Але ви маєте пообіцяти, що притримаєте для мене і всі інші бюсти, які вам повернуть, мені вони всі потрібні.
— Справді? — При цих словах Матильда Джонс повеселіла. — Але деякі з них мені можуть повернути зіпсованими, якщо нові господарі спробують їх помити.
— Це не має значення, коли ви обіцяєте зберегти для мене всі бюсти до одного, разом з тими двома, які, як ви сказали, вам уже повертають.
— По руках, — відгукнулася Матильда Джонс, — купляйте ці п'ять, і ви одержите всі бюсти, які мені повернуть. Згадувані два мають з хвилини на хвилину бути тут. По них поїхав мій небіж.
— Чудово, — з цими словами Чорновусий дістав кілька купюр. — Ось вам тридцять п'ять доларів, за п'ять цих та за два тих. Так, повантажу я тим часом ці дивовижні бюсти до свого авто.
Боб аж тремтів від хвилювання, він намагався знайти привід, аби втрутитися в те, що відбувається, і не міг нічого вигадати. Місіс Джонс щойно здійснила вигідну оборудку, а вона завжди пишалася, що ніколи не відступає від свого слова. Юпітер під'їжджав сюди з двома бюстами, і цілком ймовірно, що один із них — бюст Августа. Чорновусий відразу вимагатиме віддати бюст йому, адже він уже за нього заплатив!
— Бобе, що з тобою? — запитала Матильда Джонс, пильно глянувши на нього. — Ти щось такий блідий. Тобі щось болить?
— Здається, — через силу вимовив Боб, — наш новий приятель Гус хотів придбати собі на згадку один із цих бюстів. Вони ж бо з будинку його дідуся, а тут…
— Треба було раніше мені про це сказати! Тепер вони всі належать цьому панові. О, повертається вантажівка.
Чорновусий саме встиг повантажити останній з п'яти бюстів у багажник свого авто, коли вантажівка зупинилася біля контори.
Юп та Піт вистрибнули з кузова. Ганс подав їм з кабіни обидва бюсти. Піт узяв бюст Данте, а Юп — Августа Дужого, обережно притис його до грудей.
Ніхто з них не помітив Чорновусого, аж доки той сам не підійшов до них.
— Хлопці, ці бюсти — мої! — рявкнув він. Простяг руки до бюста Августа, якого тримав Юпітер, і схопив його. — Він мій, — верескнув Чорновусий. — Я все одно його заберу! Відпусти!
БОБ ПОВІДОМЛЯЄ ДИВОВИЖНУ НОВИНУ
Чорновусий тягнув бюста до себе, Юп чинив опір, бо не бажав віддавати Августа. Чорновусий злісно репетував:
— Та відпусти, кажу тобі! Бюст мій, я купив його і вже заплатив гроші!
— Віддай йому бюста, Юпітере, — строго звеліла місіс Джонс.
— Але, тітонько Матильдо, — заперечив Юпітер, він продовжував притискати гіпсового Августа до себе, — цей бюст я обіцяв нашому приятелеві Гусу.
— Що поробиш, — відповіла місіс Джонс, — я уже продала його цьому панові.
— Але він дуже потрібний Гусу, — благав Юпітер, — для нього це питання життя і смерті.
— Як це життя і смерть можуть залежати від старої гіпсової статуетки, — пирхнула Матильда Джонс. — У вас, діти, надто бурхлива уява. Віддай бюст цьому панові, Юпітере. Наша фірма ніколи не порушує даного слова.
— Негайно віддай! — верескнув Чорновусий.
Він рвонув на себе бюст, а Юпітер мусив скоритися наказу тітоньки і випустив його з рук. Від несподіванки Чорновусий заточився, спіткнувся об камінь і впав. Бюст випав із його рук і розбився на кілька частин.
Хлопці, повідкривавши роти, мовчки дивилися на уламки. Місіс Джонс нічого не бачила, тому що стояла надто далеко, але і Юпітер, і Гус, і Піт, і Боб бачили його дуже добре. Червоний камінь завбільшки з голубине яйце виблискував поміж уламків гіпсової голови.
Якийсь час ніхто не ворухнувся. Потім Чорновусий підвівся, підібрав із землі червоного камінчика і запхав його до кишені. Він звернувся до місіс Джонс:
— Я сам винен. Бюст розбився через мою незграбність. Тепер, перепрошую, мені пора, я поспішаю. Бюсти мене вже не цікавлять. — Він сів у авто і поїхав. Хлопці провели його сповненими відчаю поглядами.
— Тепер він у нього, — застогнав Піт, — він забрав у нас "Вогняне Око"! — І тут він несподівано згадав учорашню розмову: — Стривайте, ми ж вияснили, що ніякого Чорновусого не існує, що Двігінс його вигадав, та й годі.
— Мабуть, ми не мали рації, — сказав Юпітер. увесь зсутулився, кінчики його вуст опустилися. Юпітер був дуже засмучений.
— Сьогодні вдень Чорновусий був у бібліотеці, — мовив Боб, — збирав інформацію про "Вогняне Око".
— Бачите, як воно буває, — зітхнув Юпітер, — не встигли ми знайти "Вогняне Око", як відразу його втратили. Вибач, Гусе.
— Ви не винні, — твердо сказав Гус, — будь ласка, не докоряйте собі.
— А я був переконаний, що Чорновусого не існує… — почав Юпітер, але голос тітоньки обірвав його фразу.
— Гаразд, Юпітере, це добре, що він сам визнав свою вину, — сказала вона, показуючи на купу уламків, які донедавна були бюстом Августа Дужого. — Втім, він сам і винен, це він його випустив з рук, але люди так рідко визнають себе винними. Добре, що все владналося. Зберіть уламки й викиньте.
