Я сам поговорю з Бобом.
Коли хлопці підійшли до Боба, він підвів очі і спробував усміхнутися.
— Вітаю, — сказав він, — а я думаю, де це ви поділись?
— Їздили оглянути будинок Гусового дідуся, — відповів Юпітер, він прихилив велосипеда до стіни, — але "Вогняного Ока" так і не знайшли. А цю тут нового?
— Тут… — почав Боб і затнувся. Йому геть не хотілося розповідати про те, що сталося.
— Добре, нічого не кажи, — виручив його Юпітер, — я сам спробую все вирахувати з допомогою дедуктивного методу. Бобе, подивися мені в очі. Добре, дякую. Не відводь погляду, по твоїх очах я прочитаю все, що ти не хочеш нам розповісти.
Піт і Гус ледве стримували сміх, коли бачили, як пильно Юпітер вдивляється в обличчя Боба, як він приклав до чола палець, нібито в глибокій задумі.
— Здається, я вирахував, — сказав він, — картина вимальовується. Ти сидів у штабі і задзвонив телефон. Озвався один з "привидів". Октавіана знайдено. Ти рушив по нього вантажівкою з Гансом за кермом. А поїхав ти… зараз, стривайте… певно, у Голлівуд. Я розповідаю так, як було?
— Атож! — вигукнув Боб, від здивування він очі закотив під лоба. Боб знав, що Юпітер блискуче володіє дедукцією, але щоб так усе вгадати… неймовірно!
— А тоді я… — почав він.
— Ні, ти вже не перебивай, — сказав Юпітер, — я продовжую логічно мислити. Ти зайшов у будинок. З тобою був Ганс, він ніс бюст, — мабуть, на той випадок, якби господарі захотіли зробити обмін. Потім Ганс вийшов з двома бюстами, тобто Октавіан був у нас в руках. Ганс відніс бюсти в машину й запакував Октавіана до коробки. Після цього він пішов по тебе, ви повернулися удвох, сіли в машину і поїхали додому. А вдома побачили, що коробки з бюстом на кузові немає, вона ніби крізь землю провалилася. Так було чи ні?
— Точнісінько так! — Боб аж рота відкрив, такий був здивований. — Коробка ніби випарувалась. Злетіти з кузова вона не могла — там високі борти. Я навіть не можу уявити…
Тут до них підійшов Ганс з бюстом у руках. Він звернувся до Боба:
— Що робити з цією скульптурою з вантажівки? Куди її покласти? Бо я хочу загнати машину в гараж.
— Та залиш її тут на лавці, — відповів Боб. Він обернувся до Юпа і пояснив: — Це — Френсіс Бекон. Я брав його на той випадок, коли б господарі захотіли поміняти його на Октавіана. Але вони вирішили взяти гроші.
Ганс поставив бюст на лавку і відійшов. Бюст був обернутий до них потилицею, і Піт, котрий знав, як місіс Джонс любить, щоб усе було до ладу, пішов, щоб повернути його обличчям.
— Юпе, — запитав Боб, — а як ти дізнався, що ми знайшли бюст Октавіана і…
Крик Піта не дав доказати:
— Ідіть сюди і скажіть, що це мені не привиділось! — Вони глянули на підпис на постаменті, на який показував Піт, і прочитали:
ОКТАВІАН.
— Октавіан! — вигукнув Гус. — Отже, чорновусі до нього не добрались!
— Виходить, Ганс випадково поклав до коробки інший бюст, — здогадався Боб. — Ось як це сталося: у нього в руках були два бюсти, і коли він виліз на кузов, то один бюст поклав на дно кузова, а другий в коробку — і переплутав! А я так зажурився, що коробка зникла, що й не звернув на це уваги. Тож Октавіан весь час був у нас.
Не змовляючись, вони насторожено озирнулись навколо себе, ніби чекали нападу Міченого або банди чорновусих. Але довкіл панувала тиша. Навіть Юпітер трохи розгубився від такої несподіванки, але він найшвидше отямився.
— Гей, — наказав він, — швиденько візьміть бюст. Ходімо в майстерню, там розіб'ємо його. А потім заховаємо "Вогняне Око" так, щоб ніхто не знайшов. Досить з нас пригод.
Піт, найдужчий з-поміж хлопців, відніс бюст до майстерні і зручно встановив. Юпітер узяв зубило та молоток.
— Погляньте, — показав він на потилицю скульптури.
— Тут просвердлили отвір, щось поклали, а потім залили свіжим гіпсом. Зроблено дуже акуратно, але слід залишився. Думаю, "Вогняне Око" у нас в руках.
— Менше слів — більше справ, — заохотив його Піт.
— Удар по ньому гарненько, тоді побачимо.
Юпітер приклав зубило до маківки голови бюста і вдарив молотком. Після другого удару бюст розколовся навпіл, з нього випала кругла дерев'яна шкатулочка. Піт підняв її і подав Юпітерові.
— Відкрий швидше, — благально сказав він, — нарешті ми побачимо цей рубін, який п'ятдесят років був захований від людських очей… Чого ти чекаєш? Злякався його злих чарів?
— Ні, — повільно відгукнувся Перший Детектив, — але ця шкатулка щось дуже легка. Що ж, спробуємо.
Він повернув круглу накривку шкатулки і підняв її. Всі зазирнули всередину. Ніякого осяйного рубіна в шкатулці не було. Там тільки лежав згорнутий руркою папірець. Дуже повільно Юпітер дістав його і розгорнув. На аркуші було написано лише п'ять слів:
КОПАЙ ГЛИБШЕ, ЧАС — ЦЕ СУТТЄВО.
ЩО ХОВАЛОСЯ В ПОСЛАННІ?
