Коринтянка з готелю "Європа"

Вікторія Бура

Сторінка 2 з 2

Щоки блищали завдяки кристаликам солі, яких ще не увібрала туга. Здавалося, організм за ці тижні вичерпав всі свої запаси.

Текля розривалася між бажанням відчинити вікно і розчинитися серед смогу чи роками дозволяти сигаретному диму себе вбивати. Вона хотіла те й те водночас.

Дівчина поспішно курила. І щоразу, коли прикладала сигарету до уст, вони тремтіли й ледве не зривалися. Але цього разу вони не витримали. Се був крик душі, який вийшов на поверхню разом із розпачем. Він був ледь чутний та ледь схожий на голосок.

— Краще б тебе той нафтовий магнат зі собою у Відень забрав!

Схлипнувши, Текля загасила сигару об підошву взуття — не було сил продовжувати — і вилетіла з кімнати.

Самотність знову її знайшла серед тисячі закутків вулиць міста.

Коринтянка нап'яла грайливу усмішку й, відчинивши двері вітальні, увійшла всередину. Перед тим не забула напарфумитися.

Чоловіки фест проводили час без повії — розкидалися картами, як людським життям. За столами виднілися клубки диму, а килими з радістю вбирали в себе розлитий випадково алкоголь. Жінки не заважали на шампанське, яке поколихувалося під час їхніх розмов і сміху. Напій, що виливається з бокала, став елементом вбрання. Атмосфера ночі аж ніяк не відповідала атмосфері знадвору.

Коринтянка підійшла до чоловіка за столом, який побачив її і покликав до себе, і сіла йому на коліна. За звабливою усмішкою і дзвінким сміхом набирала сил та частина людського єства, яка відповідальна за злість.

До чого приводить байдужість? Байдужість із марнотратством і легковажного зволікання? До невідворотності. До того, що вже аж ніяк не в змозі змінити. Ні ти, ні твоє ім'я, ні твоє багатство.

Поки чоловічі руки пестять карти і суконки повій, десь за десять кілометрів звідси вже як три тижні горять поля, яких затопило чорне золото. Здавалося, це сама природа почала протестувати проти такого легковажного ставлення магнатів. Вона, як і бідолашні робітники, хотіла змін. А можливо це карма. Правда, зовсім інші люди відплачуються за гріхи панства. І фатум нині на стороні панів.

Якщо годинами проводити у товариства нафтових магнатів, ти вже не помічаєш як темна речовина стікає по рухах, не оминає золоті перстені і з насолодою скапує з тьмяних пучків пальців на карти. Кап-кап. Сей звук зливається зі цоканням бокалів шампанського жіноцтва. Кап-кап. І не лишень карти заплямовані. Повії зі своїми файними суконками також очорнили руки магнатів. Як і все, до чого вони торкаються. Навіть на вугілля повії приємніше дивитися, аніж на панство.

Дим чорного золота ще тривалий час витав над навколишніми містами, але найдовше — над серцем коринтянки. Вона обіцяла собі, що ніколи не забуде цього смогу, який символізував утрату подруги, але про що може йти мова, якщо вона вже не пам'ятала запаху її сигаретних локонів?

Матінко! Тепер ще й карти на столі почали вбирати в себе іскри шампанського. Коринтянка ледь помітно усміхнулася, а тоді потяглася за наступним бокалом і зустрілася поглядом із чоловіком.

— Поїдеш зі мною в Борислав на три-чотири дні? — Він глибокого голосу жінка здригнулася, а чоловік почав теплою рукою проводити по її спині. Не зумівши відвести очей від чорних зіниць магната, коринтянка випила одним духом келих шампанського і дзвінко поставила на стіл, де щойно були мокрі карти.

©Бура Вікторія [серпень-вересень 2022]


1 2