Я знайшов ключа до розгадки.
— Якого ключа? — перепитав Боб, він напружено намагався розгадати хід Юпітерових думок.
— Саме той ключ, якого мені бракувало. Бобе, ти завтра працюєш у бібліотеці, чи не так? От і добре, а після обіду приходь сюди. Скажімо, на першу годину. У мене вже все буде готове.
— Готове до чого? — поцікавився Боб, але Юп уже поклав слухавку.
Нічого не зрозумівши, Боб повернувся до своїх записів. Коли в тому, що він розказав, і був якийсь ключ, то він уявлення не мав, що можна тим ключем відімкнути.
З такими думками він і заснув, а наступного ранку, працюючи в бібліотеці, не припиняв роздумувати, що ж цього разу вигадає Юп.
Коли з'явився на складі Джонса, все ще продовжував мучитися від незнання. Там на нього вже чекали Юпітер, Піт і Гус. Вантажівка теж була готова до виїзду, Конрад і Ганс сиділи в кабіні. У кузові лежали два заступи і рядно, щоб хлопцям було на чому сидіти. Юпітер тримав у руках фотоапарат.
— Власне, куди ми їдемо? — запитав Боб, коли вантажівка, підстрибуючи на вибоях, виїхала за браму.
— Я теж би не відмовився дізнатися, — підтримав його Піт. — Юпе, що в тебе на думці? Чому ти не поділишся з нами своїми планами, ми ж бо одне пошукове агентство.
— Ми вирушаємо перевірити повідомлення, яке Гус одержав від Гораціо Августа, — оголосив Юпітер, він був дуже задоволений собою. — Ганс та Конрад їдуть з нами як охоронці. В їхній присутності ніхто не наважиться на нас напасти.
— Та годі, досить нам голови морочити, — розізлився Піт, — поясни до пуття, що ж діється.
— Ну гаразд. Боб підказав мені ключ до розгадки, повідомивши, що Часовий каньйон, в якому мешкав дідусь Гуса, раніше називався "Сонячний Час", — почав пояснювати Юпітер. — Та я сам мусив би здогадатись: я ж сидів там на кухні, прив'язаний до крісла, і бачив тінь від тонкого гірського шпиля. Гусе, твій дідусь розраховував, що ти знайдеш рішення, коли згадаєш про його захоплення способами визначення часу. Він думав, що ти або твій татко поєднають це з назвою каньйону та його листом і ви зрозумієте, що він мав на увазі, в той час як інші, ті, хто не знає про його хобі, нізащо не здогадаються.
— А я все одно ні про що не здогадався, — сказав Гус.
— А я, здається, зрозумів! — схвильовано вигукнув Боб. — Це сонячний годинник — тінь від величезного гномона вказує на місце на газоні перед будинком, де захований рубін. Саме там Гус має копати!
— Дуже добре, архіваріусе, — похвалив його Юпітер.
— Але ж газон досить великий, — втрутився Піт. — Як ми дізнаємося, де копати?
— Це місце назване в посланні, — сказав Юпітер. — Прочитаймо ще раз його. Гусе, дай, будь ласка, листа… Дякую.
Він розгорнув аркуш і почав читати:
— "Август — твоє ім'я, "август" — твоя слава, і в "августі" твоє щастя". Це все написане для того, щоб привернути Гусову увагу до слова "август", тобто назви місяця "серпень", хоча сторонньому це речення видасться безглуздям. Далі: "Нехай не зупинить тебе гора перепон, яка стоїть на твоєму шляху. Тінню твого народження позначені і початок і кінець". А ця фраза, здається, говорить про одне, а насправді означає геть інше. Дідусь сподівався, що Гус здогадається, що тут мовиться про гору, яка нависла над Часовим каньйоном, а "тінню твого народження" позначено місце, на яке падатиме тінь шпилястої гори в час твого народження, тобто шостого серпня о другій годині тридцять хвилин після обіду. Ти згоден, Гусе?
— Так, ти маєш рацію. Тепер я теж розумію: серпень — гора — тінь — час народження. Усе це просто відразу стало очевидним, коли знаємо, що йдеться про величезного сонячного годинника.
— А решта в посланні дуже просто, — продовжував Юпітер. — "Копай глибоко" — що ж тут розуміти. Все інше написане в посланні, аби збити з пантелику сторонніх. От тільки слова "час — це дуже суттєво" мають подвійний сенс. З одного боку, вони означають, що треба поспішати, щоб знайти рубін, а з другого — знову пов'язані з сонячним годинником — необхідно точно знати час.
— О другій годині тридцять хвилин. Маємо менше, ніж годину часу! — вигукнув Піт.
— Устигнемо, ми вже майже приїхали.
Піт пильно подивився на шлях. Там було порожньо, жодного автомобіля.
— Цього разу, здається, ніхто за нами не стежить, — сказав Піт.
— Я переконаний, що ми близькі до розгадки, — мовив Юпітер, — а з Гансом та Конрадом можемо почуватися у повній безпеці.
Вантажівка повернула на вузьку дорогу, що вела в Часовий каньйон. Пагорби наступали на неї з обох боків, але потім ніби розбігалися перед невеликою рівниною, на якій стояв будинок Гораціо Августа. Ганс зупинив вантажівку і запитав:
— Юпе, що нам робити? Бачиш, нас випередили.
