На картці було зазначено:
ТРИ АГЕНТИ
Розплутаємо будь-яку справу
???
Перший Агент — Юпітер ДЖОНС
Другий Агент — Піт КРЕНШОУ
Секретар та архіваріус — Боб ЕНДРЮС
— Виявляється, ви агенти, — здивовано протяг адвокат.
— Хлопці люб'язно згодилися допомогти мені розшифрувати загадкове послання, яке я отримав від дідуся Гораціо, — пояснив Гус.
— Он воно що, — спантеличено буркнув адвокат, він продовжував крутити в руці картку. — Вельми солідна у вас, юначе, візитка. Чи можна дізнатися, що означають три знаки питання на ній?
На це запитання хлопці давно очікували. Ще б пак, кожен, хто бачив картку, запитував про це.
— Знак питання водночас є символом допитливості та пошуків, — мовив Юпітер, — він означає все загадкове, невідоме і нерозв'язане. Наша мета — давати відповіді, розгадувати загадки, розплутувати таємниці, які трапляться на очі. Тому знак питання став емблемою Трьох Агентів.
— Зрозумів, я все зрозумів, — скептично муркнув адвокат, — плани у вас грандіозні. Дуже приємно познайомитися з такими честолюбними юнаками… Боже, я геть забув про свого кривдника!
Він скочив на ноги, озирнувся навсебіч і помітив висунуту шухляду:
— Мої таємні досьє! Цей негідник порпався в них! Що ж він шукав? Що це за папка на столі? Я не клав її туди.
Він ухопив зі столу папку й заходився гортати папери.
— Це папери вашого дідуся, — схвильовано сказав він Гусу. — Двадцять років я був його адвокатом і зберігав усі його ділові папери. Кому ж вони так знадобилися… Боже, а де ж цей лист? Він зник!
Адвокат подивився Гусу в очі.
— Той, хто напав на мене, викрав копію твого листа, — вигукнув він. — Хоча цей лист мені здавався безглуздим, твій дідусь вважав його дуже цінним, тому я зробив його копію, на той випадок, якщо з оригіналом щось трапиться. Я думав, що серед моїх секретних паперів ця копія буде в повній безпеці. І от її викрали!
— Розкажіть нам, що ж тут відбулося? — попрохав Юпітер, — можливо, це дуже серйозна справа.
Адвокат поклав папку до шухляди і замкнув стола.
Після цього сів і почав розповідати.
Двігінс сидів за столом і працював над своїми паперами, коли двері кабінету прочинилися. Він відірвався від паперів і побачив чоловіка середнього зросту з чорними вусами та масивними окулярами на носі. Не встиг Двігінс розкрити рота, як незнайомець налетів на нього, затулив йому рукою очі, збивши з нього окуляри. Двігінс не міг ворухнути пальцями, аби якось захиститися. Нападник стягнув його зі стільця, протяг через увесь кабінет і замкнув у комірчині.
Спочатку Двігінс молотив кулаками в двері і кликав на допомогу. Та позаяк у будинку він жив самотою, ніхто, крім нападника, не почув би його. Двігінс зрозумів це, припинив стукати у двері і почав прислухатися до того, що діється в кімнаті.
За якийсь час він почув, як грюкнули вхідні двері, і здогадався, що нападник пішов геть. Він знову почав стукати і кричати, але невдовзі збагнув, що тільки марно тратить дорогоцінний кисень.
— Тоді я сів на підлогу й почав чекати на допомогу, — завершив свою розповідь Двігінс. — Я знав, що повітря в комірці вистачило б лише на кілька годин. Дякувати Богу, ви нагодилися вчасно.
— Коли все це сталося?
— Навіть не згадаю, — відповів Двігінс, — треба подумати. Отже, зараз ми маємо… — він поглянув на годинника на руці, стрілка завмерла на 9.17, тобто напад стався більше як півгодини тому.
— Годинник! — вигукнув Двігінс, — Мабуть, він зупинився, коли той негідник штовхнув мене в комірку.
— Отже, той тип мав майже дві години на те, щоб замести сліди, — зауважив Юпітер, — нам його не наздогнати. Може, згадаєте ще щось про зловмисника. Це допомогло б у пошуках.
— На жаль, нічого не можу згадати. Я був такий приголомшений, що запам'ятав тільки чорні вуса, окуляри, та ще його очі якось дивно блищали за скельцями окулярів.
— Жодної зачіпки, — зітхнув Піт.
— Схоже, що так, — згодився Юпітер. — Містере Двігінс, подивіться, чи все інше на місці.
Адвокат старанно оглянув усе в кімнаті.
— Схоже, він одразу заходився біля шухляд з паперами. А коли знайшов те, що шукав, негайно залишив кабінет. — Хм, — замислився Юпітер, — виходить, він напевне знав, що шукати. А знайти потрібну папку було не складно, адже папки розкладені за абеткою. Але найголовніше, — як він міг дізнатися про цього листа?
Двігінс стенув плечима:
— Звідки ж мені це знати?!
— Чи хтось бачив, як містер Август писав його? — поцікавився Юпітер.
Двігінс кивнув:
— Так, подружжя. Вони служили в нього. Старий та його жінка. Вони працювали в нього вже багато років. Підтримували в домі лад, доглядали сад та квіти. Їхнє прізвище — Джексон. Коли містер Август помер, вони переїхали в Сан-Франциско. А тоді, коли містер Август хворів, вони постійно навідувалися в його спальню. Цілком ймовірно, що один із них чув, як містер Август говорив мені, що це дуже важливий лист, який конче треба відправити його троюрідному внуку, малому Августу, після смерті господаря.
