Але можу побитися об заклад, що він має в голові якийсь план. Добре, Товстунчику, скажи мені, як ти гадаєш, чому в бюсті Августа був фальшивий камінь?
— Напевне не знаю, — відповів Юпітер. Він вирішив, що на це запитання можна й відповісти. Він не знав, де справжній рубін, точніше, де бюст Октавіана, в якому він захований. А якщо йому вдасться переконати цих двох, що він не знає, де камінь, то вони, можливо, відпустять його.
— Я думаю, що містер Август заховав у бюст Августа фальшивий рубін для того, щоб збити з дороги того, хто його шукатиме, — продовжував хлопець. — Містер Август хотів, щоб той, хто знайде камінь, подумав, що він справжній, для цього й натякнув у листі на цей бюст.
— Якщо так, то де тоді він заховав справжній рубін? — запитав Басовитий, якого, виявилось, звали Джо.
— В інший бюст, — відповів Юпітер, — про який здогадатися значно складніше. У бюст Октавіана.
— Октавіана? — здивувався Грубий (його ім'я було Чарлі). — А чому саме в Октавіана?
— Звісно, саме в бюст Октавіана! — вигукнув Джо. — Октавіан — римський імператор, якого теж звали Августом. Він теж Август, розумієш?
— Воно-то так, — Чарлі почухав потилицю, — здається, все збігається. Добре, хлопче, тоді таке скажи: де Октавіан?
— Не знаю, — відповів Юпітер, — моя тітонька його продала, а імен покупців вона не записує. Володарем цього бюста може бути кожен мешканець Лос-Анджелеса та околиць.
Джо підозріло подивився на нього, він задумливо підкручував свого фальшивого вуса.
— Це схоже на правду, — сказав він, — але тоді скажи, будь ласка, якщо ти вважаєш, що рубін у голові Октавіана, чому ти його не шукаєш? Чому ви прийшли в цей будинок?
На це запитання відповісти було важче. Якесь шосте чуття підказувало Юпітерові, що треба оглянути будинок, в якому мешкав дідусь Гуса. Але він і сам не знав, що шукає в цьому будинку.
— Тому що я не знав, з чого почати пошуки Октавіана, — почав він відповідь, — я вирішив поки що зайнятися ще чимось. Зрештою, можливо, рубін захований і не в бюсті.
— Та ні, мабуть, саме там він захований, — пробурмотів Джо, — надто вже все збігається. Листом намагалися завести на манівці, заморочили голову першим Августом. Але той, хто хоч трохи знає історію, мусив би здогадатися про Октавіана. Старий думав, що його внук здогадається. Отже, треба шукати Октавіана, доки його не знайшов хтось інший.
— І як ми його шукатимемо? — запитав роздратовано Чарлі. — Адже він може бути де завгодно в Лос-Анджелесі чи його околицях. До кінця життя можна шукати.
— Так, проблема, — згодився Джо. Він перевів погляд на Юпітера. — А розв'яже її нам цей Товстун. Якщо він хоче піднятися з цього крісла, то повинен придумати, як віднайти бюст. Хлопче, як тобі ця ідея?
Юпітер мовчав. Він, звісно, міг розповісти про "Ланцюг привидів", але тільки у крайньому випадку.
— Я не маю найменшого уявлення, як віднайти Октавіана, — сказав він. — Якби знав, то просто пішов би і знайшов його.
— Тоді якомога швидше добудь те найменше уявлення, — дуже неприємним голосом порадив Чарлі. — Кажуть, ти дуже кмітливий. Тож поворуши мізками. Ми можемо чекати весь день, а потім ще й цілу ніч. Якщо ж ти хочеш, щоб ми тебе розв'язали, а твоїх приятелів випустили з підвалу, то хутчій вигадай щось, якусь гарну ідею.
