720] 1 злотозбруйних сама запрягать заходилася коней
721] Гера, найстарша богиня, великого Кроноса донька.
722] Геба ж до осі залізної двоє коліс восьмишпицих,
723] Гнутих із міді, з обох колісниці боків прикріпила.
724] Обід у них золотий і нетлінний, а зверху їх шини
725] Мідяні, пригнані щільно, аж любо очам подивитись.
726] Маточин гнізда сріблом по обидва їх боки оббиті.
727] Сам же васаг колісниці тримався на злотних і срібних
728] Пасах міцних, а навкруг його поручні бігли подвійні.
729] Дишель же був із срібла. До кінцівки*його прив'язала
730] Геба красиве ярмо золоте, від якого красиві
731] Йшли золоті хомути. Під ярмо підвела тоді Гера
732] Коней своїх прудконогих, вся прагнучи звади та битви.
733] В час той Афіна, дочка егідодержавного Зевса,
734] В горниці батьківській шати легкі свої, в світлих узорах,
735] Скинула з себе, руками своїми вишивані й ткані,
736] В панцир убралася батька свого, хмаровладного Зевса,
737] Й приготувалася збройно до битви, що сльози приносить.
738] Плечі страшна, золотими оздоблена вся торочками,
739] їй прикривала егіда, оточена жахом навколо,
740] Звада у ній, і завзяття, й гонитва, що душу морозить,
741] І голова Горгони, страшної на вигляд потвори, —
742] Грізне, страшне воно, Зевса-егідодержавця знамення.
743] З гребенем пишним шолом золотий, з чотирма шишаками,
745] У вогняну колісницю ввійшла і спис ухопила
746] Гострий, важкий і міцний, що ним побивала героїв
747] Шереги гнівом охоплена донька всевладного батька.
748] Гера ляскучим бичем баских лише хльоснула коней,
749] І заскрипіли, самі відчиняючись, брами небесні, —
750] Ори вартують їх, стражі великого неба й Олімпу,
751] Вхід відчиняють і хмарою знов затуляють густою.
752] Пугами в брами ці гнали богині баских своїх коней.
753] Осторонь інших богів вони там побачили Зевса,
754] Що на найвищій сидів із численних вершин олімпійських.
755] Коней баских тоді білораменна притримала Гера
756] І до верховного Зевса Кроніда з питанням звернулась:
757] "Зевсе, наш батьку, невже не гнівить тебе злочин Арея?
758] Скільки мужів — та яких! — погубив він в народі ахейськім
759] Марно, безглуздо, мені на печаль! Вони ж безтурботно
760] Тішаться цим — і Кіпріда ота, й Аполлон срібнолукий, —
761] Дурня підбивши самі, що ніяких не знає законів.
762] Зевсе, наш батьку, чи сердитись будеш, коли я Арея
763] Хльостко бичем відшмагаю та геть прожену з бойовища?"
764] Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс хмаровладний:
765] "Краще Афіну, що дбає про здобич, пошли проти нього, —
766] Більше за всіх вона звикла гризот завдавать йому прикрих".
767] Мовив це, й білораменна йому не перечила Гера.
769] Поміж землею й простором укритого зорями неба.
770] Скільки очима сягає у далеч туманну людина,
771] Дивлячись з вишки чатівної в шир винно-темного моря,
772] Стільки навскач пролетіли богинь дзвінко ржучії коні.
773] А як до Трої добігли вони й до річок струменистих,
774] Де течія Сімоенту вливається в хвилі Скамандру,
775] Коней баских тоді білораменна притримала Гера,
776] Випрягла їх з колісниці й туманом густим огорнула,
777] А Сімоент їм поживну амброзії виростив пашу.
778] Вдвох вони вийшли, ходою на трепетних схожі голубок,
779] Прагнення повні аргейському воїнству поміч подати,
780] І підійшли аж туди, де найбільше мужів щонайкращих
781] Скупчилось, — наче ті леви, що м'ясо сире пожирають,
782] Чи кабани, що дикої їх не приборкати сили,
783] Круг Діомеда стояли вони, упокірника коней.
784] Тут зупинившись, білораменна їм крикнула Гера,
785] Стентора мужнього постать прибравши із голосом мідним, —
786] Так він лунав, наче враз п'ятдесят чоловік заволало:
787] "Сором, аргеї, бридкі боягузи, лиш з вигляду статні!
788] Поки у битвах брав участь Ахілл богосвітлий, ніколи
789] Ще не дерзали троянські загони крізь брами дарданські
790] Виступить", всі-бо його величезного списа боялись.
791] Нині ж далеко від міста при самих човнах вони б'ються!"
792] Мовлячи так, розбудила у кожнім відвагу і мужність.
793] До Діомеда тим часом пішла ясноока Афіна.
794] При колісниці із кіньми знайшла вона сина Тідея, —
795] Рану схолоджував він, що стрілою завдав йому Пандар.
