Доброго серцем господаря в світі, куди б не пішов я,
140] Навіть коли б я до батька і матері знову дістався
В дім, у якому вони й народили мене, і зростили.
Отже, за ними не так я журюся, хоч дуже хотів би,
В рідну країну вернувшись, на власні їх бачити очі, —
За Одіссеєм, що безвісти зник, мене жаль огортає.
145] Ні, хоч нема його тут, називать на ім'я його просто
Я не наважусь, — любив він мене, вболіваючи серцем.
Я дорогим його зву, хоч немає його і понині".
В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий:
"Друже мій, все заперечуєш ти й говорити не хочеш
150] Про поворот його, серце зневір'ям наповнене в тебе.
Я вже не просто кажу тобі, клятву я дати готовий,
Що Одіссей таки має вернутись. За звістку приємну
Зразу ж, як тільки сюди він повернеться й прийде додому,
Ти одягнеш мене в плащ із хітоном — прекрасне одіння.
155] Хоч і в великій нужді, раніш не візьму я нічого, —
Так же, як брама Аідова, той ненависний для мене,
Хто, на свої посилаючись злидні, плете небилиці.
Свідком хай Зевс мені буде найперше, і стіл цей гостинний,
І Одіссеєве вогнище це, що до нього прийшов я, —
160] Збудеться справді усе воно так, як тобі оце мовлю.
Отже, повернеться знов Одіссей ще цього ж таки року.
Місяць один тільки зникне у небі, а другий настане,
Вернеться він додому й на кожному з тих він помститься,
Хто зневажає дружину його і пресвітлого сина".
"Старче мій, ні нагороди тобі за ці вісті не дам я,
Ні Одіссей вже додому не вернеться. Отже, спокійно
Пий, і почнімо про інше розмову, про це ж мені більше
Вже не нагадуй, бо серце у грудях моїх від печалі
170] Ниє, коли про господаря доброго хтось нагадає.
Годі нам клятви давать, Одіссей же нехай би додому
Швидше вертався, як всі ми бажаємо — я, Пенелопа,
Старець Лаерт та юний іще Телемах боговидий.
За Одіссеєвим сином журюся я зараз невтішно,
175] За Телемахом. Цей паросток ніжний богове зростили,
Думав я, буде між інших мужів анітрохи не гірший
Він від коханого батька і вродою, й постаттю гожий.
Та замутив йому мислі, такі рівноважні раніше,
Хтось із богів чи людей — він вісті про батька збирати
180] В Пілос священний подавсь. Женихи ж йому знатні тим часом
Засідку десь по дорозі додому готують, щоб знищить
Рід на Ітаці з ім'ям Аркесія, рівного богу.
Тільки облишмо про це — чи попався він в засідку, може,
Чи ухитрився втекти, і Кроніон простяг над ним руку.
185] Краще тепер розкажи про свої мені, старче, пригоди.
Щиро й одверто усю розкажи мені правду, щоб знав я,
Хто ти і звідки. З якого ти міста і роду якого?
Як ти прибув, на якім кораблі? Яку до Ітаки
Путь із тобою пройшли мореплавці? І що то за люди?
190] Ти ж бо не пішки, гадаю, до нашого краю дістався".
Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:
Навіть коли б на весь час ми з тобою наїдків придбали
Й досить напоїв солодких і, сидячи тут у хатині,
195] Учти справляли безжурно, на інших роботу лишивши,
Все ж нелегко й тоді мені протягом цілого року
Розповідать до кінця про усі мої муки душевні,
Що довелося зазнати безсмертних богів повелінням.
Гордий я тим, що родом з просторого Криту походжу,
200] Син я багатого мужа. Синів іще й інших багато
В нашому домі зросло й народилось у нього від жінки
Шлюбної. Мати ж моя була лиш наложниця, батьком
Куплена, та шанував мене врівні з законними дітьми
Кастор, що сином Гілаковим був, і гордий вести я
205] Рід свій від нього. На Криті його шанували, як бога,
І за багатство, й за щастя, й за славних синів благородних.
