То восени-зимою,
Хоч останнє я й люблю.
То кохання – дивна річ
Ось оце завжди я знала
І тримаюсь цієї думки
Майже рік, якби не три…
Закоханність лиш..
23 червня.
Закоханність – це лиш деталь,
Здається мені..
Всього порок умовностей, слабини, почуттів людських.
Адже знаєм ми її істинну – вона не може
Тривати вічно..
Закоханність – це ніч,
Буває лише раз на добу
Миттєва, несвідома,
Полишенна всіх іскристих бажаннь…
Закоханність буває всяка:
Коротка, мимохитьна, складна
Непроста…
Але важко пам'тається про неї одне –
Вона може
Кінчатися вогнем, сваркою, навіть війною…
Трагічний фінал порою має вона
Адже закоханність – завжди має
Свій строк життя..
Маски
24 липня
Озирнусь хоч разок-
А на лиці маска
Вдивляється косо..
Наче за нею щось нелюдне
Сховалось щось, як ..
Озирнешся оком-
На вулиці маски!
Гуляють шаленим ручаєм
Чоловічки спритні..
Шумлять та неспритні
Як бджоли в вуликах збирають
У сотах новий свій врожай..
Кукуріку (або без назви) –
Місяць за горою взяв толк про негоду
Нам скоро не спати – за хмарами щастя
Туманами криється далеча..
Сумую, що човни уже не пливуть
А цвіркуни вже не танцюють
А там, за горами
Палає невинна шаль
Нічних ручаїв,
Туманів і лук,
Сонця й туч
Та всіляка буйна живність
Горить сумасбродним плясом…
А далі – танцювальним часом
Буянять в горах.
Холод
сьомого вересня
Ось й осінь прийшла..
Сонна, темна,
Моторошня й монотонна.
Вітри по ранню, дощі по ночам..
Та веселі, літні дні
Затнулись сумною хандрою.
Адже більше не буде тих див
Пут яких вересень не погорить..
Перегузка/життя
28 вересня
Життя інше, настало, неначе
З листя білого
Сирого, нового, і свіжого
Бо все.. відчувається якось ново.
Суму нема,
Та навіть туги за кимось, чимось,
Лише за часом сплиненим туга.
Стріляло же часом у думах
Літо,весна загадкова, за нею і зима…
Наче у комі.
І не ясно.
Куди все ділося? Як жити?
Ой, філософське начало дійшло..
Завічні питання
Ледве не потягнули мене.
Дивлюсь на Місяць, зірки
Находжу світло,
Шляховказний, чи, відводний?
А це, схоже, діізнаюсь я..
А поки – на пошуки себе!
В шляху безмірному космосу сього..
Закохатися.. знову
30 жовтня
Минули роки,
Втекли місяці,
Вже не так світ став крутиться,
З кінця ще того часу, коли ми були разом
Здається мені,
У дитинстві було краще
У юності також непогано жилося
Але щось от в пору закоханності
Емоції були "в пік", не в собі
Мріялося мені,
Мати змогу поглянути на тебе,
Ізнову з тією ж радістю
З добром, любов'ю, тим же теплом
Що була у час нашого кохання..
Хочеться сказати ті дорогоцінні,
Діамантові. Потаємні чоири слова:
Хочу.покохати.тебе.знову.
Та дочекатися відповіді…
Повернутися.до.кохання
З Зимою
30 листопада
Ось і зима прийшла, як і сама
Неочікуванна гостя, Стучиться, з вітерцем.
І бурі, і хуртовини
У примісцевих вокзалів рядіють ряди.
Заходять люди по хатинкам.
А сніг-то, входить в плани їх!
Прогулюються дітлахи нині
По калюжкам чи крижинкам
Адже чекають її, чекають..
О,красуня наша, Зима,
Зійди же к нам на бал,
Ми тут знатно підготувались
Й хорошо підлаштували все
Для тебе,
Заради зізнання
У чому твою суть та сила.
Внутрішнє дитя –
Дитя, дитя,
-Та що за брехня?
Ніхто не відповів,
Всі обережено промовчали
Дивлюсь я у вікно чудове
Та ні, воно не зі слова,
А наче оболонка;
Тісне, не завжди корисне
І не завжди приємне
І не завжди спільне
З настроєм ока й душі.
Невже той час настав
12 грудня
Той час настав
Скіль не бував,
Тяжкий, важкий є риск сього
Наближення нового часу,
Чи втрати величі минулої,
З подій страшенних літ..
А водночас дивних далеч..
Котрих подій й уживання
Не забуваєм дружньо ураз
Що ззовні та всередині,
Не фортеця, хмурий спад!
