– Зараз потрібно остаточно з'ясувати: чи під силу нам таке завдання...
– Спробувати не завадить, – сказав Анатолій. – Дійсно, в нас нема стільки грошей, щоб розвернути фундаментальні дослідження, але ми можемо спробувати пошукати інших шляхів. Після аналізу проведеного мозкового штурму пропоную розбити роботу на декілька напрямів, а саме: фізичний, тобто вивчення впливу через посередництво хвильового діапазону; біологічний, тобто вивчення впливу "прутиків"; хімічний, тобто вивчення впливу природних або синтезованих речовин на живі організми, наприклад, наркотичних речовин, або хоча б закису азоту; та психологічний, тобто вивчення впливу через посередництво гіпнотичного трансу.
– Підтримую Толика, – сказав Вадим. – Але я хочу підкреслити, що ми будемо цю роботу робити, як завжди, разом, ідучи по загальному шляху розв'язання проблеми, тільки кожен із нас буде координувати інформацію по своєму напрямку, узагальнюючи її з іншими. Що до мене, то я б хотів зайнятися психологічним напрямком: гіпноз, телепатія...
– Біополя, – перервав його Віктор. – Думаю по цьому питанню ми з тобою будемо дуже часто контактувати. Тобто, якщо ніхто не проти, то займусь біологічним напрямком.
– Бачу, що Сашко мовчить, – взяв слово Анатолій. – Якщо він не проти, я візьмусь за пророблення хімічного напрямку.
– Добре, – посміхнувся Олександр, позиція якого щодо звичного шляху розглядання, була таким чином врахована. – Я не проти вивчення фізичних процесів впливу на біороботів.
– Будемо йти по цим напрямкам до розробки найбільш ефективного шляху, а в кінці кожного дня будемо обговорювати проміжні результати. Можливо таким чином нам удасться підійти до розв'язання цієї проблеми, – підсумував висновки обговорення Вадим.
;
;
/*-------------------------------------6------------------------------------*/
;
Життя йшло заведеним порядком. "Базарний" момент передвиборчої кампанії виявився досить ефективним прийомом і кандидат у депутати був таки обраний до обласної Ради, причому ще в першому турі. Але подяки за свою роботу хлопці так і не отримали.
Щоправда вони цього взагалі не помітили: почалась напружена робота. Кожен із них вивчав відомі та невідомі деталі "свого" напрямку та потроху просувався вперед. Вони завантажились книгами, науковими журналами та пересіювали всю цікаву інформацію через сито Інтернету. Кожному хотілось, щоб саме його напрямок виявився найперспективнішим. І така внутрішня конкуренція йшла тільки на користь загальній справі.
Офіс став нагадувати дещо середнє між аптекою, бібліотекою, електронною майстернею та середньовічною лабораторією.
Анатолія зацікавили хімічні речовини. Він намагався використати вже відому інформацію про зниження вольового потенціалу людини, наприклад, через уживання алкоголю, наркотичних речовин та простих хімічних сполук. Крім того, він вивчав матеріали про зміст мікроелементів в організмі, наприклад, він звернув увагу на зв'язок між змістом у крові магнію та процесами сну.
Вадим вивчав вплив масового гіпнозу. Читав усе, що було відомо про експерименти Кашпіровського та Чумака щодо впливу на великі аудиторії. Цікавився роботами Вольфа Мессінга. Він перелопатив багато інформації про телепатичні здібності окремих людей. Більшість даних насправді виявилась мистецькою фальсифікацією, тому він наполегливо шукав документальних підтверджень.
;
/*А. Кашпіровський, А.Чумак за часів "перебудови" (1985-1991) в СССР проводили гіпнотичні впливи з метою лікування за допомогою телебачення.*/
/*Мессінг Вольф (1889-1975) – відомий демонстратор необмежених можливостей людини, в тому числі і телепатії.*/
;
Віктор паралельно з'ясовував можливості біолокації. Шукав забуті та втрачені за час еволюції можливості людського організму. Він узагальнював всі матеріали по "біолокаторському" прутику й екстраполював отримані дані на окремі рослини.
Олександр, знаючи, що прямий вплив на об'єкт посередництвом радіохвильового діапазону до цього часу не мав перспективи, звернув увагу на побічні ефекти. Він знайшов маленьку, але досить цікаву інформацію про те як десь за кордоном декілька чоловік звернулись до психолога та поскаржились на те, що вони постійно "чують" нав'язливу рекламу. Виявилось, що декілька днів до того вони пломбували зуби в одного і того ж стоматолога, а в матеріалі пломб, які використав дантист, знаходилась напівпровідникова речовина. Тобто запломбовані зуби стали простішими детекторними приймачами і вони дійсно "чули" рекламні програми місцевої радіостанції. Це був варіант опосередкованого впливу на об'єкт. Сашко почав експериментувати з поляризацією сигналів і для цього використав передавач невеличкої потужності.
;
;
/*-------------------------------------7------------------------------------*/
;
Саме Олександрові випробування зацікавили декого в найбільш таємничому розвідувальному відомстві США: геосинхронний супутник Агентства Національної Безпеки (АНБ) зафіксував його передачі.
