Вони спокійні. Я скористаюся з цього, вимкну магнітофон і піду по сигарети. Не маю що палити.
Меггі. О'кей!
Боб. Говорять від ілюмінатора. 23 години 50 хвилин. Черговий сеанс кетчу: кусання й пощипування. Ми не описуватимемо це, однак, я виміряю тривалість.
Меггі. Думаю, що час спокою набагато довший, аніж збудження.
Боб. Безумовно. Інакше вони виснажилися б. Подивись на них! Яке шаленство!
Меггі. Одне слово, спостерігаєш із задоволенням. Вони такі вдоволені! Здається, вони сміються. Боб. Ти перебільшуєш, Меггі. Хіба вони зараз не шаленіють більше, ніж перше? Невже темп не зростає?
Боб. Гадаю, що так. Проте обчислити важко.
Меггі. Яка енергійність! Подумати тільки: уже північ, і ця вистава триває шість годин! Життєздатність у цих тварин просто невірогідна. Бобе, передаю тобі Арлетту.
Арлетта. Боб? Чи не можете ви коротко поінформувати мене?
Боб. Вибачте, я саме інформую містера Севіллу.
Севілла. Говорять від ілюмінатора. 0 годин 3 хвилини.
Арлетта. Говорять з поверхні. 0 годин 3 хвилини.
Севілла. Сеанс кусання триває з 22 годин 45 хвилин. Відбулася ерекція о 23 годині 50 хвилин. Але парування не сталося. Вона не погодилася.
Арлетта. Чи не почали ще вони стрибати?
Севілла. Ще ні. Тільки пестяться і кусаються. (Тиша). Чи вони кричать?
Арлетта. Дуже. Безперестану.
Севілла. Чи не чуєте від Івана англійських звуків?
Арлетта. Жодного.
Севілла. Як ви характеризуєте ці зойки?
Арлетта. Фонетично?
Севілла. Ні, стосовно до людської мови. За аналогією.
Арлетта. Я сказала б, що то зойки захоплення. Звісно, я перебільшую.
Севілла. Ви знаєте мою точку зору. Не можна апріорно відкидати антропоморфічне тлумачення. По суті означало б допустити помилку, розглядаючи людину, як істоту, що відрізняється від вищих ссавців. То пихата гордість примушує людину так думати. (Тиша). 0 годин 10 хвилин. Знову спокій. Сеанс боротьби й кусання тривав двадцять хвилин.
Арлетта. Яка життєздатність!
Севілла. Так, справді чудово. Якщо судити з цієї точки зору, то виродилася саме людина. (Тиша). Признаюся, я трохи боюсь. Побоююсь, що з цього нічого не вийде.
Арлетта. Дарма. Іван підкоряється інстинктові.
Севілла. Щодо Майни, він не підкорився інстинктові. Треба мати на увазі, що Іван – дельфін, вихований людьми. Тому, можливо, він надто стриманий. Ви й не здогадуєтеся, як я прокляв себе, що не влаштував спостереження тоді, коли злучив його з Майною. Я думав, що успіх прийде сам. Та помилився. Дельфінове кохання, мабуть, також складне, як і в людини. Тепер я в цьому переконаний.
Арлетта. Якщо ми помилилися, то в усякому разі це чомусь нас навчило. Хіба я можу нагадувати вам, що "успіх – це цілий ряд невдач, які переборюєш"?
Севілла (сміється). Ви дражните мене!.. Наступило заспокоєння. Вимикаю магнітофон.
Арлетта. Говорять з поверхні. 1 година 5 хвилин. Вони починають хвилюватися.
Севілла. Так, я бачу. Гадаю, що цього разу все буде гаразд.
Арлетта. Чому?
Севґлла. Бачу, що тварини здружилися. Це видно в хвилини спокою.
Арлетта. Вони якраз починають шаленіти.
Севілла. Так, він бере розгін і мчить до неї, буцімто хотів би розтрощити свою голову об її.
Арлетта. Чи не так вони вбивають акул?
Севілла. Так. Але під час парування ця бійка стає грою. Ви бачили? В останню мить дельфін спритно обминає її. Він використовує свій розгін для того, щоб своїм тулубом човгнути вздовж неї.
Арлетта. Мене непокоїть думка: що було б, якби вона тієї ж миті рухнулася в той бік, що й він?
Севілла. Боятися нема чого. Це шаленство чудово контролюється. Дивіться! Він знову починає.
