Інна. Частина друга

Іван Юзич

Сторінка 12 з 17

Вiдзначаємо безмежно радiсну звiстку урочистим зiбранням за святковими столами — тим бiльше, що вона спiвпала з третьою рiчницею реєстрацiї товариства.

Але вино, бокали з яким, проголошуючи тост за ново­утворену державу, пiднiмаємо, мiстить i присмак гiрко­ти. Ситуацiя доволi парадоксальна. Усвiдомивши свою спорiдненiсть з Батькiвщиною, приклавши немало зусиль для її визволення, ми, досягши омрiяного, тут же виявляємось вiдрiзаними вiд неї кордонами, стаємо одним iз незлiченних, розкиданих свiтами, острiвцiв дiаспорного архiпелагу.

Незалежнiсть України стає для нас i незалежнiстю... вiд України.

 

    Полiтичнi пристрастi вляглися. Основна увага як Литовської держави в цiлому, так i

окремих її мешканцiв, переключається на економiку.

Проблема матерiальних засобiв давно тяжiє i над Гро­мадою. Скромнi фiнансовi ресурси: членськi внески, по­жертвування, збори вiд концертiв, допомога з України i вiд Департаменту нацiональних меншин тануть, наче тон­кий, ледь намерзлий, лiд, безжально пожираються iнфляцiєю. Думка, що пора б заробляти i самостiйно, визрiла давно — не завжди-бо жити iдеалами, покладатися на когось: в нових умовах кожному вистачає турбот власних.

Досi до слiв "бiзнес", "комерцiя" й тому подiбних я ставився ледь не як до лайливих. Що вдiєш — реальнiсть змушує переорiєнтовуватись.

Вдаюсь до пiдручникiв з ринкової економiки — для по­чатку тоненьких, з м'якими палiтурками. Опановую новi поняття: "клiринг", "холдинг", "лiзинг". Вивчаю прий­нятi Парламентом доступнi й привабливi, регламентуючi рiзноманiтнi форми пiдприємництва, закони. Розмовляю з тими, хто, завчасу зайнявшись приватним бiзнесом, нако­пичив досвiд. Бачу, що сфера ця, поєднуючи темне та свiтле, така ж складна й бага­топланова, як iншi.

Розкопуючи iсторiю кооперативного руху на дора­дянськiй Українi, становлення емiграцiї на Заходi, зна­ходжу дивовижнi приклади поєднання матерiальних успiхiв з жертовнiстю. Пробую донести свої роздуми до свiдомостi знайомих вiльнюських українцiв, перш за все членiв Гро­мади.

Пiсля багатьох вагань, обговорень, прискiпливо пе­ребравши кандидатiв, cтворюємо-таки економiчну структуру — закрите акцiонерне товариство. Установчi збори трьох з лишком десяткiв акцiонерiв постановляють дбати не тiльки про особистий добробут, а й пiдтримувати куль­турнi програми Громади, користуватися в дiяльностi лише етичними засобами.

Натхненнi високою метою, пускаємось у плавання.

Iз Мiнiстерства Зовнiшнiх справ Литви менi як представниковi українцiв пропонують увiйти до складу делегацiї, що урядовим лiтаком вiдбуває до Києва на це­ремонiю встановлення дипломатичних стосункiв.

Пропозицiя з розряду знадливих: нагода контакту зi значними урядовцями, зустрiч з новообраним українським Президентом. Було б про що розповiсти, наприклад, ймо­вiрним онукам.

За останнi роки, волею обставин, довелось, як в офiцiйнiй, так i неформальнiй обстановцi зiткнутися з певним числом персон сановитих, у тiм числi i з кiлько­ма найвищими посадовими особами в своїх республiках. Здобув переконання, що, аби спати спокiйнiш, краще тих, хто робить велику полiтику, споглядати лишень по теле­вiзору (хоча, звiсно, як не втручаєшся до чогось, — не берись i судити). Смаку влади, потягу до "вищих" сфер, — видно, у принципових проявах особистостi змiнитися важко, — так i не набрався. Там, де починається регла­ментований протоколом церемонiал, мене охоплює нудьга.

Без вагань передаю почесну мiсiю людинi, котрiй таке бiльш до вподоби.

 

Якось, у холодному присмерку, ми з Iнною стрiнулись у мiстi.

Я мав клапоть часу перед вечiрньою змiною, де вимагалось компенсувати вiдданi громадським справам робочi години, Iнна ж не заперечувала, аби трiшки провести її.

У темрявi знявся студений вiтер, в лице сiкло дрiбним гострим снiгом. Обпiкаючi пориви раз-у-раз руй­нували схожу на лiсовий дзвiночок (у прибалтiв навiть узимку прийнято ходити з непокритими головами) зачiску моєї супутницi. У впертому, примруженому, — коли, дола­ючи стихiю, нахилялась уперед, — її профiлi менi вбача­лося щось чайчине.

