Щоб дож тебе помилував від кари.
Граціано Проси, щоб зміг повіситись ти сам;
А через те, що все твоє добро
Тепер в казну венецьку переходить
І грошей ти не матимеш купить
Собі бодай мотузку, то, виходить,
Тебе повісять коштами казни.
Дож Щоб ти, єврею, бачив, що несхожі
Твої і наші почуття, тобі
Життя я сам дарую, не ждучи
Благань твоїх. Та знай, що половина
Твого добра Антоніо належить;
Казні належить друга. Каяттям
Ти можеш досягти, що ми пенею
Обмежимось.
Порція Та тільки за рахунок
Державної частини отієї.
Шейлок Беріть усе! Беріть життя моє!
Прощення вашого не потребую!
Мій дім взяли ви, відібравши в мене
Підпори ті, що ними він тримався!
Ви узяли моє життя, забравши
Всі засоби, якими досі жив я!
Порція Антоніо, ви хочете, можливо,
Йому якусь вділити ласку?
Граціано Дати
Мотузку дурно; більш нічого, хай
Боронить бог!
Антоніо Коли бажають так'
І ясний дож, і суд— не брати з нього
Маєтків половини за законом,-
То згоден я, щоб саме ту частину,
Яку мені віддати має він,
Мені позичив до кінця життя,
А вмре — тоді я передам її
Синьйорові, що в нього вкрав дочку.
За ласку цю я ставлю дві умови:
На себе прийме, а по-друге, мусить
Підписку дати судові, що все
Добро своє у спадок добровільно
Відпише він своїй дочці й Лоренцо.
Дож Хай буде так. Але якщо не схоче —
Візьму назад дароване прощення.
Порція Скажи, чи ти вдоволений, єврею?
Шейлок Вдоволений.
Порція То клерк нехай відразу
Напише дарчий лист.
Шейлок Я вас прошу,
Іти дозвольте вже: мені недобре;
Пришліть додому дарчого листа,
Я підпишу його.
. Дож Іди, але
Все виконай, про що ми говорили.
Граціано Одержиш на свої хрестини двох
Батьків хрещених; був би я суддею,
Додав би я до них іще десяток,
Щоб супроводили тебе, лукавий,
До шибениці, а не до купелі.
Шейлок виходить.
Дож
(до Порції)
Синьйоре мій, я вас прошу мій д;м
Відвідати — зі мною пообідать.
Порція Прошу ласкаво вибачить мені,
Мій ясний пане: ще цієї ночі
Повинен я до Падуї вернутись
І через те вже зараз вирушаю.
Дож Шкодую дуже я, що залишитись
Не маєте ви змоги; ну, а ви,
Антоніо, нагородіте щедро
Цього ласкавого синьйора: він
Вам послугу зробив велику дуже.
Дож, сенатори й почет виходять.
Бассаніо Синьйоре мій достойний, ваша мудрість
Мене і друга нині врятувала
Від лютої біди; тож просим вас
Від нас за це прийняти нагороду:
Три тисячі дукатів ось, що ними
Я заплатити мав свій борг єврею.
Повинні ми служити вам любов'ю
І силами своїми.
Порція Нагороду
Вже має всяк в своєму почутті,
Коли радіє він із вчинків власних.
Я тішуся, що вас звільнити зміг.
Тож саме через це вважаю я,
Що добре ви мене нагородили.
Немає в мене іншої користі!
Якщо ми знов зустрінемось, прошу,
Мене впізнайте. Успіху та щастя
Бажаю вам і з вами вже прощаюсь.
Бассаніо Синьйоре мій, прошу я ласки вдруге:
Прийміть від нас на згадку хоч дрібничку —
Не в нагороду, а лишень на згадку!
До вас я маю тільки два прохання:
Пробачити мені і не відмовить.
Порція Не можу вам відмовити, коли
Ви просите прийняти щось на згадку.
(До Антоніо)
Ось ви дасте мені ці рукавички,
Я їх носитиму на згадку.
(До Бассаніо)
Ви ж
В знак дружби вашої дасте мені
Цей перстень? О, ви відсмикнули руку?
Я більшого не хочу і гадаю,
Що, люблячи мене, в такій дрібниці
Ви не захочете мені відмовить.
Бассаніо Цей перстень, любий мій синьйоре... ах!
Пробачте, це така дрібничка,— ні!
Ні, я соромлюся його вам дати.
Порція Нічого іншого я не бажаю:
Мене цікавить тільки він, синьйоре!
Бассаніо Велику ціну має перстень цей
Для мене — більшу, ніж він того вартий.