Комплекс АНБ розміщений в невеличкому містечку Форт-Джордж-Мід (штат Меріленд), що на півшляху між Вашингтоном та Балтімором. Цей, як його часто називають, Палац Загадок, уявляє собою найсучасніший та найсекретніший у світі центр підслуховування. Достатньо сказати, що він оточений подвійною триметровою огорожею, понад якою у декілька рядів натягнутий колючий дріт. Між цими огорожами знаходиться ще одна, із п'яти тонких дротяних ниток, через які пропущений струм високої напруги. До того, простір між огорожами додатково, час від часу, патрулюється охоронниками із собаками. На даху приховані телекамери для споглядання за усім, що відбувається внизу навкруги будівлі. Крім цих телекамер на даху встановлено різного типу антени.
Через два тижні після початку незрозумілих передач до кабінету начальника Управління телекомунікацій та комп'ютерних служб Вільяма Годріча зайшов черговий по Управлінню Сем Джош.
– У відповідності з директивою про контроль діяльності нових короткохвильових радіостанцій доповідаю, що зафіксовано роботу невідомого радіопередавача, сер, – доповів він. – Місце знаходження – Маріуполь, Україна. Це не схоже ні на що. Змінюється частота, поляризація, інколи змінюється потужність, виходи в ефір спорадичні.
;
/*Директива АНБ з 2000 року спрямовувала відповідну службу на виявлення будь-якої нової радіостанції по всьому світу. Необхідність такої директиви була зумовлена значним зменшенням кількості аматорських радіостанції через розвиток Інтернету.*/
;
– Україна, Маріуполь? – із подивом запитав його Годріч і відкинувся на стільці.
– Так, сер. Це південний схід Європи.
Вільям Годріч повернувся до комп'ютера, декілька разів поклацав мишкою і на моніторі з'явилась карта України.
– Це досить велике місто біля Азовського моря. Позначені невеличкі ракетні установки поруч. Цивільний аеродром та практично знищений військовий аеродром. Два великих металургійних заводи, машинобудівний завод.
– Однак саме там працює невідомий радіопередавач.
– Що ви пропонуєте?
– Якщо ви дозволите, ми передамо свої дані до дешифрувальників у групу "А". Можливо, що там, в Україні, хтось працює над ефективною системою шифрування...
– Не думаю, щоб там хтось працював над таким питанням, – почав уголос розмірковувати Годріч. – Для таких досліджень потрібно велике фінансування, а вони там живуть від кредиту Світового Банку до кредиту Міжнародного Валютного Фонду і чекають не дочекаються наших грошових грантів, – він посміхнувся власній гостроті.
– Ви добре знаєте, що кредитів чекають урядовці. А це країна колишнього СССР, в якій і досі залишається багатий інтелектуальний потенціал. Саме тому ігнорувати цей передавач ми не можемо, – вів своє Сем.
– Добре. Віддайте свої матеріали до дешифрувальників. Хай попрацюють. Може щось і знайдуть.
– Так, сер, – відповів черговий.
Дешифрувальники свою справу знали добре: до їхніх послуг були найпотужніші комп'ютери у світі. Але після тижня роботи вони дали свій висновок: зафіксовані радіопередачі не є кодованими сигналами для передачі звичайної інформації. Хоча після розкладу декількох модульованих сигналів і були зафіксовані окремі слова на українській мові (довелось попрацювати і мовознавцям), наприклад, "закрити очі", однак на думку фахівців це було щось на зразок випробування нового не потужного способу передачі в середньохвильовому діапазоні, який останнім часом значно поступався більш економічним та недорогим в експлуатації станціям FM-діапазону.
– Ось, бачите, – сказав Годріч Сему Джошу через тиждень. – Питання виявилось досить простим: якісь дилетанти намагаються відродити ефективні передачі на середньохвильовому діапазоні.
– Це зрозуміло, але невідомо на що це їм потрібно? – запитав його Сем.
– Я поцікавився і цим, – спокійно відповів Годріч. – Тиждень тому я говорив, що там, в Україні, мають певні фінансові проблеми. Спеціалісти з електроніки стверджують, якщо мати ефективний сигнал цього діапазону, то можна приймати його на звичайнісінькій детекторний приймач, без використання батарейок. Мінімальні габарити приймача, його дешевизна дозволять повністю покрити витрати на роботу існуючої, старої, не модернізованої станції. А там, схоже, якраз проводяться роботи по модернізації. Нове – це добре забуте старе.
– Ясно, сер, – відчеканив Сем. – Дозволите йти?
– Так, я вас не затримую.
Сем вийшов із кабінету начальника. Він, як завжди, пішов через прохід до оперативних підрозділів, дійшов до середини коридору "С", кивнув знайомому офіцерові охорони та піднявся ліфтом на свій поверх.
Пояснення Годріча не задовольнили його. Він сам аналізував ці прийняті сигнали та відчував їх зовсім інший характер. На перший погляд це був звичайний "білий шум", але його хвилювали слова, точніше зміст слів: накази... Вони не були словами радіопередачі у прямому розумінні слова, тобто їх не можна було почути як звично, бо вони, після демодулювання були уповільнені утричі і не знаходились у звичному режимі прослуховування. Сем знав цей ефект: це було схоже, коли запис на магнітофонній стрічці, записаний на більшій швидкості, поставити на відтворення на меншій швидкості.
Він подумав, що поведінка хлопців із дешифрувального відділу схожа на спробу вивільнитись від рутинної роботи.