З чотирьох боків їм в очі вдарило світло прожекторів. Засліплені, вони ледве розрізняли постаті людей, що обступали їх зусюди.
— Молодці, дітки! — пророкотав знайомий бас. — Знайшли камінець. А тепер віддайте його нам.
Хлоп'ячі серця опустились у п'яти. При світлі прожекторів вони розгледіли чотирьох чорновусих, які наближались до них. В одного з них у руці був пістолет — великий і жахливий.
— Банда чорновусих, — видушив із себе Боб. — Вони сховалися за самоскидами і чатували на нас.
— Ми дізналися, що ви тут були вдень, — сказав той, якого звали Джо, — і що вас звідси прогнали. Але ми не сумнівалися, що ви повернетесь.
— Досить базікати! Нам потрібний камінь, хлопче, — рявкнув Гуго. — Віддай його, і без фокусів.
Боб аж здивувався — такий переляканий вигляд мав Юпітер. У нього так тремтіли від страху руки, що він випустив скриньку в яму.
— Я… я сам його дістану, — переляканим голосом проказав Юп. Він нахилився, помацав рукою і підняв камінь.
— Ось він, — сказав Юпітер, — якщо він вам потрібний — ловіть!
З цими словами він пожбурив камінь над головою Гуго. Окресливши в повітрі пурпурову дугу, рубін розтав у темряві.
ВІДДАЙТЕ МЕНІ "ВОГНЯНЕ ОКО"!
Гуго лайнувся й крутнувся назад.
— Шукайте його, — крикнув він, — спрямуйте туди прожектори!
Снопи світла пролягли в той бік, куди Юпітер кинув камінь. Тим часом Юп віддав іншу команду:
— Хутко до вантажівки! Хутко! Вони не стрілятимуть.
Він вистрибнув з ями. Як наполохані зайці, хлопці через газон залопотіли п'ятами до вантажівки, де на них чекав Ганс. Він ретельно стежив за в'їздом до каньйону і нічого з того, що діялось в нього за спиною, навіть не помітив.
Чорновусі ще порпались у високій траві, шукали камінь, а всі хлопці вже сиділи у кузові вантажівки.
— Гансе, хутко! — гукнув Юпітер. — Вези нас звідціля!
Ганс ні про що не запитував. Мотор заревів, завівся, і вони стрілою помчали геть з Часового каньйону. Ніхто не намагався почати розмову. Всі сили йшли на те, щоб триматись за борти, адже машину добре підкидало на вибоїнах. Дорога була безлюдна, і вони дуже швидко приїхали додому. Коли Ганс заїхав через відчинену браму у двір, хлопці мовчки зістрибнули на землю. Їхні втрати Ч цій операції були: два заступи, металошукач та "Вогняне Око".
Хлопці стояли біля входу до контори. Боб зітхнув:
— От і кінець усьому.
— Атож, зрештою, вони нас перемогли, — сумно підтвердив Піт.
— Так їм, принаймні, здається, — в тон друзям додав Юпітер.
— Здається? — Гус був збитий з пантелику. — Юпе, що означає "здається"?
— Я гадав, що вони стежитимуть за "ролс-ройсом", — почав пояснювати Юпітер, — але тут вони виявилися хитрішими і чекали на нас біля будинку. Все ж інтуїція підказала мені, що треба вжити особливих заходів безпеки. Бобе, будь ласка, присвіти сюди.
Боб навів на Юпа світло ліхтарика. Той простяг руку, розтис пальці, і на його долоні спалахнув великий пурпуровий камінь.
— Прошу познайомитись: справжнє "Вогняне Око", — урочисто оголосив Юпітер, — а той камінь, що я, кинув їм, — підробка, яку Мічений лишив нам на згадку.
Я її про всяк випадок прихопив. І коли нагнувся в ямі!" щоб підняти впущений камінь, там його й підмінив.
— Юпе, ти — геній, — прорік Боб.
— Достеменно! — підтвердив Гус. — Гарно ти обвів їх круг пальця.
— Це просто чарівно! — вигукнув Піт.
Але тут за їхніми спинами пролунав холодний спокійний голос:
— А тепер, юначе, я заберу у вас цей камінь. Будь ласка, віддайте його мені, я чекаю.
Не встигли хлопці збагнути, що ж це діється, як потужний ліхтар над входом у контору яскраво спалахнув.
З-за рогу будинку контори, де він стояв у темряві ніким не помічений, до них підходив високий худий чоловік. Він простяг до хлопців руку. В другій руці він стискав тростину-шпагу, показуючи, що не забариться пустити її в хід. Хлопці вибалушили на нього очі, вони все ще не розуміли, що діється.
— Не думайте втекти! — попередив він, піднімаючи тростину. Його рука продовжувала тягтися до каменя. — Ну ж бо, — наполягав він, — я чекаю. Чекаю на вас тут цілий вечір. Гарна вигадка — посадити до розкішного "ролс-ройса" манекенів, але я на неї не купився. Я був певен, що ви перехитруєте цих дрібних злодюг, які ні на що, крім фальшивих вусів та полювання за бюстом Августа, не здатні. Я відразу зрозумів, що бюсти — хибний слід, і сказав їм про це. А ось ви рухалися в правильному напрямку і добули камінь. Тепер віддайте його мені.
Боб зрозумів, що це кінець. Нічого не поробиш — доведеться рубін віддати. Але Юпітер не ворухнувся, пурпуровий камінь все ще лежав у нього на долоні. Хлопець наважився і заговорив:
— Пане Рандур, ви з храму Справедливості у Флешиварі?