Я відшукаю вам найкращий перстень
В Венеції — поставлю все на ноги —
І подарую вам, а цей мені
Дозвольте залишити в себе".
Порція Бачу,
Ви щедрі тільки на словах. Спочатку
Самі мене ви жебрати навчали,
Тепер, здається, учите мене,
Як треба жебракам відповідати.
Бассаніо Синьйоре мій, дала мені цей перстень
Моя дружина і, його надівши
На палець мій, примусила мене
Заприсягнути, що його ніколи
Не подарую я, не загублю
І не продам.
Порція Слова такі лише
Кишені бережуть від зайвих витрат,
Якщо не збожеволіла, бува,
Дружина ваша й знатиме вона,
Як гідно я цей перстень заслужив;
Я впевнений, що гніватися вічно
Вона на вас не буде лиш за те,
Що ви мені його дали. А втім.
Робіть,, як знаєте. Прощайте! Мир вам!
Порція і Нерісса виходять.
Антоніо Бассаніо, віддай йому той перстень;
Хай послуга його й моя любов,
З'єднавшися докупи, переможуть
Присягу ту, яку ти дав дружині.
Бассаніо Наздожени його, мій Граціано,
Віддай йому цей перстень і, як зможеш,
То приведи його у дім Антоньйр.
Хутчій, мій друже! Поспішай!
Граціано виходить.
Ходім
Тепер до вас, Антоніо; а взавтра —
Раненько, на світанку — ми удвох
Полинемо до Бельмонта... Ходім же!
Виходять.
СЦЕНА 2
Там само. Вулиця.
Входять Порція й Нерісса.
Порція Спитай, де дім єврея, й передай
Йому оцей папір на підпис. Ми
Цієї ж ночі рушимо в дорогу
Й прибудемо до Бельмонта раніш
На цілий день, аніж чоловіки.
Цей дарчий лист порадує Лоренцо.
Входить Граціано.
Граціано Щасливий я, що вас догнав, синьйоре!
Синьйор Бассаніо, обміркувавши,
Вам посила цей перстень. А крім того,
Уклінно просить вас до нього нині
Прибути на обід.
Порція На жаль, не можу.
Цей перстень я з подякою приймаю
І вас прошу сказать про те синьйору.
Прошу також — моєму юнакові
Вкажіть, де Шейлоків шукати дім.
Граціано Я виконаю все.
Нерісса
(до Порції)
Я маю щось
Сказати вам, синьйоро.
(Тихо)
Я б хотіла
У чоловіка випросити персня,
З яким і він присягу дав мені
Не розлучатися ніколи.
Порція
(тихо до Нерісси)
Ти
Зробити можеш це, ручусь. Вони
Даватимуть нам клятви урочисті,
Що персні віддали чоловікам; "^
Та ми ловить їх будем на брехні
І переможемо.
(Голосно)
Іди ж мерщій!
Ти знаєш, де на тебе буду я
Чекати.
Нерісса
(до Граціано)
То ходім, синьйоре добрий!
Прошу ласкаво показать мені
Дім Шейлоків.
Виходять.
ДІЯ П'ЯТА
СЦЕНА 1
Бельмонт. Алея, що веде до дому Порції.
Входять Лоренцо і Джессіка.
Лоренцо Як сяє місяць... Отакої ночі,
Коли голубив ніжний вітерець
Зелене листя й цілував його,
Не сміючи здіймати в листі шуму,
Троїл, гадаю я, такої ж ночі
Зійшов на Трої вал, і сумовиті
Зітхання серця тужного він слав
У грецький стан, де ніч оповила
Крессіду мирним сном.
Джессіка Такої ж ночі
Йшла Тізба полохливо по росі,
І, вгледівши раніше лева тінь,
Ніж лева, жахом сповнилася раптом
І кинулась тікать.
Лоренцо Такої ж ночі
Дідона з гілкою верби в руці
На березі відлюдному стояла
І слізно любого свого благала
Вернутись в Карфаген.
Джессіка Такої ж ночі
Полями йшла Медея і збирала
Чар-зілля, аби юність повернути
Езону-дідові.
Лоренцо Такої ж ночі
Покинувши багатого єврея,
З коханцем спритним Джессіка втекла
З Венеції до Бельмонта, і з ним
Вона там зникла.
Джессіка Ах, такої ж ночі
В коханні клявся Джессіці Лоренцо
І серце в неї клятвами украв;
Та клятви ті, на горе, всі були
Лише брехня й обман.