— Усе зробимо, тітонько Матильдо, — відгукнувся Юпітер.
Місіс Джонс зиркнула на годинника, що висів над дверима.
— Пора зачиняти, — мовила вона, — якщо тільки не збираєтеся тут ще лишатися.
— Ми хочемо ще поговорити, — відповів їй Юпітер, — тож іще трохи тут посидимо.
— Тоді залишимо ворота відчинені, — вирішила Матильда Джонс, — раптом з'являться ще покупці, то ви їх обслужіть, будь ласка.
Юпітер кивнув, і Матильда Джонс рушила до маленького двоповерхового будиночка, який стояв відразу за огорожею. В цьому будиночку вони й мешкали разом з Титусом та Юпітером.
Хлопці зостались на подвір'ї самі. Вони зібрали уламки бюста Августа й поклали їх на столі. Юпітер уважно оглянув шматки гіпсу.
— Бачите, — мовив він, показуючи на овальну заглибину в одному з уламків, — ось де було заховане "Вогняне Око".
— А тепер воно заховане в кишені Чорновусого, — зітхнув Боб, — і нам його не бачити, як власних вух.
— Так, майбутнє досить безрадісне, — згодився Юпітер, а він вельми не часто визнавав себе переможеним, — але спробуймо ще раз проаналізувати ситуацію. Ходімо до майстерні, а там ти, Бобе, розкажеш нам, що вичитав у бібліотеці.
Він повів хлопців у закуток подвір'я. Хлопці посідали біля верстата і пристрою для друкування і уважно вислухали оповідь Боба про криваву історію "Вогняного Ока" та про людей, які мешкають в індійському місті Флешиварі.
— Так, — зітхнув Піт, — не подобається мені все це. Позаяк ми вияснили, що "Вогняне Око" приносить біду, я пропоную кинути цю справу. Нехай воно цю біду принесе комусь іншому.
— Але ж легенда стверджує: коли ніхто не бачитиме й не торкатиметься "Вогняного Ока" впродовж п'ятдесяти років, то камінь очиститься й більше не зможе приносити біду, — нагадав Боб.
— Воно так, — згодився Піт, — але ти ж сам сказав, що не багато колекціонерів наважились би його придбати навіть після цих п'ятдесяти років.
— Я, здається, починаю розуміти, — втрутився Гус, очі якого схвильовано блищали, — чому дідусь Август вчинив саме так. Він вирішив сховати "Вогняне Око" на п'ятдесят років, а після цього, коли камінь очиститься, продати його. І от коли цей термін закінчувався, він відчув, що помирає, і заповів камінь мені. Я переконаний, що тепер цей рубін безпечний.
— Нехай він буде стократ безпечний, — мовив Юпітер, — він тепер у Чорновусого. І я геть не уявляю, як нам його забрати.
— "Ланцюг привидів!". — вигукнув Боб. — Ми пошлемо тисячі дітей по слідах Чорновусого. І коли ми його знайдемо, ми… ми… — Він замовкнув, адже не уявляв, що робити, коли Чорновусого знайдуть.
— Отож воно й є, — зітхнув Юпітер, — силоміць забрати в нього камінь ми не можемо. До того ж уяви собі, скільки людей у нашому місті мають чорні вуса. Згодься, що не сто й не двісті. Я вже мовчу про. те, що вуса в нього, підозрюю, фальшиві, просто для маскування.
— Тоді усе безнадійно, — після тривалого мовчання обізвався Гус.
І знову мовчанка. Навіть Юпітерові нічого не спадало на думку. Несподівано задзвонив дзвінок.
— Дзвонять, — сказав Боб. — До нас, Юпе, покупець.
— Піду гляну, що йому треба, — сказав Юпітер, підвівся й пішов до контори. Решта й собі рушили.
Вони побачили на подвір'ї покупця. Він стояв біля вишуканого чорного автомобіля, опирався на тростину і роздивлявся навсебіч.
— Ого! — пошепки мовив Піт. — Це знову Мічений завітав.
— Ох, не подобається мені все це, — тихо відповів Боб.
Але Юпітер уже підходив до покупця, і хлопці, хоча без великого ентузіазму, й собі підійшли. А Юпітер, як вони помітили, знову опустив плечі і недоумкувато заусміхався, точнісінько так, як за минулої розмови з Міченим.
— Доброго вечора, хлопчику, — також усміхнувся Мічений, але його усмішка не обіцяла нічого доброго. — Я тут оглядаю… це. — Він показав тростиною на уламки Августа Дужого. — Здається, це все, що залишилося від бюста Августа, яким я цікавився. Здається, ми навіть домовлялися, що ви до мене зателефонуєте, якщо цей бюст вам повернуть.
— Саме так, шановний пане, — підтвердив Юпітер, — тільки він розбився.
— Цікаво, як же це він розбився? — запитав Мічений з посмішкою голодного тигра, готового зжерти цього симпатичного хлопчика-товстунчика. — До речі, я дуже уважно розглянув ось це заглиблення в одному з уламків бюста. Схоже, що тут було щось заховано.
— Так, — спокійно відповів Юпітер, — покупець випустив бюста з рук, і він розбився. Потім той добродій щось підняв із землі, але ми не встигли розгледіти, що.
Це була правда. Розгледіти той предмет вони не мали змоги, хоча й знали достеменно, що саме Чорновусий підняв із землі.
— А цей покупець, — запитав Мічений, — чи не був він випадково у великих окулярах, з чорними вусами?
Юпітер кивнув на знак згоди. Піт, Боб та Гус стурбовано перезирнулися.
— А з бюста, — вів далі Мічений, — випадково не випадало ось таке?
Він щось рвучко вихопив з кишені й кинув на стола, де лежали уламки бюста.