— А вони про це могли розказати будь-кому, — підхопив Піт, — а той будь-хто здогадався, що містер Двігінс обов'язково зробить копію листа, і прийшов по неї сюди.
— Ходили чутки, що містер Август заховав десь величезне багатство, — додав адвокат. — Той, хто почув про загадкового листа, звісно, вирішив, що в посланні мовиться про те, де заховані гроші. Але насправді містер Август помер з дуже скромними статками. Його будинок був закладений і тепер стане власністю володаря застави. Я мусив продати всі меблі, щоб оплатити видатки на похорон.
— Але, судячи з листа, він таки володів чимось цінним і хотів, щоб я той скарб знайшов, — озвався Гус. — Сам він того скарбу чомусь боявся.
— Схоже, що так, — Двігінс зняв окуляри й задумливо протер скельця, — але що це за скарб, він мені не сказав. Кілька разів він мене застерігав: "Генрі, в моєму житті були такі пригоди, про які тобі ліпше не знати, ради власного спокою. По-перше, моє справжнє ім'я не Гаррі Вестон. По-друге… зрештою, це не суттєво. Запам'ятай тільки: якщо почне тобі траплятись на очі смаглявий чоловік, у якого на чолі татуювання — три крапки, — чекай бурі". Диваком був містер Вестон, перепрошую, я хотів сказати, містер Август. Дивакуватий, але добрий. Звісно, мені й на думку не спадало розгадувати таємниці його минулого.
— Вибачте, будь ласка, — перебив його Юпітер. — Чи правильно я вас зрозумів, "що містера Августа знали тут за прізвищем Вестон?
— Так. Весь час, коли він мешкав у Голлівуді, він називав себе Гаррі Вестон. Лише перед смертю, коли дав мені адресу та ім'я свого внука, він назвав мені своє справжнє ім'я.
Юпітер позирнув на шухляду, яка була висунута, коли вони зайшли в кабінет. На ній була позначка "А — Б".
— Вибачте, містере Двігінс, — продовжував Юпітер, — я зауважив, що ви поклали папку в шухляду, позначену літерою "А", тобто на прізвище Август. Виходить, коли ви дізналися справжнє прізвище свого клієнта, то й на папці змінили прізвище з "Вестон" на "Август"?
— Так-так, звісно. Я дуже педантичний в роботі з документами. — Тоді виявляється, що той, хто на вас напав, також це знав. — Юпітер не вгавав. — Чомусь він шукав листа не в шухляді зі справами на літеру "В", тобто Вестон.
— Та звідки мені знати, — образився адвокат. — Може, Джексони чули, як він назвав мені своє ім'я… ой, мало не забув, стривайте, зараз я покажу вам щось цікаве.
Він знову добув папку зі справами Августа і дістав з неї невеликий шмат паперу — то була вирізка з газети.
— Ось що написала одна з місцевих газет, — сказав адвокат. — Один репортер пронюхав, що містер Вестон оточений якоюсь таємницею. Він довго оббивав мої пороги, і я вирішив, позаяк містер Август уже помер, то не станеться нічого поганого, коли я оприлюдню його справжнє ім'я та розповім трохи про його життя. Те, що написане в замітці, міг прочитати будь-хто.
Хлопці схилили голови, аби разом прочитати замітку. Вона починалася так: "В занедбаному будинку в глухомані Часового каньйону помер чоловік".
Юпітер найшвидше пробіг очима замітку. З неї він дізнався, що Гораціо Август, відомий також за ім'ям Гаррі Вестон, приїхав у Голлівуд років двадцять тому. А раніше тривалий час мешкав у Вест-Індії. Певно, у ті роки він мав чималий капітал, який здобув у юності завдяки вдалим торговельним оборудкам у південних морях та на Сході.
Він придбав чималий будинок в Часовому каньйоні, поміж безлюдних пагорбів на північ від Голлівуду, і прожив у ньому з двома слугами двадцять років. Він ні з ким не заприятелював, колекціонував старовинні годинники та книги, особливо писані латиною. Також він зібрав чималу колекцію видань різних років творів Артура Конан-Дойля. Ще хлопчаком в Англії він якось познайомився з цим славетним письменником, і відтоді все життя захоплювався витвором уяви письменника, — знаменитим Шерлоком Холмсом.
Він спокійно жив з вигаданим прізвищем аж до смерті, яка настала після тривалої хвороби. Лягати в шпиталь на лікування він відмовився, заявивши, що завжди мріяв спокійно померти у власному ліжку й у власному помешканні.
Він був високий на зріст, мав гарне густе світле волосся, але нікому не дозволяв себе фотографувати. Єдині, хоч і далекі родичі містера Августа мешкають в Англії. Лікар, який оглядав тіло небіжчика, щоб оформити свідоцтво про смерть, виявив на ньому шрами від численних давніх ножових ран. Мабуть, дісталося йому замолоду під час різних ризикованих пригод. От і все про його загадкове минуле.
— Так, — зітхнув Піт, — дійсно, загадкова людина.
— Рани від ножа! — зауважив Гус. — Веселеньке життя в нього було. Чи не займався він контрабандою?
— Він від когось переховувався, — здогадався Боб, — це очевидно. Спочатку у Вест-Індії, але потім налякався, що там його знайдуть, от він і перебрався сюди, в Часовий каньйон.