Вiдзначаємо безмежно радiсну звiстку урочистим зiбранням за святковими столами — тим бiльше, що вона спiвпала з третьою рiчницею реєстрацiї товариства.
Але вино, бокали з яким, проголошуючи тост за новоутворену державу, пiднiмаємо, мiстить i присмак гiркоти. Ситуацiя доволi парадоксальна. Усвiдомивши свою спорiдненiсть з Батькiвщиною, приклавши немало зусиль для її визволення, ми, досягши омрiяного, тут же виявляємось вiдрiзаними вiд неї кордонами, стаємо одним iз незлiченних, розкиданих свiтами, острiвцiв дiаспорного архiпелагу.
Незалежнiсть України стає для нас i незалежнiстю... вiд України.
Полiтичнi пристрастi вляглися. Основна увага як Литовської держави в цiлому, так i
окремих її мешканцiв, переключається на економiку.
Проблема матерiальних засобiв давно тяжiє i над Громадою. Скромнi фiнансовi ресурси: членськi внески, пожертвування, збори вiд концертiв, допомога з України i вiд Департаменту нацiональних меншин тануть, наче тонкий, ледь намерзлий, лiд, безжально пожираються iнфляцiєю. Думка, що пора б заробляти i самостiйно, визрiла давно — не завжди-бо жити iдеалами, покладатися на когось: в нових умовах кожному вистачає турбот власних.
Досi до слiв "бiзнес", "комерцiя" й тому подiбних я ставився ледь не як до лайливих. Що вдiєш — реальнiсть змушує переорiєнтовуватись.
Вдаюсь до пiдручникiв з ринкової економiки — для початку тоненьких, з м'якими палiтурками. Опановую новi поняття: "клiринг", "холдинг", "лiзинг". Вивчаю прийнятi Парламентом доступнi й привабливi, регламентуючi рiзноманiтнi форми пiдприємництва, закони. Розмовляю з тими, хто, завчасу зайнявшись приватним бiзнесом, накопичив досвiд. Бачу, що сфера ця, поєднуючи темне та свiтле, така ж складна й багатопланова, як iншi.
Розкопуючи iсторiю кооперативного руху на дорадянськiй Українi, становлення емiграцiї на Заходi, знаходжу дивовижнi приклади поєднання матерiальних успiхiв з жертовнiстю. Пробую донести свої роздуми до свiдомостi знайомих вiльнюських українцiв, перш за все членiв Громади.
Пiсля багатьох вагань, обговорень, прискiпливо перебравши кандидатiв, cтворюємо-таки економiчну структуру — закрите акцiонерне товариство. Установчi збори трьох з лишком десяткiв акцiонерiв постановляють дбати не тiльки про особистий добробут, а й пiдтримувати культурнi програми Громади, користуватися в дiяльностi лише етичними засобами.
Натхненнi високою метою, пускаємось у плавання.
Iз Мiнiстерства Зовнiшнiх справ Литви менi як представниковi українцiв пропонують увiйти до складу делегацiї, що урядовим лiтаком вiдбуває до Києва на церемонiю встановлення дипломатичних стосункiв.
Пропозицiя з розряду знадливих: нагода контакту зi значними урядовцями, зустрiч з новообраним українським Президентом. Було б про що розповiсти, наприклад, ймовiрним онукам.
За останнi роки, волею обставин, довелось, як в офiцiйнiй, так i неформальнiй обстановцi зiткнутися з певним числом персон сановитих, у тiм числi i з кiлькома найвищими посадовими особами в своїх республiках. Здобув переконання, що, аби спати спокiйнiш, краще тих, хто робить велику полiтику, споглядати лишень по телевiзору (хоча, звiсно, як не втручаєшся до чогось, — не берись i судити). Смаку влади, потягу до "вищих" сфер, — видно, у принципових проявах особистостi змiнитися важко, — так i не набрався. Там, де починається регламентований протоколом церемонiал, мене охоплює нудьга.