Кери смертельні й по нього прийшли і в оселю Аїда
Перенесли його. Діти його гордовиті відразу ж
Поміж собою усе поділили майно жеребками,
210] Тільки мені дуже мало дали та будинок лишили.
Взяв я дружину, проте, із чужого заможного роду —
За доброчинність мою: не був ні на розум я вбогим,
Ні боягузом у битвах. Тепер уже все це минуло.
Та й на стерню ти, гадаю, поглянувши, можеш пізнати
115] Колос. Зазнав-бо донині я надто багато нещастя.
Силу богове Арей і Афіна мені дарували
Й мужню відвагу. Скільки разів я з загоном добірних
Боїв у засідках був, ворогам готувавши загибель!
Думка про смерть мені серця відважного все ж не смутила.
220] Першим я кидався в бій і кожного між ворогами,
Хто мені швидкістю ніг поступавсь, досягав своїм списом.
Був я такий у боях. Ні домашньої, ні польової
Не полюбляв я роботи, що множить добробут родини.
Любими завжди для мене були кораблі многовеслі,
225] Стріли разючі, списи мідногострі й бої з ворогами —
Речі страшні, що для інших жахливими завжди здавались;
Я ж полюбляв їх, поклав-бо любов до них бог мені в серце.
Інша людина й утіхи у іншому ділі шукає.
Ще перед тим, як ахеїв сини виступали на Трою,
330] Дев'ять разів на швидких кораблях із мужами ходив я
В землі чужинних мужів, привозив і здобич велику —
Сам, що подобалось, брав, та й з розподілу за жеребками
Теж припадало багато. Так множилась дому заможність.
Скоро на Криті й боятись мене почали, й шанувати.
А після того як Зевс громозвучний страшну нам намислив
Путь, що стільком унедовзі мужам підтяла вона ноги,
З Ідоменеєм славетним мені кораблі довелося
До Іліона вести. Але й відмовлятись від цього
Ніяк було — поголоска пішла б у народі й неслава.
240] Дев'ять під Троєю літ ми, ахеїв сини, воювали,
А на десятий, узявши Пріамове місто високе,
На кораблях одпливли, і бог скрізь ахеїв розсипав.
Та від порадника Зевса найбільше мені, бідоласі,
Випало лиха. Із місяць пробув я з дружиною дома,
245] Дітьми й достатком своїм утішаючись. Та після того
Серце штовхнуло мене, швидкі кораблі спорядивши
І богорівних супутців узявши, в Єгипет податись.
Дев'ять я взяв кораблів, негайно зібралися й люди.
Товариші мої любі ще цілих шість днів після того
250] учти справляли. А я поставляв безустанно худобу,
Щоб і для жертви богам, і для учт їм самим вистачало.
Сьомого ж дня ми знялися з причалів широкого Криту
Й легко, з потужним Борея, прекрасного вітру, диханням,
Мов течією ріки, попливли. Кораблі не зазнали
255] Жодних пошкоджень. Всю путь без турботи і цілі й здорові
В них ми сиділи. Лиш вітер спрямовував їх та стерничі.
Днів через п'ять на чудові Єгипту ми випливли води,
Став на Єгипті-ріці з крутобокими я кораблями.
Потім на берег звелів супутникам витягти вірним
260] Наші усі кораблі і самим біля них залишатись,
А спостерігачам вийти звелів на чатівні дозорні,
Та у зухвалій відвазі, на власні довірившись сили,
Кинулись раптом вони єгипетські ниви чудові
Скрізь грабувати, жінок з немовлятами всіх полонили
265] І повбивали мужів. Сягали до міста їх крики.
Гомін почувши, на поміч єгиптяни їм на світанку
Вибігли. Відблиском міді і брязкотом кінних і піших
Сповнилось поле. Зевс громовладний в лихе боягузтво
Ввергнув супутників наших, — ніхто проти вражої сили
270] З них не устояв. Страшне звідусюди грозило їм лихо.
