Багато правильних думок зустрічали заперечення, багато хибних — ні. Заперечення не доводять хибності думки, так само як їхня відсутність не доводить її істинності.
Доводити благочестя до марновірства — означає руйнувати його.
Найвищий прояв розуму — визнати, що існує безліч речей, які його перевершують. Без такого визнання він просто слабкий. Якщо його перевершують природні речі, то що вже казати про надприродні?
Пізнання Бога без пізнання власної нікчемності веде до гордині. Пізнання своєї нікчемності без пізнання Бога веде до розпачу. Пізнання Ісуса Христа є посередником між ними, бо в Ньому ми знаходимо і Бога, і власну нікчемність.
Оскільки неможливо досягти універсальності, знаючи все про все, треба знати потроху про все. Краще знати щось про все, ніж усе про щось одне. Така універсальність — найкраща. Якби можна було поєднати обидва підходи, було б іще краще; але якщо доводиться обирати, слід обрати перший.
Коли я бачу людську сліпоту й нікчемність, коли дивлюся на німий Всесвіт і на людину, покинуту саму на себе в темряві, немов загублену в цьому куточку Всесвіту, яка не знає, хто її сюди помістив, навіщо вона прийшла сюди, що буде з нею після смерті, і не здатна цього дізнатися, — мене охоплює страх. Я почуваюся, наче людина, яку сонною привезли на пустельний і страшний острів і яка прокинулася там розгублена, не маючи змоги вибратися. І тому мене дивує, як люди не впадають у розпач від такого нещасного становища. Я бачу навколо інших людей із тією самою долею. Я запитую їх, чи знають вони більше за мене. Вони відповідають, що ні; і тут-таки ці нещасні безумці, озирнувшись навколо й побачивши щось, що тішить уяву, віддаються цьому всією душею й прив'язуються до нього. Що ж до мене, то я не міг віддатися таким речам; і, зваживши, наскільки ймовірніше, що існує щось поза тим, що я бачу навколо, почав шукати, чи не залишив Бог якогось свідчення про Себе.
Людина — лише тростина, найслабша в природі, але це тростина мисляча. Щоб її знищити, не потрібно озброювати проти неї весь Всесвіт: достатньо пари або краплі води. Але навіть якщо Всесвіт її знищить, людина все одно буде вищою за те, що її вбиває, бо знає, що помирає, і усвідомлює перевагу Всесвіту над собою. Всесвіт нічого цього не знає. Отже, вся наша гідність — у думці.
Припущення, що апостоли були шахраями, безглузде. Доведімо його до кінця: уявімо, як дванадцять людей збираються після смерті Ісуса Христа й домовляються стверджувати, що Він воскрес. Цим вони кидали виклик усім можновладцям. Людське серце напрочуд схильне до легковажності, мінливості, обіцянок і багатства. Якби хоча б один із них піддався цим принадам і визнав брехню — не кажучи вже про в'язниці, тортури та смерть, — усе було б втрачено. Подумайте про це.
Ніхто не буває настільки щасливим, розумним, доброчесним і люб'язним, як істинний християнин.
Грішно, коли люди прив'язуються до мене, навіть якщо роблять це радісно й добровільно. Я обманув би тих, у кому породив би таке бажання, бо не можу бути метою для людей і не маю чого їм дати. Хіба я не повинен померти? І разом зі мною тоді зникне предмет їхньої прихильності. Як я був би винним, переконуючи людей повірити в брехню, навіть якби робив це лагідно, а вони вірили б охоче й цим тішили мене, так само я винен, коли вселяю любов до себе. Якщо я приваблюю до себе людей, то повинен попереджати їх, що вони не мають прив'язуватися до мене, бо повинні присвятити своє життя й працю Богові або пошукам Його.
Є вади, які тримаються в нас лише завдяки іншим і зникають разом із ними, немов гілки, коли зрубано стовбур.
Звичаю слід дотримуватися тому, що це звичай, а зовсім не через його розумність. Тим часом люди дотримуються звичаю, твердо вірячи, що він справедливий.
Справжнє красномовство сміється з красномовства. Справжня мораль сміється з моралі. Інакше кажучи, мораль мудрості сміється з моралі розуму, в якій немає законів. Адже мудрість належить до чуття так само, як науки — до розуму. Світський розум становить частину мудрості, а математичний — частину розуму. Сміятися з філософії — означає філософствувати по-справжньому.
Є лише два типи людей: праведники, які вважають себе грішниками, і грішники, які вважають себе праведниками.
Існує певний взірець приємного й прекрасного, що полягає у співвідношенні між нашою природою — слабкою чи сильною, такою, якою вона є, — і тим, що нам подобається. Усе, створене відповідно до цього взірця, приємне нам: будинок, пісня, мова, вірші, проза, жінка, птахи, річки, дерева, кімнати, одяг тощо.
У світі не можна уславитися знавцем поезії, не почепивши на себе табличку "поет". Але різнобічним людям вивіски не потрібні: для них немає принципової різниці між ремеслом поета й кравця.
Якби всі євреї були навернені Ісусом Христом, ми мали б лише упереджених свідків. А якби їх було знищено, ми взагалі не мали б свідків.
Вихована людина. Добре, коли людину не називають ні математиком, ні богословом, ні оратором, а просто вихованою людиною. Мені подобається лише ця загальна якість. Коли, побачивши людину, відразу згадують про її книжку, — це поганий знак. Я хотів би, щоб будь-яку рису помічали лише тоді, коли вона виявляється, аби ця риса не поглинула людину й не стала її ім'ям. Нехай про неї не думають, що вона добре говорить, доки не трапиться нагода для красномовства; але тоді нехай саме так про неї й подумають.
Істина і справедливість — настільки малі точки, що, цілячись у них нашими грубими інструментами, ми майже завжди промахуємося. А якщо й потрапляємо, то розмазуємо їх і водночас зачіпаємо все довкола — брехню значно частіше, ніж істину.