Без вагань передаю почесну мiсiю людинi, котрiй таке бiльш до вподоби.
Якось, у холодному присмерку, ми з Iнною стрiнулись у мiстi.
Я мав клапоть часу перед вечiрньою змiною, де вимагалось компенсувати вiдданi громадським справам робочi години, Iнна ж не заперечувала, аби трiшки провести її.
У темрявi знявся студений вiтер, в лице сiкло дрiбним гострим снiгом. Обпiкаючi пориви раз-у-раз руйнували схожу на лiсовий дзвiночок (у прибалтiв навiть узимку прийнято ходити з непокритими головами) зачiску моєї супутницi. У впертому, примруженому, — коли, долаючи стихiю, нахилялась уперед, — її профiлi менi вбачалося щось чайчине.
Досi у наших розмовах не зринала тема житла Iнни — вона її уникала, я ж не нав'язувався iз допитуваннями. Зараз незчувся, як, проїхавши кiлька зупинок тролейбусом, ми вийшли бiля — о Боже! — однаковiсiньких, особливо спрощеного планування, впритул вишикуваних коробок.
— Ну що? Коли вже дiсталися сюди у таку негоду, заходьте на чашечку кави, - запросила Iнна, iронiчним поглядом оцiнивши моє здивування тим, що направляється до пiд'їзду крайньої коробки.
Що далi, оминувши вахтера, ми просувались, тим бiльше знайомого виринало довкiл.
Пощербленi сходи й облупленi стiни по дорозi на третiй поверх. Довжелезний, тьмяний, з тарганячими вiдмiтинами, коридор. Пахощi, незмiннi для всiх спiльних кухонь. Мiкроскопiчний, загромаджений речами, передпокiйчик, з якого розходяться дверi у санвузол i двi кiмнати. Сама, нарештi, кiмната.
Той же десяток квадратних метрiв!
Цiкаво — як не дошкуляє щоденно тiснява власного помешкання, потрапивши в iнше, таке самiсiньке, найперш пропiкає думка: "Невже тут можливо жити?" Якимсь дивом, зневажаючи закони трьовимiрностi, тулились у крихiтному об'ємi шафа для одягу, стiл, книжковi та iншi полицi, шафчина з посудом, по двоє лiжок, стiльцiв i тумбочок, холодильник, телевiзор, радiоприймач i ще багато, багато чого.
Дiвочi руки примудрилися надати клiтцi ще й певного затишку. Ластiв'ячими гнiздами поприлiплювались тут i там букетики сухих квiтiв, витинанки, аплiкацiї, i — звiсно, робота Iнни — малюнки: небувалi, вiддалено нагадуючi тропiчних хижакiв звiрi, неземнi, фантастичнi пейзажi.
Усе в кiмнатi розташовувалось, на мiй погляд, в iдеальнiм порядку, Iнна ж вибачилась за уявне безладдя. Славнозвiсний хист литовок до створення домашнього затишку!
Повiсивши куртку на дверях, я ступив пiвтора кроку до Iнниного, пiд вiкном, лiжка-диванчика, i, поки вона, звинно i гнучко рухаючись, ставила електричний чайник, з шумом молола кавовi зернятка, розглядав невибагливу обстановку.
Майже одразу повернулась i сусiдка по кiмнатi — непоказна, з втомленим обличчям. Нерадо вiдзначивши, що життєвий простiр заповнено, вийшла на кухню готувати вечерю, час вiд часу вертаючись за тою чи iншою дрiбничкою.
Кваплячись на роботу, я попрохав Iнну, якщо є, показати альбом з фотографiями. Це виявилося справою не з легких: довелось вiдсунути лiжко, пiд яким вiн, разом з iншими речами, був запакований у великому целофановому мiшку.
Розклавши альбом на колiнах, ми сидiли впритул, дотикаючись плечима. Вiдступило геть задушливе оточення, безнадiйно холонула забута на розкладному столику кава.
