Я думаю, мірою того як минали роки, а Келвін Гелідей непохитно вірив у свою галюцинацію й зрештою наклав на себе руки, жахливий сумнів став опановувати його свідомість. А що, як Келвін розповів правду? А що, як він і справді задушив Гелену? Адже Кеннеді не одержав від неї жодного слова, а якби вона, скажімо, померла десь за кордоном, то хтось би йому неодмінно про це повідомив. Думаю саме цим пояснюється його зацікавленість, коли він прочитав наше оголошення в газеті. Він думав, воно дасть йому можливість довідатися, де вона і що робить. Я переконаний, для будь-якої людини абсолютно неприродно зникати отак – не залишивши по собі жодного сліду – як зникла Гелена. Уже сам цей факт здається надзвичайно підозрілим.
– Я з вами згодна, – сказала міс Марпл. – Але яка ваша альтернатива, містере Рід?
Джайлз повільно сказав.
– Я обміркував одну альтернативу. Вона досить-таки фантастична, ви знаєте, і навіть трохи мене лякає. Бо включає в себе – як би це точніше висловити – наявність лихого наміру…
– Так, – сказала Ґвенда. – Я теж думала про лихий намір. І можливо, навіть про щось, близьке до психопатії…
Вона здригнулася.
– Це дуже схоже на правду, я думаю, – сказала міс Марпл. – Ви знаєте, навколо нас існує набагато більше божевілля, дивацтва та безуму, ніж ми можемо собі уявити…
Її обличчя було замисленим.
– Тут, ви розумієте, – сказав Джайлз, – просто не існує нормального пояснення. Зараз я викладу вам досить фантастичну гіпотезу, згідно з якою Келвін Гелідей не вбив дружину, але щиро вірив у те, що він її вбив. Саме так хочеться думати докторові Пенроузу, який здався мені чоловіком порядним. Першим його враженням від Гелідея було те, ще цей чоловік справді вбив дружину й хоче віддатися з руки поліції. Потім йому довелося повірити запевненням Кеннеді, що насправді Гелена жива, і він переконав себе в тому, що Гелідей став жертвою одержимості, чи навіювання, чи як воно там називається на їхньому жаргоні – але це припущення не подобалося докторові Пенроузу. Він мав великий досвід спостереження за подібними відхиленнями, і Гелідей у його схему не вкладався. Та коли він познайомився з Гелідеєм ближче, то дійшов висновку, що Гелідей належить до такого різновиду людей, що він не міг би задушити свою дружину, хоч би як його провокували на це обставини. Тому він прийняв теорію одержимості, але з певною стриманістю. А це реально означає, що лише одна теорія може пояснити всі відомі нам факти – Гелідея примусив повірити в те, що він убив свою дружину, хтось інший. Одне слово, ми повертаємося до гіпотези про те, що існував Ікс. Бо, уважно переглянувши всі факти, я дійшов висновку: ця гіпотеза щонайменше можлива. Як розповідає сам Гелідей, він прийшов додому того вечора, дійшов до їдальні, перехилив чарку, як він робив зазвичай, а потім увійшов до наступної кімнати, побачив на столі цидулку, й усе потемніло перед його очима…
Джайлз зробив паузу, а міс Марпл схвально кивнула йому головою. Він провадив:
– А якщо в очах у нього потемніло не від надміру емоцій, а подіяв наркотик, який хтось підмішав у віскі, би знав, що він його питиме? Подальші міркування уявляються очевидними, чи не так? Ікс задушив Гелену в холі, але потім переніс її нагору й артистично розташував на ліжку в позі скоєного в нападі ревнощів злочину, і саме це побачив Келвін, коли прийшов до тями; бідолаха, який справді страждав від ревнощів, думає, що це зробив він. Що він робите потім? Біжить до свого шуряка – біжить пішки в інший кінець міста. І це дає Іксові час зробити наступний трюк. Він запаковує одяг у валізу й виносить її, а також прибирає труп, хоча питання, що він зробив із трупом, – закінчив Джайлз із роздратуванням у голосі, – цілком збиває мене з пантелику.
– Ви мене дивуєте, містере Рід, – сказала міс Марпл. – Думаю, з розв'язанням цієї проблеми в нас навряд чи виникнуть великі труднощі. Але, будь ласка, викладайте свої міркування далі.
– Які чоловіки були в її житті? – процитував Джайлз. – Я прочитав цю фразу в газеті, коли ми поверталися поїздом. Вона примусила мене замислитися, бо ж саме в цьому суть нашої проблеми, ви зі мною згодні? Якщо справді існував Ікс, як ми припускаємо, то ми знаємо про нього тільки те, що він мав бути закоханий у Гелену – божевільне закоханий.
– А тому він ненавидів мого батька, – сказала Ґвенда. – І хотів примусити його страждати.
– То ось до чого ми тепер прийшли, – сказав Джайлз. – Ми знаємо, якого типу жінкою була Гелена… – він завагався.
– Вона надто любила чоловіків… – підказала йому Ґвенда.
Міс Марш підвела голову, ніби хотіла щось сказати, але втрималася.
– …і була дуже гарна. Але ми нічого не знаємо про те, які чоловіки були в її житті, крім її чоловіка. А їх могло бути в неї чимало.
Міс Марпл похитала головою.
– Не думаю. Адже вона була надто молода. А крім того, ви не зовсім маєте рацію, містере Рід. Ми дещо знаємо про тих, кого ви назвали "чоловіками в її житті". Був чоловік, із яким вона збиралася одружитися…
– А, син адвоката? Як його пак звали?
– Волтер Фейн, – сказала міс Марпл.
– Але ж ми не можемо брати його до уваги. Він був у Малайзії, в Індії чи десь там.