Уночі Боб довго не міг заснути. Надто страшні і незвичайні події відбулися того дня. А що у фіналі? Клаптик паперу, який знайшли у голові Октавіана! Отакі вам пироги!
Той вечір приніс і Юпітерові неабияке розчарування. Він так сподівався, що "Вогняне Око" нарешті опиниться в їхніх руках, але він помилився. А помилятись Юпітер ой як не любив. Він ще раз уголос прочитав:
— "Копай глибше. Час — це суттєво".
— Але ж так само було написано і в першому посланні! — обурився Піт.
— Мабуть, ми ще не перебрали всіх можливих варіантів. Копати — це те саме, що докопуватись до суті. Щоб розгадати цю загадку, копати треба дуже глибоко, — узагальнив Юпітер. — А бюсти твій дідусь Гораціо використав, аби збити з пантелику чужих, які могли прочитати його листа й самі заходитись шукати рубін. Гусе, дідусь був певен, що ти здогадаєшся.
— Але я ні про що не здогадуюсь, — мовив Гус і стенув плечима, — я нічогісінько не розумію. Може, дідусь думав, що ми приїдемо разом з татом? Але ми не могли собі цього дозволити. У нас не вистачало грошей, щоб приїхати удвох, до того ж тато не міг надовго кинути роботу.
— Перечитаймо ще раз листа, — запропонував Юпітер, і Гус дістав з кишені конверта. Юп розгорнув послання, і всі схилились над ним.
"Августові Августу, моєму троюрідному внуку.
Август — твоє ім'я, "август" — твоя слава, і в "августі" твоє щастя. Нехай не зупинить тебе гора перепон, яка стоїть на твоєму шляху. Тінню твого народження позначені і початок і кінець.
Копай глибоко, сенс моїх слів — лише для тебе. Я не можу писати зрозуміліше, щоб інші не дізналися того, що належить знати тільки тобі. Він мій, я придбав його та володію ним, хоча ніколи не випробовував його злих чарів. Але п'ятдесят років уже минули, за півстоліття він очистився. Та все ж його не можна відібрати або викрасти, а можна тільки купити, отримати в подарунок або знайти.
Тому пильнуй, хоча, втім, час — це дуже суттєво. Його та свою любов я залишаю тобі.
Гораціо Август".
— Нічого нового я тут не вичитав, — фиркнув Піт.
— Скажу вам, що я теж розумію цього листа не більше, ніж раніше, — підтримав його Гус. — Тут написано, що в серпні моє щастя. Але якщо це стосується бюста одного з Августів, то що це може означати? Нині серпень і завтра мій день народження. Я народився шостого серпня, о пів на третю годину дня. Так мені розповідав тато. Але як моє щастя пов'язане з місяцем серпнем?
Юпітер кусав губи. Цього разу його дедуктивні здібності були безсилі. Він зітхнув:
— Що ж, ранок від вечора мудріший. Але погляньмо ще раз на уламки Октавіана.
Піт подав йому обидві частини розколотого бюста, і Юпітер уважно оглянув отвір, де була захована дерев'яна шкатулка.
— Так, я мав рацію, — сказав він, — отвір у бюсті було зроблено не тоді, як заливали свіжим гіпсом, а значно раніше. Я подумав, що цей отвір зробили, щоб дістати з бюста "Вогняне Око" та переховати в надійніше місце. Певно, містер Август вирішив, що бюст — не досить надійний сховок для такої коштовності.
Інші хлопці мовчали. Вони не мали що додати до Юпітерових слів.
— Гаразд, — по тривалій паузі мовив Перший Детектив, — певно, піти додому і підкріпитись — це найрозумніше, що ми можемо зараз зробити. Я несподівано відчув, що помираю від голоду. Може, завтра спаде на думку щось нове.
Боб попрощався з приятелями й поїхав велосипедом додому. Після вечері він сів записати події, які трапились цього дня, доки вони були ще свіжі в пам'яті. Він саме описував відвідини Юпітером, Гусом та Пітом старого будинку Гораціо Августа, коли подумав, що місце, де стоїть цей будинок, називається якось незвично — Часовий каньйон. Звісно, назви бувають дуже дивні, але…
— Тату, ти чув коли-небудь про місцину, що називається Часовий каньйон, це на північ від Голлівуда? — запитав він батька. — Трохи дивна назва.
Тато відірвався від книги.
— Часовий каньйон? — перепитав він. — Гм-м-м, щось мені це нагадує. Поглянемо в атласі. — Він підійшов до книжкової шафи і дістав великого атласа Каліфорнії.
— Отже, Часовий каньйон, — повторив він, гортаючи сторінки. — Поглянемо, ага, є такий, послухай-но: "Невеликий безлюдний і важкодоступний каньйон на північ від Голлівуда. Первісна назва — каньйон Сонячного Часу, її походження пояснюється тим, Що під певним кутом шпиль одного з пагорбів довкола каньйону нагадує гномон сонячного годинника", а гномон, Бобе, це вертикальна частина сонячного годинника, тінь від якої падає на горизонтальний циферблат. Каньйон Сонячного Часу надто довга назва, тому його почали називати лаконічніше — Часовий каньйон.
— Спасибі, тату, — подякував Боб.
Він знову взявся за свої записи, але раптом подумав, може, варто розповісти Юпітерові про те, що він довідався. Хоча нібито нічого важливого в цій інформації не було, але судити про те — Юпітерові. І Боб вирішив зателефонувати Джонсам. Коли Юпітер підійшов до телефону. Боб йому все розказав. На тому кінці дроту довго мовчали, а потім Боб почув, як Юпітер тихо зойкнув.
— Бобе, — озвався Юпітер, ледве тамуючи хвилювання, — я знайшов.