796] Піт досаждав під пасом широким, що висів на ньому
797] Щит його круглий; зморений потом, з раменом зомлілим,
798] Ледве підняв свого паса він, кров витираючи чорну.
799] Спершись на кінське ярмо, озвалась до нього богиня:
800] "Син народивсь у Тідея, на батька не дуже-то схожий.
801] Сам-бо Тідей, хоч на зріст і малий, а воїтель завзятий.
802] Навіть коли воювать та виблискувать мужністю в битвах
803] Я боронила йому, — як тоді, коли сам, без ахеїв,
804] В Фіви послом до численних з'явився він Кадма нащадків.
805] В їхніх спокійно домах учтувати йому я звеліла.
806] Він, проте, як і раніше, відваги могутньої повен.
807] Викликав юних кадмеїв на різні змагання і легко
808] їх переміг; я сама-бо йому помічницею стала.
809] Я й біля тебе стою, і твою стережу я безпеку,
810] І щиросердо тебе закликаю з троянами битись.
811] Та чи утома важка по трудах обняла твоє тіло,
812] Чи малодушний пройняв тебе страх, але ти після цього
813] Вже не потомок Тідеєві, мужньому сину Ойнея".
814] Відповідаючи, мовив тоді Діомед їй могутній:
815] "Я упізнав тебе, дочко егідодержавного Зевса!
816] Все щиросердо тобі я скажу, не втаївши нічого.
817] Не обняли ані страх малодушний мене, ані млявість.
818] Добре я все пам'ятаю, богине, що ти наказала:
819] "Не виступати зухвало з богами безсмертними битись,
820] Хто б то не був; коли ж Зевсова тільки дочка Афродіта
821] Вступить у бій, навідліг ударити гострою міддю".
822] От чому й сам я тепер відступаю, і іншим аргеям
823] Всім наказав — докупи збиратися тут біля мене:
824] Я упізнав-бо Арея, що боєм кривавим керує".
825] В відповідь мовить до нього тоді ясноока Афіна:
826] "Сину Тідея, для серця мого дорогий Діомеде!
827] Більш ні Арея боятись не треба тобі, ні якогось
828] Іншого бога: сама я тобі помічницею стану.
829] Тож на Арея ти однокопиті спрямуй свої коні,
830] Зблизька удар його, — буйного більш не жахайся Арея,
831] Цього шаленця, втілене зло, віроломного бога.
832] Передо мною і Герою він удавав ще недавно,
833] Що допоможе аргеям, з троянами ж битися буде,
834] Нині ж усе це забув і на боці троян він воює".
835] Мовивши так, з колісниці богиня зіпхнула Стенела
836] Рухом руки, і він безодмовно зіскочив на землю.
837] На колісницю зійшла вона й стала біля Діомеда,
838] В бій пориваючись. Важко вісь застогнала дубова
839] Під тягарем страшної богині й найкращого мужа.
840] Віжки й батіг в свої руки вхопила Паллада Афіна
841] І до Арея погналася однокопитими кіньми.
842] Зброю в тій хвилі знімав із велетня він Періфанта,
843] Кращого із етоліян, Охесія славного сина, —
844] З нього Арей закривавлений зброю знімав. А Афіна,
845] Щоб не побачив Арей, прикрилась шоломом Аїда.
846] Щойно Арей, людовбивця, божистого вздрів Діомеда,
847] Зразу ж покинув велетня він Періфанта лежати
848] Там, де раніше убив його сам і позбавив дихання,
849] І Діомедові, коней впокірнику, кинувсь назустріч.
850] Щойно зійшлись вони й близько один проти одного стали,
851] Коням під ярма та віжки Арей тоді перший ударив
852] Мідяним списом, в противника прагнучи вирвать дихання.
853] Та ухопила рукою за спис ясноока Афіна
854] І відхилила ту зброю від повоза, кинуту марно.
855] В чергу свою, Діомед гучномовний тоді замахнувся
856] Мідяним списом. Його спрямувала Паллада Афіна
857] В пах, під попругу Арея, що був підперезаний нею.
858] Списа туди він загнав і, прекрасну розкраявши шкіру,
859] Вихопив зразу ж його. Арей застогнав міднозбройний
860] Так, наче дев'ять чи десять одразу покликнуло тисяч
861] Дужих мужів на війні, починаючи зваду Арея.
862] Острах і трепет усі тоді лави троян і ахеїв
863] Враз обняли, — так Арей застогнав, ненаситний війною.
864] Так, як від хмари похмурої темним здається повітря
865] В спеку гарячу, коли буревій налітає бурхливий,
866] Саме таким Діомедові, сину Тідея, здавався,
867] В хмарах здіймаючись в небо широке, Арей міднозбройний.
868] Швидко оселі богів досягнувши, вершин олімпійських,
869] Він біля Зевса Кроніона сів із засмученим серцем,
870] Рану йому показав, що безсмертною сходила кров'ю,
871] Й жалібним голосом слово до нього промовив крилате:
872] "Зевсе, наш батьку, невже не гнівлять тебе всі ці злочинства?