На цей час у Юпітеровій голові не було ні гарних, ні поганих ідей. Він напружено думав. Боб має здогадатись, куди вони поїхали. Якщо вони не повернуться, він сам сюди приїде, і не один, а з Гансом або ще й із Титусом Джонсом та Конрадом. Отже, рано чи пізно Боб їх урятує. Але це може статися і дуже нешвидко, адже поки що Боб чергує біля телефону.
Юпітер вирішив чекати. Можливо, Боб…
Цієї миті у дверях кухні постав Джексон.
— Перепрошую, — нервово сказав він, — але там радіо здається, ваші друзі намагаються сконтактувати з вами… та голос кличе Джо.
Джо підскочив на місці.
— Чудово! — вигукнув він. — Чарлі, тягни рацію сюди. Це, певно, Гуго.
Чарлі вибіг з кімнати. Не встиг Юпітер здивуватися, що Гуго може розмовляти після того, як Мічений прохромив його своєю шпагою, а Чарлі вже повернувся. Він ніс великого передавача, набагато потужнішого, ніж ті маленькі переговорні пристрої, які Юпітер склав для себе, Піта і Боба. Щоб користуватися таким потужним передавачем, потрібен дозвіл поліції, але, мабуть, Чарлі та Джо не звертали уваги на такі дрібниці.
— Так, це Гуго, — підтвердив Чарлі й натиснув кнопку. — Гуго, тут Чарлі, як чути, прийом, прийом.
Він відпустив кнопку, й передавач ожив. Голос, що пролунав, був тихий через далеку відстань.
— Чарлі, де тебе нечистий носить? Уже десять хвилин викликаю тебе на зв'язок!
— Ми тут дуже зайняті. Що там у тебе?
— Справа зрушила з місця. Той білявий, котрий нижчий на зріст, щойно виїхав зі складу вантажівкою. За кермом робітник. Вони їдуть у бік Голлівуда, ми їдемо слідкома.
Серце Юпітера радісно ожило. Боб вирушив їх шукати. Невдовзі він разом з Гансом та Конрадом буде тут і… Але наступна фраза поховала всі його надії.
— Вони їдуть сюди?
— Ні, до міста. І вони не знають, що ми вчепилися їм у хвіст.
— Простежте, куди вони поїдуть, — наказав Чарлі, — схоже, розв'язка близько. — Він зиркнув на Джо. — Ти хочеш ще щось сказати Гуго?
— Так! Б'юся об заклад, що цей хлопець їде по Октавіана. Він якось розшукав його. Накажи Гуго простежити, чи не опиниться в їхніх руках гіпсовий бюст. Якщо так, то нехай будь-яким способом забере його в них.
Чарлі передав наказ і вимкнув передавача.
— Ось так, — сказав він, — ми таки доб'ємося свого. Ти, Джо, молодець, що придбав цю штуковину. Передавач уже себе окупив у цій історії. Ну, хлопче, — усміхнувся він, поглянувши на Юпітера, — тепер лишається сидіти й чекати.
БОБ ІДЕ ПО СЛІДУ
Боб чекав, доки мав терпець, але Юп і Піт не поверталися. "Привид" радив йому не баритись, якщо він хоче отримати бюст Октавіана, день уже хилився до вечора, але ні Перший, ні Другий Детективи не повертались. Цілком можливо, що вони натрапили на якийсь слід, але довше чекати не можна — так урешті-решт вирішив Боб. Він сам візьметься за цю справу.
Боб одержав у місіс Джонс дозвіл узяти малу вантажівку. Одержав він у неї і п'ять доларів, з обіцянкою відпрацювати за них. Крім цього, пояснивши місіс Джонс, що власниці не сподобався бюст, але, можливо, вона згодиться поміняти цей бюст на інший, він дістав дозвіл узяти з собою бюст Френсіса Бекона.
Ганс поклав бюст у кузов на полотнину. Боб повантажив на машину велику картонну коробку та купу старих газет, щоб гарно запакувати коштовний бюст, по якого він рушав у дорогу. Нарешті вантажівка виїхала з двору.