Арлетта. То дуже жорстокі пестощі.
Севілла. Так. Справжній постріл. Смертельний постріл, що закінчується ласкою.
Арлетта. Йще якою! Просто чекаєш іскор.
Севілла. Ви помітили, що під час тертя він перевертається на бік.
Арлетта. Подивіться. Вона також розганяється й кидається йому назустріч.
Севілла. Я гадаю, що вона прагне подвоїти силу тертя.
Арлетта. Або бажає ще більше взяти участь у грі.
Севілла. Я щойно сфотографував їх. Коли розпочнуться стрибки, не забудьте про свою кінокамеру.
Арлетта. Ні. Готується новий постріл. (Вона сміється). Я захоплююся тим, як вони вдавано ліниво повертаються в куточки, звідки мають кинутися одне до одного.
Севілла. Так. Вони дуже збуджені й водночас втомлені.
Арлетта. Ось знову вирушають.
Севілла. Буквально катапультуються одне проти одного. Нарешті ви побачите іскри.
Арлетта. Я сфотографувала.
Севілла. Вони починають усе спочатку. Повертаються на вихідні позиції, наче боксери.
Арлетта. Які вони невтомні! О, погляньте! Вона стрибає в повітря.
Севілла. Гак. Тієї миті, коли він наближався до неї, вона уникнула зіткнення, вистрибнувши з води.
Арлетта. Навіщо?
Севілла. Це один з варіантів. Коли вона падала, він розмістився в місці її падіння, щоб відчути її триваліше тертя.
Арлетта. Здається, це тертя стає найшаленішим.
Севілла. Більше того, у свою чергу, він рухається знизу вгору. Дельфіни зустрічаються напівдорозі. Справжній балет. Це дуже красиво.
Арлетта. Я не побачила, бо перешкодили мені бризки. Бессі жахливо мене оббризкала.
Севілла. Чи не бажаєте піти до ілюмінатора? Я побуду на поверхні.
Арлетта. Ні, ні. Фотографуйте ці підводні танці. Ви зробите це краще, ніж я. А я маю іншу перевагу: чую крики.
Севілла. Які вони?
Арлетта. Гарячкові.
Севілла. Дельфіни повертаються в свої куточки. Арлетта. Я готую кінокамеру. (Тиша). Чудової Вони обоє стрибнули. Ой!
Севілла. Що трапилося?
Арлетта. Вони намочили мене від ніг до голови. З мене капає.
Севілла. Ідіть швиденько переодягніться.
Арлетта. Ні, ні! Нізащо! Це добре просвіжає. Ви бачите їх? Бачите їхні голови? Вони сміються. Сміються захоплено. Здається, вони такі щасливі, що мені хочеться бути на їхньому місці.
Севілла. Мені те ж саме спало на думку. 1 година 25 хвилин. Уже двадцять хвилин дельфіни витримують цей пароксизм. У них серце з сталевими м'язами!
Арлетта. Дельфіни почали кусатися.
Севілла. Наближається остання фаза. Саме після стрибків і найнесамовитішого тертя відбувається парування. Пригляньтеся, Іван переслідує Бессі.
Арлетта. Нікчема, вона не зрозуміла, що має сповільнити ходу.
Севілла. Так, вона сповільнює хід.
Арлетта. Але недостатньо.
Севілла. Бессі сповільнила ходу.
Арлетта. Іван її наздоганяє. Чи робив він спробу? Розумієте, мені не видно з поверхні.
Севілла. Так. Пошуки повторюються. (Тиша). Даремно.
Арлетта. Я гадаю, що вода не є ідеальним середовищем для кохання.
Севілла. Зрозуміло, ні.
Арлетта. Мій годинник показує 1 годину 35 хвилин. Ви сфотографували?
Севілла. О, ще ні. Чи не могли б ви прийти сюди? Коли щось відбудеться, я хотів би, щоб ви виміряли час. А я тим часом фотографуватиму.
Арлетта. Іду.
Севілла. (Тиша). Візьміть секундомір. Ви вмієте поводитися з ним?
Арлетта. Так.
Севілла. Вони починають. Знову спроби. (Тиша). Ага, нарешті.
Арлетта. 1 година 46 хвилин.
Севілла. Вони стали кружляти басейном. Щасливі й веселі. Що за тварини! Я більше зморився, ніж вони.
Арлетта. Я також.