873] Завжди один через одного лих зазнаєм ми страшенних,
874] Вічні боги, коли людям свою виявляємо ласку.
875] Ремствуєм всі ми на тебе: шалену дочку породив ти
876] Всім на загибель, — лиш злочини завжди на думці у неї.
877] Кожен-бо інший з богів, що живуть на високім Олімпі,
878] Волю шанує твою і слухняно у всьому кориться.
879] Тільки її не приборкуєш ти ані словом, ні ділом,
880] Все попускаєш їй, сам породив-бо цю доньку зловредну.
881] Нині ж вона Діомеда, зухвалого сина Тідея,
882] В дикій злобі на безсмертних богів нападати навчила,
883] Спершу Кіпріді він руку при самій долоні поранив,
884] Потім, неначе той бог, і на мене накинувся навіть.
885] Тільки швидкі мене винесли ноги, а то я ще довго
886] Мусив би муки терпіть між жахливими купами мертвих
887] Або живим знемагать під ударами мідної зброї".
888] Глянув спідлоба і мовив у відповідь Зевс громовладний:
889] "Годі сидіти отут і скімлити так, віроломний!
890] Найненависніший ти із богів, що живуть на Олімпі!
891] Любі тобі лише звади, та війни, та січі криваві.
892] Матері вдача у тебе затята, украй непокірна
893] Гери, що ледве її погамовую й сам я словами,
894] Тож від порад її, мислю, ти й зараз зазнав цього лиха.
895] Не допущу я, проте, щоб довго терпів ти страждання.
896] Ти-бо із роду мого, і мені тебе мати родила.
897] Був би від іншого бога такий народивсь ти зловредний,
898] Нидів давно б уже ти навіть нижче потомків Урана".
899] Мовивши це, Пееону звелів він його ізцілити.
900] І Пееон, болевтольних на рану насипавши ліків,
901] Затамував її. Та й від народження був він не смертний.
902] Так, як у дзбан молока долити смоковного соку,
903] І рідина перемішана зсядеться зразу й загусне,
904] Так в одну мить загоїлась рана в палкого Арея.
905] Геба омила його, одягла йому шати чудові,
906] Й сів біля Зевса Кроніона він, повен величі й сили.
907] Знов повернулись тоді до оселі великого Зевса
908] Гера аргейська і з нею Алалкоменіда Афіна,
909] Край душогубства поклавши Ареєві-людоубивці.
ПІСНЯ ШОСТА
ЗУСТРІЧ ГЕКТОРА З АНДРОМАХОЮ
1] Бій між троян і ахеїв страшний залишили богове.
2] Та по рівнині то тут, то там не втихала ще січа
3] В буйній навалі взаємного лету списів міднокутих
4] В полі широкім між течій швидких Сімоенту і Ксанту.
5] Перший Еант Теламоній, опора надійна ахеїв,
6] Лави прорвав у троян і загін свій обрадував світлом,
7] Ще й Акаманта убив, найкращого серед фракіян
8] Сина Евсора, і силою, й зростом могутнього мужа.
9] Перший поверх він шолома його густогривого вдарив, —
10] Лоба пробив він йому, і глибоко в череп угрузло
11] Мідяне вістря, й ту ж мить пітьма йому очі окрила.
12] А Діомед гучномовний позбавив дихання Асіла,
13] Сина Тевтрана, що жив у збудованій гарно Арісбі,
14] Маючи добрий достаток, і приязню тішивсь людською,
15] Кожному радий у домі своїм, що стояв при дорозі.
16] Та ніхто з них на поміч не став, од загибелі злої
17] Не боронив його, й разом життя позбулися обидва, —
18] Він і супутник його, на імення Калесій, погонич
19] Коней баских, — опинилися раптом вони під землею.
20] З Дреса й Офелтія зброю їх зняв Евріал переможно
21] І на Есепа пішов і Педаса, що їх породила
22] Абарбарея, наяда, прегарному Буколіону.
23] Буколіон же був сином славетного Лаомедонта,
24] Старшим в родині, хоч потай на світ привела його мати.
25] З нею овечий пастух поєднався коханням і ложем,
26] І, завагітнівши, двоє близнят принесла йому німфа.
27] Сили й самого життя прекрасні тіла їх позбавив
28] Син Мекістея, й озброєння в них із плечей познімав він.
29] Вбив Астіала тоді Поліпет, у боях нездоланний,
30] А перкотійця Підіта добив Одіссей переможно
31] Мідяним списом, від Тевкра поліг Аретаон божистий.
32] Несторів син Антілох подолав своїм списом блискучим
33] Аблера, сам же владика мужів Агамемнон — Елата,
34] Що у Педасі нагірнім, над плавною жив течією
35] Сатніоенту.