Дуже багато тоді полягло нас від гострої міді,
Інших до праці гіркої примусили, взявши живими.
В серці ж моєму сам Зевс такій утворитися зволив
Думці, — було 6 мені краще умерти в Єгипті й знайти там
275] Долю свою! Нове вже мені готувалося горе!
Вмить з голови я шолом свій, чудового виробу, скинув,
Разом і щит із плечей, і спис я жбурнув свій далеко.
Кинувсь до коней державця тоді і коліна з риданням
Став цілувати йому. Змилосердився він і, піднявши,
280] В повіз мене посадив і повіз до своєї домівки.
З натовпу ще ясеновими кидали в мене списами,
Вбити бажаючи, надто усі-бо вони розлютились.
Він же мене прикривав, боячися усе ж прогнівити
Зевса гостинного, котрий карав за вчинки негідні.
285] Там я сім років пробув, і чималий зібрав я достаток
Серед єгиптян, вони-бо з охотою все дарували.
А як, наблизившись, рік надійшов уже зрештою й восьмий,
Вмілий в обманах з'явився до мене якийсь фінікієць,
Хитрий шахрай, що біди не одній вже накоїв людині.
290] Словом облесним умовив мене він поїхати разом
До Фінікії, де в нього й будинки були, і маєтки.
Протягом цілого року тоді проживав я у нього.
Як місяці проминули і дні перебігли чергою,
Рік закінчив своє коло й ті самі вернулися Ори,
В Лівію взяв мене він з кораблем мореплавним, облудно
Радячи з ним і мені свій вантаж переправити разом,
Сам же за ціну велику продати мене намірявся.
Хоч я й домислював щось, та поплив з кораблем мимоволі.
Біг він з потужним Борея, прекрасного вітру, диханням
300] І обминав уже Крит. Та Зевс їм загибель замислив.
А як далеко ми Крит залишили й ніяка навколо
Не маячила земля — саме лише небо та море,
Хмару всю чорну раптово наслав громоносний Кроніон
На корабель наш доладний, і море під нею стемніло.
305] Зевс загримів у ту мить і метнув в корабель наш перуном.
Аж затрусився1 він весь, уражений Зевса перуном,
Сіркою раптом запахло, й попадали в море супутці.
Мов вороння, вони круг корабля темноносого в бурній
Хвилі кружляли, — відмовив їм бог повороту додому.
310] Сам мені Зевс — душею-бо зовсім я впав з переляку —
Враз величезну й міцну корабля темноносого щоглу
В руки подав, щоб міг я іще раз уникнуть нещастя,
Й, щоглу обнявши, віддавсь я на волю вітрам буревійним.
Дев'ять носився я днів, на десятий же, темної ночі,
315] Хвиля у землю феспротів пригнала мене величезна.
Там вже герой їх Федон, феспротського люду володар,
Щиро поміг мені. Син його милий мене, від утоми
Й холоду зовсім охлялого, на узбережжі знайшовши,
Зразу ж руками підняв і повів аж до батька в оселю.
320] Передусім мені плащ г хітон він подав одягнутись.
Про Одіссея почув я там. Сам-бо Федон мені мовив,
Як гостював той у нього, коли до вітчизни вертався,
Отже, й скарби показав він мені, Одіссеєм здобуті, —
Золото, й мідь, і ретельно оброблене, куте залізо.
125] В іншого десять могло б поколінь з того легко прожити,
Стільки усякого скарбу поклав він у домі державця.
Сам Одіссей, говорив він, в Додону поїхав, щоб з листя
Дуба священного там віщування від Зевса почути,
Як йому краще на землю Ітаки родючу вернутись
330] Після відсутності довгої — явно чи, може, таємно?
Клявся мені він також, узливання у домі вчинивши,
Що й корабель уже спущено, й люди усі вже готові,
Щоб відвезти Одіссея до любого рідного краю.
Та відіслав він раніше мене.