Севілла. До того ж ви мокрі!
Арлетта. Я біжу переодягтися й приготую вам склянку кави.
Севілла. А я тим часом розбуджу Пітера й Сьюзі.
Арлетта. Я зовсім виснажилася. (Сміється).
Севілла. Ви така чудова. З ореолом волосся навколо голови ви схожі на Венеру, що виходить з води… Знаєте, з картини Боттічеллі.
Арлетта. О, дякую, дякую. Який люб'язний комплімент. Принаймні в мене є одна спільна риса з нею: я мокра.
Севілла. Біжіть переодягатися, а я приготую каву. Мені дуже хочеться випити чашку кави.
Арлетта. Мені також. І ще мені хочеться розмовляти, розмовляти..
V
14 травня. Минув цілий тиждень після шлюбної ночі Івана та Бессі. За три тисячі кілометрів од їхнього затишного басейну в зоні низького тиску Карибського моря на широті колумбійського міста Барранкілья віяв грайливий і невинний вітерець. Ніхто й не гадав, що в ньому таїлася якась небезпека. Та раптом з шаленою швидкістю закружляли вихори, повітряні струмки здіймалися спіраллю вгору, кружляючи навпроти годинникової стрілки. О дев'ятій вони злилися в один велетенський вихор, заввишки дванадцять кілометрів і завширшки сто кілометрів, що здіймав на морі страхітливі хвилі. Одна хвиля, висотою дванадцять метрів, розтрощила сталеву обшивку носової частини колумбійського вантажного судна "Тібурон", і його заливало водою. "Тібурон" кинув благальне "SOS", це благання почув і передав далі північноамериканський літак з бюро погоди, що вивчав наближення циклону.
– Генрі, – мовив У.Д.Дікенсон, коли літак став страхітливо витанцьовувати й пілот кабрирував його, аби набрати висоту, – тобі випала честь охрестити цю кралю.
– Я назву її "Ханною", – відповів Ларський, – на згадку про моє перше побачення з вихованкою Клівлендської льотної школи. – Господи, то було гарненьке дівчисько італійського походження, з очима, схожими на…
– Мені здається, – полегшено зітхнув Дікенсон, виводячи літака з воронки циклону, – що "Ханна" піде сказати своє слово Кубі й Кастро. А якщо вона тільки легенько її зачепить, у такому разі Флорида зазнає багато лиха.
Було тридцять п'ять хвилин на одинадцяту. Циклон "Ханна", швидкість якого вже досягла ста п'ятдесяти кілометрів на годину, дістав офіційне визнання на радіохвилях Центральної Америки й Сполучених Штатів. Тим часом він продовжував описувати в Карибському морі свою спустошливу дугу з південного на північний захід. До портів безнадійно квапилися кораблі, в Мексиканській затоці заборонялися польоти літаків; у кубинській провінції Пінардель-Ріо оголосили тривогу, майамське радіо щогодини передавало тривожні повідомлення. О дванадцятій годині "Ханна" наздогнала бразильський човен, що контрабандою доставляв тютюн до берегів Нікарагуа, й, давши йому два ляпаси, поховала його в хвилях. За десять хвилин до першої години неподалік від Пуерто-Кабесас "Ханна" зненацька налетіла на мексиканське каботажне суденце й розчавила його разом з десятьма пасажирами, не полишивши ніякого сліду. О шістнадцятій годині досягла острова Козумель і потопила три рибальські кораблі, що добувалися до мексиканського берега; о вісімнадцятій перетяла Юкатанський канал і обігнула півколом провінцію Пінардель-Ріо, де, сховавшися в своїх верас-ен-тьєрра[19], кубинські гуахірос вичікували її жахливого наближення; відтак звернула на північний схід, злегка зачепила Кі-Уест, шалено промчала обіч Флориди, зоставивши ліворуч Палм-Біч, а праворуч – Багамські острови, прокотилася до Атлантичного океану, там і сконавши.
Оскільки циклон не вгамовувався, о пів на восьму вечора вітряне пасмо – блудне дитя, відірване від гігантського урагану, – промчало над північноамериканським берегом, північніше Палм-Біча, пустотливо зірвало дахи й висмикнуло кілька пальм, обмило берег хвилями на якихось десять кілометрів і, несподівано відступивши, накликало страхітливу зливу.
О сьомий годині сорок хвилин на землю опустилася чорна темрява.