Водоворотнім спадом із подій
Налетів мій шторм з емоцій негативних
А згодом – хандра..
Зимова, осіння, весняна,
Самотньо-чуттєва поступово
Одночасно…
Сталевий драматург
14 грудня
Один темний театр,
Золотава сукня,
Маски з діаманту,
Пречудові казки – підказки
Але що їх все еднає?
Звісно, драматург
Він же – маєстро сталевих ниток
Покаже вам коло
Де все завагається…
І життя, і смерть
І погрози, і помсти
Віть синява під очима.
Та велика сила театру,
Не встоїть перед цим талантом!
Говорять тут, від народження талант
Повинен бути у людей театральних.
Говорять тут, що не тисячу пенні в народу,
Але просять не забувати о маскараді.
Просять приносити маски
Щоб обличчя зачинять.
І ось так-от проживають
В театрі у Мальдоно:
Печаль, біль чи пристрасті
Ненастя чи солодке,
Усупровід рутини,
Іскуссної пучини з омуту.
Потону (нарис 2)
21 січня 2022
Більше я не зможу,
Втриматися на плау
Наче я скоро потону…
Так я вбачаю, що навіть не розумю себе!
У цій пучині відрази й відчайдушшя..
Невідомий
від 4 березня
Паршивий вітерець,
Листя білі,
Як чудовий захід сонця
На початок весни.
Пташки прилітають
Солов'ї щебечуть
На опечальну весну
На свої місця…
А я – не заплачу
Не сдамся, не помру
Від туги чи меланхолії
Що застане колись мене,
Усю душу відбирая
У точку незворотню.
Сама собі не поможу
29 травня
Я так більше не зможу,
Сама собі не допоможу
І Чудний світ моїх мрій —
Чутке зречення моє.
Та цього зречення клянусь,
Що слабині не піддавлюсь,
(Я наче рицар?)
Чрез меланхолію моєї долі,
Та інші муки цієї весни.
Та.знову.цей.ненависний.травень!
Втомленності
22 червня 22го
А я ак більше не втримаюсь,
Сама собі не допоможу..
А все з собою не вдержу
У в'язниці нервів я тону,
Нитки, ниті, нитья, розбратні якоря!
Передам привіт – друзям! Привіт – морям!
А втома у мені все не стихає..
У підводних царствах,
Серед ночі вогненної,
Шуму концлагерів
Що можу – плутаю душу…
Ні душі, ні особистостей,
Павших о болісних боях
За розвиток нових
Да справжніх особистостей,
З моєї реальності,
Квиланної Давності,
Глибин бреш душі
Крізь реальність грубу
Та пораненну…
Втомленності та слабкості,
Чудова вам мені порада –
Тримайте шлях подалі,
Куди вас кличе світло..
Бо все ще не кінчається-
Доки не згасне світ.
Душа
11 липня
Душа лежить до письма
Рука – до пера
Кисті – малювати, піаніно,
Голос – наче випав, до флейти, гармоніки,
А очі – до фотографа сулить..
Вуха – меломанські,
Думи – із пристрастями, меланхолією
А вогонь почуттів зійшов на нон,
Міс Меланхолія відповість:
З зірками я – давно дружу!
А в медики я не хочу
Історію люблю – сумбурно
Парадокс мій : на практику в Антарктику хочу!
Знову змінюю я тему…
Більше.Страшно. Вибачаюсь..
Допишу вірш – і нап'юсь
У емоціях, вічно зточущих, зжираючих
В попіл серце та мізки мої.
Спроба у прозу —-
Живопис – не моє
Не розумію, і все!
Фотографія – теж не те:
Треба знати там деталі всі!
Лінгвістика – не в ігри вам грати.
З музикою – лиш якось живу.
Літераторів часто тепер слухаю.ізнов.
Музей не хочу – лінь іти одному,
Курси – старався, та щось нема часу
Готування – час не задає,
Гроші також – аж шипить!
Наука – не така вже й мука:
Хоча б в експериментах моя розлука
Від світу зовнішнього (напевно,прийде)
***
Стій.Що за рима?
Густа проза? Білизна з рими,
Як це звуть..
У ліс хочу. У гори, хатинки
Кудись подалі від людей..
А мій розклад нерівний,
Як і лінія долі…
Останній час безумство володіє мною,
З розуму я сходжу поступово
До зустрічі з тобою, знову..
Дорами, фантастика й мультики, ромкоми,
Згадую часи у медицині..
А найголовніше – Твін Пікс!
Ось недавно сталась одна з найкращих ночей
Де пізнала постмодернізм:
"риму пісні" просто наслідок мій другий)
10 серпня