Останні роки життя були дуже сумні: фашисти захопили Прагу, надійшла звістка про загибель сина Олега, замордованого у концтаборі Заксенхаузен.
Протягом 1917—1930 рр. вийшло три книжки поета російською мовою. М. Горький писав до Олеся: "Я заочно знайомий з Вами. М. М. Коцюбинський часто і славно говорить про Вас, читав мені ваші вірші". А потім, з 1930 по 1957 роки, його вірші не друкувалися. М. Жулинський запитує: "Чому так сталося? Чим завинив майстер перед своїм народом? Переконаний: нічим він не завинив, народ його не карав осудом, не обійшов забуттям. Намагався покарати поета сталінізм, відлучаючи його творчість від історії української літератури, вилучаючи із масових бібліотек його книги і забороняючи їх друк. Олесь завинив перед своїм народом лише тим, що не розділив із ним страхіття голоду 1932—1933 років, жахи сталінського беззаконня, ненависної фашистської окупації. Та він себе жорстоко і покарав. Покарав тим, що 1919 р. залишив рідний край і опинився на чужині".
Ліричні твори поета відзначаються музикальністю, милозвучністю. Після Т. Шевченка О. Олесь — другий поет за кількістю творів, які покладено на музику. До них створили музику М. Лисенко, К. Стеценко, С Людвич, А. Кос-Анатольський, Д, Ревуцький, Г. Вірьовка, Білаш, Г. Майборода — загалом близько 80 композиторів. О. Олесь писав і для дітей, перекладав з російської, білоруської, грузинської, англійської, німецької, польської, болгарської та сербської мов. Своїм учителем його вважали В, Сосюра і П. Тичина.
Поезія "Чари ночі" (1904) увійшла до його вже згадуваної збірки "З журбою радість обнялась" і стала справжнім гімном життю, весні, коханню, що не може залишити байдужими молодих. Дослідник В. Яременко ак висловився про вірш О. Олеся: "Сміються, плачуть солов'ї" — це поезія, красу якої можна порівняти з красою квітів: є квіти, до яких не можна доторкнутись навіть люблячою рукою. Від дотику вони в'януть, Такі інтимні поезії О. Олеся. Настрій більшості з них просто неможливо передати. При спробі перекласти його на мову прози він в'яне і зникає…".
Чари ночі
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її —
Знов молодість не буде!
Ти не дивись, що буде там —
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.
На мені єдиний запиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.
Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впиваайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.
Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі
Лист квітці рвійно шелестить.
Траві струмок воркоче.
Відбились зорі у воді.
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі.
Там гнуться верби п'яні.
Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! — життя єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.
Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.
І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості,
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.
Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди.
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.
І схочеш ти вернуть собі.
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас — боги скупі.
Над нас — глухі й нечулі…"
……………………………….
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її —
Знов молодість не буде".