— Так, юначе, — відповів Мічений, — я той, хто зв'язує цей храм із зовнішнім світом. Упродовж п'ятдесяти років я, а до мене — інші брати з нашого храму шукали рубін, щоби Справедливість знову отримала здатність викривати зло і захищати добро. Цей камінь підступно викрали; зрадник, один з колишніх служителів храму, продав його, цей нікчема боявся, що магічна сила каменя викриє його чорні справи. Пройдисвіта спіткало лихо, як і кожного, хто заволодів каменем нечесно. Віддайте мені рубін, доки його злі чари не накоїли біди.
І на підтвердження сказаного він знову заніс тростину-шпагу. Але Юпітер, як і раніше, стояв без руху.
— Злі чари мертві, камінь очистився, — сказав він. — Тепер його можна знайти, отримати як подарунок або купити, але не можна забрати силоміць або вкрасти. Так мовиться в легенді. Я його знайшов, отже, мені він нічим не загрожує. А тепер я дарую його Гусу. Тримай, друже, — він передав камінь Гусу, і той, трохи розгублений, узяв його. — Тобі його подарували, тому ти теж у безпеці. А от коли ви, пане Рандур, силоміць відберете в нього камінь, усі злі чари цього рубіна впадуть на вашу голову.
Мічений довго мовчав. Тільки поглядом, здавалось, проколював хлопців наскрізь. Він повільно опустив одну руку в кишеню.
— Я сподівався, що зумію налякати вас так сильно, що ви самі віддасте мені камінь, — мовив він, — але бачу, що помилився. Ви маєте рацію, я ніколи б не наважився силоміць забрати камінь. Що ж, коли так…
Він вийняв з кишені руку, в ній був довгастий зеленавий аркуш. Мічений передав його Гусу.
— Коли так, то я можу купити його. Це засвідчений банком чек. Я згоден заплатити за "Вогняне Око", позаяк не зміг отримати його в інший спосіб. Може, хтось запропонував би вам і більшу суму, але може статися так, що ви взагалі не зможете його продати. Тінь його лихої долі ще довго затьмарюватиме цю коштовність і відлякуватиме колекціонерів. Тому раджу вам згодитись на мою пропозицію.
Гус розгублено взяв чек, подивився на нього і аж рота відкрив з подиву.
— Отакої! — вигукнув і по-вуличному чвиркнув крізь зуби. — По руках, забирайте камінь.
Він подав Міченому рубін. Той заховав його до кишені. На прощання він сказав хлопцям:
— Не бійтеся тих пройдисвітів з фальшивими вусами. Це просто дрібні шахраї, які почули про захований скарб і вирішили його знайти, щоб перепродати мені. Також прошу вибачити недоречну спробу налякати вас, щоб змусити віддати камінь задарма. — Він замовк.
— Ага, якщо вам цікаво, як я сюди потрапив, — знову заговорив він. — Я прочитав замітку в газеті про смерть містера Августа. Багато років я шукав хоч найменший натяк — і нарешті знайшов цей камінь. А тепер — прощавайте.
Ступаючи тихо, мов кіт, він зник у темряві. Почувся шум автомобіля, і все стихло. Четверо хлопців дивились один на одного.
— Ущипніть мене, абощо, — заговорив Боб після тривалої мовчанки. — Я не можу повірити, що це не сон.
— А мені, думаю, не допоможе, якщо і вщипнути, — сказав Гус, — і цей чек… Багату спадщину лишив мені дідусь Гораціо Август! А віднайшов її ти, Юпітере.
Невдовзі хлопці реготали, штовхались, плескали Юпітера по спині. А той стояв похмурий, мовби його нітрохи не втішало те, що все так добре кінчилося.
— Юпе, що з тобою? — нарешті здогадався запитати Боб. — Ти ж мав би найбільше радіти. Що не так?
— Що не так? — зітхнув Юпітер. — Та ви погляньте на мене. Я весь брудний — руки, обличчя, одяг. А ви ж знаєте, що тітонька Матильда не терпить бруду. Як тільки я прийду додому, вона з порогу потягне мене у ванну.
ВИСНОВКИ АЛЬФРЕДА ХІЧКОКА
Ось так закінчилась історія з таємницею "Вогняного Ока". Що ж тут можна ще додати?
Август Август щедро подякував Трьом Детективам, вділивши частку з коштів, отриманих за рубін. Ці гроші хлопці відклали на навчання в коледжі. Гус також заплатив Гелберту, управителю агентства "Катайся на здоров'я", щоб Три Детективи могли і в майбутньому користуватись автомобілем. До їхніх послуг знову і позолочений "ролс-ройс", і Уортінггон, тож діяльність пошукового агентства може тривати й далі.
Деякі дрібні деталі випливли вже після закінчення слідства. Виявилось, що Двігінс не був у змові з чорновусими, але копію загадкового листа Гораціо Августа вони отримали саме в нього. Їхній ватажок Гуго був адвокатовим небожем. Він підслухав, як Рандур пропонував Двігінсу велику суму за будь-яке повідомлення, яке вказуватиме, де заховане "Вогняне Око" Гуго змусив дядька віддати йому копію листа. Після цього Двігінс вигадав пригоду з нападом зловмисників, йому було соромно, що він мимоволі став спільником Гуго. Коли хлопці "рятували" Двігінса, Гуго причаївся у сусідній кімнаті. Саме тоді він підслухав розмову про гіпсові бюсти і зрозумів, що їхня роль дуже важлива в пошуках коштовного каменя.
Після цього він розшукав Рандура, і той згодився заплатити Гуго, якщо він добуде рубін. Гуго залучив до пошуків своїх непутящих приятелів, погрозами змусив Джексона допомагати їм і взявся за пошуки каменя.
Коли Юпітер дізнався про це, він зрозумів, як фальшивий рубін так швидко потрапив до Рандура.