– А чи справді він був там? Він не став чайним плантатором, щоб ви знали, – сказала міс Марпл. – Він повернувся сюди, став працювати у фірмі, і тепер він там старший партнер.
– Можливо, він приїхав сюди за нею? – вигукнула Ґвенда.
– Цілком можливо. Ми не знаємо.
Джайлз із цікавістю подивився на стару леді.
– А звідки ви про все це довідалися?
Міс Марпл вибачливо всміхнулася.
– Я трохи попліткувала. У крамницях – і коли чекала автобуса. Усім відомо, що старі дами дуже цікаві. У такий спосіб можна зібрати багато місцевих новин.
– Волтер Фейн, – замислено промовив Джайлз. – Гелена відкинула його. Він міг дуже на неї образитися. Він потім одружився?
– Ні, – сказала міс Марпл. – Він живе з матір'ю. Мене запрошено туди на чай наприкінці тижня.
– Є ще один чоловік, про якого нам щось відомо, – несподівано втрутилася до розмови Ґвенда. – Ти ж пам'ятаєш, Джайлзе, вона була з кимсь заручена чи підтримувала близькі стосунки – з кимсь небажаним, як сказав нам доктор Кеннеді. Цікаво знати, чому він був небажаним…
– Отже, маємо двох, – сказав Джайлз. – Кожен із них міг мати претензії до Гелени, міг щось замислити… Можливо, той перший молодик мав якісь проблеми психічного характеру.
– Доктор Кеннеді міг би нам про це розповісти, – сказала Ґвенда. – Але розпитувати його про таке було б не зовсім зручно. Я хочу сказати, що здається цілком природним, коли я приходжу до нього й розпитую про свою мачуху, якої майже не пам'ятаю. Але мені довелося б удатися до пояснень, чому мені раптом захотілося знати про її ранні любовні пригоди. Такий інтерес видався б трохи надмірним у стосунку до мачухи, якої я майже не знала.
– Думаю існують інші способи довідатися про це, – сказала міс Марпл. – Якщо ми не пошкодуємо часу й терпіння, то, гадаю, зможемо роздобути необхідну нам інформацію.
– У всякому разі, ми маємо двох чоловіків, якими варто було б зацікавитися, – сказав Джайлз.
– Ми можемо припустити й існування третього, – сказала міс Марпл. – Це, звичайно, гіпотеза чистої води, але хід подій дає підстави вважати таку гіпотезу цілком реальною.
Ґвенда й Джайлз подивилися на неї з легким подивом.
– Це тільки припущення, – сказала міс Марпл, злегка почервонівши. – Гелена Кеннеді подалася до Індії, щоб одружитися з молодим Фейном. Навряд чи вона безтямна була в нього закохана, проте, мабуть, любила його й була готова прожити з ним життя. Та як тільки вона туди прибуває, вона розриває заручини з ним і телеграмою просить брата надіслати їй гроші на квиток для повернення додому. Ви можете пояснити, чому вона так зробила?
– Змінила свою думку, мабуть, – сказав Джайлз.
І міс Марпл, і Ґвенда подивилися на нього з відтінком певної зневаги.
– Звичайно, вона змінила думку, – промовила Ґвенда. – Ми це знаємо. Але чому вона її змінила – ось що мала на увазі міс Марпл.
– Я думаю, дівчата нерідко змінюють свій намір, – туманно відповів Джайлз.
– За певних обставин, – сказала міс Марпл.
У її словах був той очевидний зміст, який старі жінки вміють передати за допомогою мінімальної кількості слів.
– Він щось зробив не так, – туманно припустив Джайлз, але Ґвенда різко урвала його.
– Та ж тут усе очевидно, – сказала вона. – Інший чоловік!
Вона й міс Марпл подивилися одна на одну з тим глибоким розумінням з яким дивляться один на одного члени масонської ложі, куди простих смертних не допускають.
Ґвенда додала з глибокою переконаністю з голосі:
– Вони познайомилися на кораблі. Дорогою до Індії.
– Весь час поруч, – прокоментувала міс Марпл.
– Місячне сяйво на палубі, – сказала Ґвенда. – Але то мало бути щось серйозне, а не звичайний флірт.
– О, так – сказала міс Марпл. – Думаю, то було щось серйозне.
– Чому ж вона не одружилася з тим чоловіком? – запитав Джайлз.
– Можливо, він не закохався в неї по-справжньому, – повільно промовила Ґвенда. Потім похитала головою. – Ні, думаю, у цьому випадку вона все ж таки одружилася б із Волтером Фейном. Ні, ні, звичайно, яка ж я дурна. Той був чоловік одружений.
Вона з тріумфом подивилася на міс Марпл.
– Саме так, – сказала міс Марпл. – Ось як би я реконструювала ті події. Вони закохалися одне в одного, можливо, закохалися без тями. Але якщо він був одружений – можливо, мав дітей і був чоловіком порядним, – то на цьому все між ними й закінчилося.
– Але вона вже не могла примусити себе одружитися з Волтером Фейном, – сказала Ґвенда. – І тоді вона надіслала телеграму братові й повернулася додому. Атож, така гіпотеза здається цілком імовірною. Повертаючись додому, вона зустрічається на кораблі з моїм батьком…
Вона замовкла, міркуючи.
– То було не безтямне кохання, – сказала вона. – Але між ними виникло почуття взаємної симпатії… А до того ж там була я. Вони були обоє нещасливі й, певно, втішали одне одного. Батько розповів їй про мою матір, а вона, можливо, розповіла йому про того, іншого… Так, звичайно.
Вона розкрила записника.
Хтось у неї був, я знаю, хтось у неї був… Вона мені розповідала ще на кораблі… Хтось такий, кого вона кохала, але одружитися з ним не могла…
– Атож, так воно й було.