Я віддавав листа на технічну експертизу в нашій студії. До того ж, за словами адвоката, який переслав Августові ці папери, писався лист у його присутності, за кілька днів до смерті містера Гораціо. Він одразу передав конверта адвокатові зі вказівкою відіслати листа в належний час. Так що розгадка захована саме в цьому тексті, який ми щойно прочитали. Що думаєте з цього приводу?
— Отже, так, — почав повільно Юпітер, — з одного боку, тут усе зрозуміло…
— Де вже зрозуміліше! — фиркнув Піт. — Ні, мені це подобається! Мені теж, Юпе, все зрозуміло — як у тумані на Тихому океані безмісячної ночі!
Юпітер пропустив цю шпильку повз вуха. Він замислився над загадковим листом.
— З другого боку, — продовжував він, — очевидно, що містер Август прагнув відправити своєму внукові таке послання, яке ніхто інший не зміг би зрозуміти. Він щось заховав, схоже, що заховав давно, п'ятдесят років тому. Це "щось" дуже коштовне, і якби він просто написав, де його шукати, то цю коштовність могли б викрасти. Все це ясно, як білий день.
— Припустимо, що так, — згодився Піт, — але ж усе інше — темне, як ніч.
— Можливо, — продовжував Юпітер, — що справжній зміст листа є лише в декількох словах, інші ж написані для того, щоб збити з пантелику сторонніх. Почнемо спочатку. "Август — твоє ім'я…"
— Цілком справедливо, — дуже серйозно сказав Гус, — як і те, що "август" — моя слава. Через наймення Август Август наді мною ціла школа глузувала. Геть замучили.
— А що може означати фраза "і в "августі" твоє щастя"? — запитав Боб.
— Тут треба помізкувати, — згодився Юпітер. — Якщо він хотів сказати, що Гусові поталанить у серпні, він би сказав "і в августі" ти будеш щасливий", але ж не випадково він написав — "і в "августі" твоє щастя".
— Вдало підмічено! — відгукнувся Хічкок. — Якщо він не писав наспіх і не помилився випадково, коли формулював думку.
Перший Агент заперечно похитав головою:
— Ні, гадаю, текст послання добре продуманий, просто ми поки що не можемо здогадатися, що він мав на увазі.
— Мій; день народження у серпні, — втрутився в розмову Гус, — шостого числа. Тому мене так і назвали. Батько тоді сказав: "Хлопця на прізвище Август, котрий родився у серпні, можна назвати тільки Августом". Чи не пов'язана ця фраза з моїм днем народження? Про нього йдеться в наступному реченні.
Юпітер замислився.
— Не знаю, — мовив по довгій паузі, — якщо твій день народження через два дні, можливо, саме його стосуються слова "втім, час — це дуже суттєво".
— Якщо у нашому розпорядженні лише два дні, то погані наші справи, — кинув Піт. — Тут і двох років не вистачить, аби все розгадати.
— Не заважай Юпові думати, — дорікнув Пітові Боб, — він щойно почав.
Перший Агент знову заглибився у вивчення послання.
— Візьмемо другий абзац. В ньому сказано так: "Нехай не зупинить тебе гора перепон, яка стоїть на твоєму шляху. Тінню твого народження позначені і початок і кінець". В першій його частині мовби просто підбадьорюють: "Не здавайся", а от що означає друга частина — не второпаю!
— Річ у тім, що з моїм днем народження пов'язана сумна історія, — сказав Гус, — моя матуся померла під час пологів. Отже, моє народження, тобто початок мого життя став кінцем життя для неї. Можливо, Гораціо Август саме це мав на увазі.
— Можливо, — згодивсь Юпітер, — хоча не збагну, як це пов'язано з рештою. Втім, наступний абзац не викликає жодних запитань. "Копай глибоко, сенс моїх слів — лише для тебе". Це означає, що послання адресоване тільки тобі і ти маєш добре поламати голову над його змістом. А чому, можна збагнути з наступної фрази. "Я не можу писати зрозуміліше, щоб інші не дізналися того, що належить знати тільки тобі". Тут усе ясно.
— Припустимо, — згодився Хічкок. — А як ти розумієш наступне речення: "Він мій, я придбав його та володію ним, хоча ніколи не випробовував його злих чарів"?
— Він хоче сказати, що ця річ, чим би вона не була, належить йому законно і він має повне право заповісти її Августові, — відповів Юпітер, — але в той же час він попереджує, що вона певною мірою небезпечна. — Юпітер зачитав уголос: "Але п'ятдесят років уже минули, за півстоліття він очистився. Та все ж його не можна відібрати або викрасти, а можна тільки купити, отримати в подарунок або знайти". — Він поглянув на Боба та Піта. — Нумо проаналізуйте цю фразу. Другий та Секретарю, вам також незайве повправлятися в таких головоломках.
— Гадаю, він хотів сказати, що ця річ у нього вже давно — п'ятдесят років, — сказав Піт, — і, на його думку, за цей час вона очистилась і стала безпечна.
— Ні, вона ще несе в собі якусь загрозу, — заперечив Боб, — в іншому разі він би не застерігав, що її не можна викрасти або відібрати силоміць, а можна лише купити, знайти або отримати в подарунок. Бачите, під кінець він нагадує: "Тому пильнуй", тобто дотримуйся необхідних правил при користуванні цим казна-чим, така моя думка. І додає: "час — це дуже суттєво", тобто з цією справою не можна запізнюватися, тому будь пильний, але поспіши.