Лоренцо Такої ж ночі
Маленька Джессіка, пустунка мила,
Свого коханця кривдила, недобра,
Обмовити його вона хотіла,
Та він коханій все пробачив.
Джессіка Я
Могла б вас розважати цілу ніч,
Коли б ми тут були самі, але
Я чую чоловічі кроки.
Входить С т е ф а н о.
Лоренцо Хто там
Цієї ночі тихої біжить
Так швидко?
Стефано Друг.
Лоренцо Це друг? Який? Скажіть,
Як звати вас, мій друже?
Стефано Зват,ь мене
Стефано; звістку я несу, що пані
Прибуде нині на світанку в Бельмонт.
Тепер вона навколішках благає,
Схиляючись перед святим хрестом,
Щоб випало щасливе їй життя
Подружнє.
Лоренцо Хто ще з нею?
Стефано Тільки лиш
Один святий пустельник і Нерісса.
Скажіть мені, господар повернувся?
Лоренцо Ще ні, і звістки не було про нього.
А зараз, Джессіко, ходім до замку
І приготуємо з тобою вдвох
На честь володарки цього палацу
Вітання урочисте і веселе.
Входить Ланчелот.
Ланчелот Трала-трала, гей-гей, ла-ла, трала-трала!
Лоренцо Хто це кличе?
Ланчелот Трала! Чи не бачили ви синьйора Лоренцо?
Синьйора Лоренцо! Трал-трала!
Лоренцо Та покинь ти тралалакати, хлопче,— ось!
Ланчелот Трала! Де? Де?
Лоренцо Тут.
Ланчелот Перекажіть йому, що від мого господаря при-
мчав щойно гінець і привіз повний ріг добрих новин. Господар
прибуде сюди вранці.
(Виходить)
Лоренцо Ходім додому, серце, і на них
Ми там чекати будемо. Проте
Навіщо йти туди? Стефано, друже,
Підіть до замку і скажіть, будь ласка.
Що повертається додому пані,
І виведіть надвір усіх музик.
Стефано виходить.
Дрімає ніжно місячне проміння
На лаві цій! Ми сядемо ось тут,
І звуки музики солодкі хай
Нам вухо тішать; музика, ця тиша
І ніч — яка гармонія чудова!
Сядь, Джессіко: поглянь, як небосхил
Обкладено кружальцями зірок,
Що сяють чистим золотом в блакиті!
І серед них найменшого немає
Кружальця, щоб воно, як ангел світлий,
Витаючи в просторах, не співало
И до хору яснооких херувимів
Не приєднало б і своєї пісні!
Сповняє ця гармонія лише
Безсмертні душі; нас же огортає
Одежа тлінна, і важка, і груба,
Тому-бо ми її не можем чути,
Входять музиканти.
Ідіть сюди! Збудіть Діану гімном.
Солодким звуком зачаруйте слух
Синьйори господині; закликайте
Музичними акордами її,
Щоб швидше повернулася додому.
Джессіка Мене щоразу огортає сум,
Коли я чую мелодійні звуки.
Грає музика.
Лоренцо Причина та, що дух ваш на той час
Стає напружений: ви зауважте,-
Коли десь мчить степами на просторі
Худоби череда чи табуни
Невиїжджених коней молодих,
Як голосно іржуть вони, як скачуть,
Ревуть, бо грає в них гаряча кров;
Та ледь вони почують звук сурми
Чи інший звук якийсь музичний, враз
Увесь табун зупиниться як стій,
І дикий погляд вмить стає покірний
Під впливом звуків музики солодких.
І через те поет сказав недарма,
Що лірою своєю рухать міг
Орфей дерева, стрімчаки і хвилі.
Нема живого на землі створіння,
Такого злого, лютого й твердого,
Щоб не зм'якшила музика йому
Хоч би на час похмурої душі.
Людина та, яка в своїй душі
Для музики не має зовсім місця,
Якої звук музичного акорду
Не може зворушити,— та людина
На зраду здатна, на грабунки й підступ;
Душі такої поривання темні,
Як темна ніч, і чорні, як Ереб,
її чуття: такій людині ти
Не вір ні в чому. Тихо! Будем слухать.
Входять Порція й Нерісса.
Порція Здається, світло це горить у залі.
Далеко промінь кидає свіча! .
Так в злому світі сяє добре діло...
Нерісса В той час, коли світив нам місяць, ми
Не бачили свічі.
Порція Коли сіяє
Велика слава, то мала згасає.
Намісник сяє так, як і король,
Аж доки сам король ще не з'явився;
Та ледь з'являється володар справжній,
Зникає, як струмок в морській безодні,
Позичена пишнота.