Нові господарі бюста мешкали на околиці Голлівуда, в сорока хвилинах їзди. Їхати треба було жвавими вулицями повз багаті квартали. На вулицях було стільки авто, що ні Боб, ні Ганс не помітили, що слідом за ними їде синій автомобіль, в якому сидять двоє чорновусих у масивних окулярах.
Нарешті Ганс притишив хід, і Боб почав розглядати номери будинків, мимо яких вони проїздили.
— Тут, — сказав він, — Гансе, гальмуй.
— Добре, зараз, — буркнув Ганс у відповідь.
Вантажівка зупинилась, і Боб стрибнув на землю. За півкварталу від них зупинився і синій автомобіль, два його пасажири невідривно стежили за кожним хлопчиковим кроком.
Ганс теж виліз із машини і зняв з кузова бюст Френсіса Бекона. Обережно тримаючи його під пахвою, він пішов за Бобом до будинку.
Після того, як Боб подзвонив, двері відчинила симпатична веснянкувата дівчинка.
— Ах, ви, звісно, один з Трьох Детективів, — вигукнула вона, і Бобові стало приємно від захоплення, яке він почув у її голосі. — І вам потрібен матусин бюст Октавіана для якоїсь загадкової і страшенно таємної справи, так? Заходьте, будь ласка. Я наледве вмовила матусю не віддавати бюст сусідці — довелось вигадати, що гіпс, з якого зроблено бюст, смертельно радіоактивний і що вам треба терміново його забрати, щоб він нікому не зашкодив.
Усі ці слова вилетіли з неї з такою неймовірною швидкістю, що Боб ледве встиг збагнути їх зміст. Ганс теж розгублено дивився на дівчинку. Але вона вже повела їх за собою в охайний внутрішній дворик з маленьким фонтаном посередині. Бобове серце радісно закалатало: у кутку дворика стояв бюст Октавіана. Боб мусив визнати, що поміж трояндових кущів цей мистецький витвір мав дурнуватий вигляд.
Струнка жінка підстригала трояндові кущі. Вона обернулась на голос дівчинки:
— Мамо, це Три Детективи, про яких я тобі розповідала. Точніше, один з них та його помічник. Він приїхав, аби забрати Октавіана і звільнити нас від небезпеки радіоактивного зараження.
— Не звертайте на Ліз уваги, — усміхнулася жінка, — вона живе у своєму вигаданому світі, де безліч шпигунів та загадкових злочинців. Я не повірила жодному її слову про те, що бюст випромінює радіацію, але він у цьому дворику не сприймається, тож я хотіла віддати його сусідці. Але вирішила спочатку дочекатися вас, бо Ліз сказала, що він вам дуже потрібний.
— Так, мадам, дуже дякую, — відповів Боб. — Бачите, Октавіана продали помилково. Якщо ви хочете отримати на заміну інший бюст, ми прихопили з собою ось цей, Френсіса Бекона.
— Ні, — сказала жінка, — я думала, що бюст сприйматиметься в цьому дворику, але виявилося, що тут краще без нього.
— Тоді ми повернемо вам гроші, — заявив Боб. Він дістав з кишені п'ятидоларову банкноту й подав її жінці.
— Це дуже славно з вашого боку, — подякувала жінка. — Забирайте вашого Октавіана. А в цей куточок я, мабуть, поставлю італійську вазу.
— Гансе, ти можеш взяти обидва бюсти відразу? — запитав Боб.
— У мене ж дві руки, отже, вистачить на обидва бюсти, — відгукнувся Ганс. — Вони ж легкі, мов коробки з тортами. — Він підхопив бюст, якому й ціни не скласти, лівою рукою. — То що, їдемо додому?
— Його потрібно запакувати в коробку, — сказав Боб, — а тоді…
— Ви що, вже їдете? — запитала Ліз. — Я вперше в житті зустрілася зі справжнім детективом, у мене до вас мільйон запитань.
— Та як би вам сказати, — завагався Боб.