самозванець,
Та, признаюсь, загроза не мала.
Важлива вість! і тільки до народу
Вона дійде, грозі великій бути.
Пушкін
Такій грозі, що й цар Борис чи вдержить
Вінець свій на розумній голові.
Що ж, так і слід йому! він править нами.
Як цар Іван (не згадувати б на ніч).
Яка користь, що явних страт нема,
Що всенародно на кривавій палі
Ісусу ми канонів не співаєм,
Що не горим на площах, а сам цар
Своїм жезлом не підгортає жару?
Чи певні ми в житті своїм нещаснім? —
Нам кожен день загрожує опала,
Тюрма, Сибір, клобук чи кайдани,
А там — в глуші петля чи смерть голодна.
Подумай лиш, де найзнатніші з нас?
Де Сицьких рід князів, де Шестунови,
Романови, надія батьківщини?
Ув'язнені, замучені в засланні.
Чекай: тобі та сама буде доля.
Чи легко це? ми, мов Литвою, тут
Оточені зрадливими рабами;
Все язики, готові запродать,
Все урядом підкуплені злочинці.
Залежимо від першого холопа,
Якого ми захочем покарать.
День Юрія він скасувать надумав.
Не владні ми в маєтностях своїх.
Не смій прогнать ледащо! Рад не рад,
Годуй його; не смій переманить
Робітника! А то — в Приказ холопський.
Чи бачив хто хоч за царя Івана
Подібне зло? А легше для народу?
Спитай його. Як схоче самозванець
День Юрія старий пообіцять, —
Почнеться скрізь потіха.
Шуйський
Правда, Пушкін
Та знаєш що? до слушного часу
Про все це ми помовчимо.
Пушкін
Звичайно,
Знай сам собі. Ти чоловік розумний;
З тобою я люблю порозмовлять,
І як мене що потривожить часом,
Не витерплю, щоб не сказать тобі.
А тут твій мед і оксамитне пиво
Сьогодні так язик мій розв'язали...
Прощай же, князь.
Шуйський
Прощай, бувай здоровий.
(Проводжає Пушкіна)
ЦАРСЬКІ ПАЛАТИ
Царевич креслить географічну карту. Царівна, мамка царівни.
Ксенія
(цілує портрет)
Любий мій жених, прекрасний королевичу, не мені ти дістався, не своїй нареченій — а темній могилі, у чужій сторонці. Ніколи не втішуся, вічно по тобі плакатиму.
Мамка
І, царівно! дівчина плаче, що роса паде; зійде сонце, росу висушить. Буде в тебе інший жених, і прекрасний, і привітний. Полюбиш його, дитя наше ненаглядне, забудеш свого королевича.
Ксенія
Ні, мамонько, я і мертвому буду йому вірна.
(Входить Борис)
Цар
Що, Ксеніє? що, донечко моя?
В дівоцтві вже засмучена вдовиця!
Все плачеш ти за мертвим женихом.
Дитя моє! що ж, доля не судила,
Щоб допоміг я вам добути щастя.
Можливо, я прогнівав небеса,
І щастя я не міг для тебе дати.
Чому ж бо ти страждаєш, безневинна? —
Що робиш ти тут, сину мій? Це що?
Феодор
Держава це московська; наше царство
З кінця в кінець. От бачиш: тут Москва,
Тут Новгород, тут Астрахань. От море,
От пермські тут непрохідні ліси, А от Сибір.
Цар
А це що повилося
Узором тут вигадливим?
Феодор
Це Волга.
Цар
Як хороше! от любий плід навчання!
Немовби з хмар оглянуть можеш ти
Все царство вмить: міста, кордони, ріки.
Вчись, сину мій; скорочує наука
Нам досвіди в житті скороминущім —
Настане час, і, може, скоро вже
Всі землі ті, що хитро так і вміло
Ти викреслив сьогодні на папері,
Під руку всі дістануться твою. —
Вчись, сину мій, і легше і ясніше
Державний труд ти будеш осягать.
(Входить Семен Годунов)
Ось Годунов до мене йде з докладом.
(Ксенії)
Ти, донечко, іди в свою світлицю;
Прощай, дитя. Утіш тебе господь.
(Ксенія з мамкою виходить)
Що там, Семен Микитович?
Семен Годунов
Уранці,
Ще на зорі князь-Василя дворецький
І Пушкіна слуга прийшли з доносом.
Цар
Ну?
Семен Годунов
Пушкіна слуга доніс мені,
Що вранці в дім до них прибув учора
Із Кракова гонець, — і знов назад
Без грамоти від'їхав за годину.
Цар
Гінця схопить.
Семен Годунов
Вже послано в погоню.
Цар
А Шуйський як?
Семен Годунов
Він друзів частував
Увечері у себе — Милославських,
Бутурліних, Михайла Салтикова
Та Пушкіна — та кілька інших душ;
А розійшлись вже пізно.