— А вже останній рядок "Його та свою любов я залишаю тобі" можна й не коментувати, — підсумував Юпітер. — Ось ми й дійшли до кінця загадкового послання, але знаємо хіба трохи більше, ніж після першого прочитання листа.
— Міг би цього й не казати, — буркнув Піт.
— Мабуть, варто більше дізнатися про Гораціо Августа. Гусе, що ти знаєш про брата свого дідуся?
— Майже нічого, — зітхнув Гус, — ніколи в житті його не бачив. Для нашої родини він був суцільною загадкою. Ще хлопчаком, задовго до моєї появи, він відплив на торговельному судні кудись у південні моря. Рідні отримали він нього кілька листів, а потім він зовсім зник. Вирішили, що він, певно, загинув у морській безодні. Та уявляєте, як ми з батьком були вражені, коли отримали від його адвоката листа і дізналися, що дідусь Гораціо, виявляється, мешкав у Голлівуді, що він нещодавно помер, а перед смертю доручив адвокатові відправити своєму троюрідному внукові, тобто мені, цього листа.
— І ти відразу приїхав сюди? — поцікавився Юпітер.
— Не так, щоб відразу, — відповів Гус. — Негайно приїхати я не зміг. Ми з батьком не багатії, тому я мусив плисти вантажним судном, а така подорож триває кілька тижнів. Тож від часу отримання листа минуло вже майже два місяці.
— А коли приїхав, то негайно зустрівся з адвокатом, який надіслав листа?
Гус заперечно похитав головою:
— Я телефонував йому, але не застав у місті, тому зустріч не відбулась. Але сьогодні я нарешті його побачу. Я в Америці не маю приятелів, але мій батько добре знає містера Хічкока, тому я звернувся до нього по допомогу. А він, це вже ви знаєте, вирішив зателефонувати до вас. Отже, він та ви — єдині, хто знає цю історію.
— Коли так, — вирішив Юпітер, — нам потрібно разом поїхати до адвоката й гарненько розпитати його про твого дідуся. Тоді знатимемо, що робити далі.
— Гаразд, мій друже, — згодився Хічкок. — Августе, можеш повністю довіряти цим хлопцям. А тепер я мушу зайнятися своїми справами, ви ж — починайте розслідування.
"Ролс-ройс" чекав їх на вулиці, старовинний величний автомобіль, трохи схожий на коробку з-під взуття. Автомобіль вилискував воронованими боками та золотавими ручками. Водій Уортінгтон, високий та рівний, мов кілок, відчинив перед хлоп'ятами дверцята.
Гус видобув з кишені конверта з іменем та адресою адвоката. Його прізвище було Двігінс, а мешкав він у старій частині міста. Хлопці їхали голлівудськими вулицями, і Гус без угаву засипав їх питаннями про цю столицю світового кінематографа, аж доки Уортінгтон не зупинився біля невеликого старомодного будинку.
— Ага, — зауважив Юпітер, коли вибрався з автомобіля, — схоже, містер Двігінс має контору в тому ж будинкові, де й мешкає.
Маленька табличка нижче дзвінка сповіщала: "Г. Двігінс, адвокат. Подзвоніть і заходьте". Юпітер натиснув кнопку, і в будинку пролунав дзвінок. Дотримуючись вказівки на табличці, він відчинив двері та зайшов досередини.
Хлопці опинились у вітальні, яку господар перетворив на кабінет. Тут стояв великий письмовий стіл, безліч полиць з правничими книгами та шухляд з документами. Одна шухляда була витягнута, на столі лежала розгорнута папка з паперами, біля столу — перекинуте робоче крісло. Але самого містера Двігінса в кабінеті не було.
— Тут щось трапилось! — вигукнув Юпітер. — Щось тут не так. — Він голосно покликав: — Містере Двігінс! Містере Двігінс! Де ви?
Затамувавши подих, хлопці стояли в порожній кімнаті. Раптом десь здалеку долинув чийсь кволий голос:
— Допоможіть! Допоможіть, задихаюсь!
"ДОПОМОЖІТЬ!"
— Допоможіть, — пролунало. — Я задихаюся!
— Там, — Юпітер показав на двері комірчини у стіні між двома книжковими шафами. Двері були замкнені автоматичним замком. Піт крутнув ручку, смикнув на себе, і вони відчинилися.
В комірці на підлозі сидів якийсь чоловік. Окуляри з позолоченою оправою звисали в нього з вуха, краватка з'їхала набік, а русяве волосся розкучмане.
— Дякувати Богові, що ви нагодилися, — прошепотів чоловік, — допоможіть мені, будь ласка, підвестися.
Боб і Піт втиснулися в комірчину, щоб допомога йому встати, а Юпітер підняв перекинуте крісло. Коли піднімав, його лицем промайнув подив.
— Дивно, дуже дивно, — пробурмотів він собі під ніс.
Хлопці допомогли Двігінсу сісти на стілець, і він перевів дух. Тремтячими руками адвокат поправив краватку й одягнув окуляри.
— Як ви вчасно нагодилися, — мовив він, — ще трохи, і я задихнувся б. — Несподівано його тілом пробіг дрож, і він здивовано подивився на хлопців: — А чому ви тут?
— Я — Август. Август, — повторив Гус, — ми з вами мовлялися про зустріч.
— Так, так, — згадав Двігінс, — а це ваші друзі?
— Ось хто ми такі, — проказав Юпітер і, діставши з кишені візитну картку, подав її Двігінсу.