Хлопці скочили на ноги і стурбовано подивилися вперед. На майданчику перед будинком уже стояло кілька великих самоскидів, бульдозерів та величезний дизельний екскаватор. Гігантські сталеві щелепи його ковша пожирали будинок Гораціо Августа. Даху та однієї стіни вже не було. Екскаватор змикав зуби, ковтнувши чергову порцію споруди, і переносив уламки до кузова самоскида. Бульдозер прасував грунт за будинком, він викорчовував дерева і розрівнював клумби.
— Будинок зносять! — заволав Піт. — Згадайте, Двігінс розповідав, що на його місці збираються побудувати кілька котеджів.
— І вони тут усе переорють, залишиться рівне місце, — застогнав Боб. — Може, вони вже знайшли "Вогняне Око"?
— Сумніваюся, — зіщулившись, зауважив Гус. — Погляньте, куди падає тінь від гори. Вони ще не наблизились до того місця.
Від будинку від'їхав самоскид, повний будівельного сміття.
— Геть з дороги, — гаркнув його водій, — дайте проїхати, у нас платня погодинна!
Ганс від'їхав убік, звільнив дорогу для самоскида А уламки будинку, який танув перед очима, вже сипалися з ковша екскаватора в нову вантажівку.
— Віджени машину туди, — сказав Юпітер Гансу, — і стій там. Якщо тебе хтось про щось почне питати, посилай за відповідями до мене.
— Гаразд, Юпе, — згодився Ганс. Він від'їхав метрів на двісті й зупинився там, де його вантажівка нікому не заважала. А хлопці залишилися дивитись, як руйнують будинок. З протилежного краю майданчика до них підійшов низенький товстун у костюмі з краваткою, але на голові — будівельна каска.
— А ви, діти, що тут робите? — незадоволено запитав він. — Ми не потребуємо глядачів.
Боб і Піт не знали, що й сказати, але Юпітер мав готову відповідь.
— Розумієте, мій дядечко придбав меблі з цього будинку, — вказав він, — і послав нас глянути, чи не лишилося тут ще щось таке, що можна було б дешево купити.
— Немає в цьому будинку нічого, — рявкнув товстун у костюмі, — тільки голі стіни. Тож розвертайтесь і гайда звідси!
— Дозвольте хоч трішки подивитись, — попрохав Юпітер. — Наш приятель приїхав з Англії, — він показав на Гуса, — і ніколи не бачив, як в Америці зносять будинки, йому дуже цікаво.
— А я кажу — геть звідси! — заверещав товстун. — Теж мені цирк знайшли. Придавить когось, а мені відповідати!
— Тоді хоча б… — Юпітер крадькома зиркнув на годинника, стрілка показувала чверть на третю, — хоча б п'ятнадцять хвилин можна подивитись? Ми стоятимемо збоку, щоб нікому не заважати.
Але товстун, який виявився бригадиром робітників, не був налаштований на добрі стосунки.
— Ні, — повторив він, — ідіть додому!
Хлопці у відчаї дивились на тінь від шпиля гори на газоні. Вже через п'ятнадцять хвилин вона покаже те місце, де закопане "Вогняне Око".
— Добре, ми підемо звідси, — раптом згодився Юпітер, — сподіваюся, ви не заперечуватимете, якщо я сфотографую на пам'ять цей будинок? Мені досить хвилини.
На відповідь він не чекав, а попрошкував газоном до того місця, куди падала тінь від верхівки шпиля, фотоапарат налаштовував на ходу. Бригадир хотів заперечити, але передумав, вирішив не зв'язуватися з цим хлопцем. За метр від того місця, де кінчалась тінь, Юпітер зупинився, обернувся до будинку і сфотографував його. Потім він заховав фотоапарат, нахилився й зав'язав шнурок на черевику. Після цього він повернувся до друзів.
— Дуже вам дякую, — сказав бригадирові, — ми вже йдемо.
— І щоб я вас тут більше не бачив! — непривітно відповів бригадир. — Завтра ми все тут перекопаємо. Через три місяці на цьому місці буде шість нових будинків, а посеред них — басейн для плавання. Тоді можете прийти й купити будь-який з цих будинків, який сподобається. — І він глузливо зареготав.
Юпітер стрибнув до кузова, хлопці й собі за ним. Ганс завів мотор, і машина потихеньку рушила. Піт зітхнув.
— Це жорстоко, — сказав він, — нас прогнали, коли Гусовий спадок, можна сказати, був уже в кишені. А завтра вони переорють газон. Усьому кінець.
— Ще не зовсім, — крізь зуби кинув Юпітер, — як стемніє, ми повернемося сюди і спробуємо ще раз.
— У темряві? — здивувався Боб. — Та як же ми тоді знатимемо, де копати? Яка ж уночі тінь від гори?
— А ми попросимо гірського орла показати нам потрібне місце, — сказав Юпітер.
Після цієї загадкової заяви Юпітер замовк.
НЕПРОХАНІ ГОСТІ
Час повз до вечора, як натомлений равлик. Піт, Боб та Гус працювали на тітоньку Джонс, аби відшкодувати ті години, на які вони відірвали від роботи Ганса та Конрада. Вони фарбували металеві стільці для саду, щоб ті були, як нові, щоб їх можна було продати якомога дорожче.
Юпітер решту дня просидів у майстерні, щось майстрував, Що саме, він не казав, але хлопці здогадувалися, що той пристрій пригодиться уночі, коли шукатимуть "Вогняне Око".
Коли закінчили роботу, всі зостались на вечерю в Юпітера. Після вечері Ганс виїхав вантажівкою за браму, поставив машину на тихій вулиці в кількох кварталах від складу і лишився там.
— А тепер, — сказав Юпітер, — саме час замилити очі нашим переслідувачам.