Скiльки не доводилось перегортати фотоальбомiв, антологiй творiв мистецтва, подiбне отрясiння звiдав уперше. З перших сторiнок старовинного, громiздкого, давно, либонь, пiсля переходу на слайди, забутого альбома, iз перших чорно-бiлих, аматорських, з iржавими таловинами, знiмкiв дивилося на мене Чудо.
Уночi, коли блаженно, немов колихаючись на хвилях чарiвної музики, лежав, неторкнутий сном, цi кадри ще i ще раз пропливали в моїй уявi.
... Пiд щедро розквiтлою яблунею, зовсiм на себе пiзнiшу не схожа, свiтловолоса, в короткому простенькому платтячку, дiвчинка з допитливим поглядом величезних ясних очей.
... Серед нашорошених, нiби горобцi пiсля бiйки, вишикуваних пiд портретом лисого бороданя, сiльських першокласникiв ледь пригнулась в останньому ряду, нiяковiючи високого зросту, миловида, вже чимось особлива, школярка. Ця грайлива сором'язливiсть, уникання, начебто, об'єктива, залишалися в нiй i надалi, перетворюючи мiж будь-якого оточення у центр композицiї.
... На сценi в дитячому ("їжачка грала") спектаклi: гострий, у профiль, носик, бешкетна, готова пирскнути смiхом, мордочка, розкута фiгура — задатки майбутньої грацiї.
... Вдвох iз сестрою — тi ж риси, лише пiкреслюючi протилежнiсть. Старша: повновида, кряжиста, нижча зростом, з суворо-наставницьким поглядом — iз тих, що обома ногами на землi; молодша — наче в iншому вимiрi: своєвiльна, замрiяна, в поривi до недосяжного.
... Викручено, акробатично зависнувши у розгалуженнях крислатого (того, улюбленого) дерева, нiжно обхопивши товсту гiлляку, дикувато споглядає з височини довговолоса лаума-мавка.
... Раптовий стрибок у дорослiсть: запаморочлива, розквiтла всiма пелюстками красуня, упевнена й iронiчна, зi скромно-трiумфальною усмiшкою юної Джоконди.
... Провiнцiйний фотосалон: поблажливо розслаблена у масивному рiзьбленому крiслi. Поряд гордо й кумедно виструнчився худорлявий, серйозний, з ледь припушеною чорним губою, юнак — вочевидь, перше кохання (декотрi сторiнки цього перiоду були перегорнутi Iнною стуленими, без показу, або ж знiмки миттєвим, баскетбольним рухом кистi, прикритi).
... На старшокласних i студентських, молодших курсiв, забавах, серед по-своєму принадних, надiлених чималими достоїнствами, подруг. Нi грана вини їх у тому, що поряд iз нею, з її винахiдливими, неповторними позами, щораз перетворювались у безживнi, здатнi лиш вiдтiнювати, декорацiї.
Але особливо розкриленою, природньою, випромiнюючою щастя, ставала дiвчинка, потiм юна дiвчина, серед притишених рiдних пейзажiв, пiд своїм сонцем, небом, вiтром, де, здається, готова обняти все, й усе готове обняти її...
Зненацька, музику перебивав жахний, до морозу поза шкiрою, скрегiт, — коли пригадував нинiшнi її умови.
А хiба могло, зрештою, бути iнакше? Минулий устрiй не був щедрим до тих, хто не здатен iти по головах, вихоплюватись попереду iнших; не скупитиметься на випробу— вання, мабуть, i теперiшнiй. Що чекає таких от, як вона, що їх лише в радiусi десятка кiлометрiв тисячi й тисячi по чужих кутках, найманих квартирах, гуртожитках?
Подальшi подiї рвонули галопом.
Новий рiк i Рiздво Громада вiдзначає численними святковими зiбраннями, застiллями, домашнiми й виїзними концертами.
Услiд них — Конгрес українцiв колишнього вже Союзу.