Досi у наших розмовах не зринала тема житла Iнни — вона її уникала, я ж не нав'язувався iз допитуваннями. Зараз незчувся, як, проїхавши кiлька зупинок тролей­бусом, ми вийшли бiля — о Боже! — однаковiсiньких, особливо спрощеного планування, впритул вишикуваних коробок.

— Ну що? Коли вже дiсталися сюди у таку негоду, заходьте на чашечку кави, - запросила Iнна, iронiчним поглядом оцiнивши моє здивування тим, що направляється до пiд'їзду крайньої коробки. 

Що далi, оминувши вахтера, ми просувались, тим бiль­ше знайомого виринало довкiл.

Пощербленi сходи й облупленi стiни по дорозi на третiй поверх. Довжелезний, тьмяний, з тарганячими вiдмiтинами, коридор. Пахощi, незмiннi для всiх спiль­них кухонь. Мiкроскопiчний, загромаджений речами, пе­редпокiйчик, з якого розходяться дверi у санвузол i двi кiмнати. Сама, нарештi, кiмната.

Той же десяток квадратних метрiв!

Цiкаво — як не дошкуляє щоденно тiснява власного помешкання, потрапивши в iнше, таке самiсiньке, найперш пропiкає думка: "Невже тут можливо жити?" Якимсь дивом, зневажа­ючи закони трьовимiрностi, тулились у крихiтному об'ємi шафа для одягу, стiл, книжковi та iншi полицi, шафчина з посудом, по двоє лiжок, стiльцiв i тумбочок, холодильник, телевiзор, радiоприймач i ще багато, бага­то чого.

Дiвочi руки примудрилися надати клiтцi ще й певного затишку. Ластiв'ячими гнiздами поприлiплювались тут i там букетики сухих квiтiв, витинанки, аплiкацiї, i — звiсно, робота Iнни — малюнки: небувалi, вiддалено нагадуючi тропiчних хижакiв звiрi, неземнi, фантастичнi пейзажi.

Усе в кiмнатi розташовувалось, на мiй погляд, в iде­альнiм порядку, Iнна ж вибачилась за уявне безладдя. Славнозвiсний хист литовок до створення домашнього затишку!

Повiсивши куртку на дверях, я ступив пiвтора кроку до Iнниного, пiд вiкном, лiжка-диванчика, i, поки вона, звинно i гнучко рухаючись, ставила електричний чайник, з шумом молола кавовi зернятка, розглядав неви­багливу обстановку.

Майже одразу повернулась i сусiдка по кiмнатi — не­показна, з втомленим обличчям. Нерадо вiдзначивши, що життєвий простiр заповнено, вийшла на кухню готувати вечерю, час вiд часу вертаючись за тою чи iншою дрiбничкою.

Кваплячись на роботу, я попрохав Iнну, якщо є, пока­зати альбом з фотографiями. Це виявилося справою не з легких: довелось вiдсунути лiжко, пiд яким вiн, разом з iншими речами, був запакований у ве­ликому целофановому мiшку.

Розклавши альбом на колiнах, ми сидiли впритул, дотикаючись плечи­ма. Вiдступило геть задушливе оточення, безнадiйно холонула забута на розкладному столику кава. 

Скiльки не доводилось перегортати фотоальбомiв, антологiй творiв мистецтва, подiбне  отрясiння звiдав уперше.  З перших сторiнок старовинного, громiздкого, давно, либонь, пiсля переходу на слайди, забутого альбома, iз перших чорно-бiлих, ама­торських, з iржавими таловинами, знiмкiв дивилося на мене Чудо.

 

Уночi, коли блаженно, немов колихаючись на хвилях чарiвної музики, лежав, неторкнутий сном, цi кадри ще i ще раз пропливали в моїй уявi.

... Пiд щедро розквiтлою яблунею, зовсiм на себе пiзнiшу не схожа, свiтловолоса, в короткому простенько­му платтячку, дiвчинка з допитливим поглядом величезних ясних очей.

... Серед нашорошених, нiби горобцi пiсля бiйки, вишикуваних пiд портретом лисого бороданя, сiльських першокласникiв ледь пригнулась в останньому ряду, нiяковiючи високого зросту, миловида, вже чимось особ­лива, школярка. Ця грайлива сором'язливiсть, уникання, начебто, об'єктива, залишалися в нiй i надалi, перетво­рюючи мiж будь-якого оточення у центр композицiї.

... На сценi в дитячому ("їжачка грала") спектаклi: гострий, у профiль, носик, бешкетна, готова пирскнути смiхом, мордочка, розкута фiгура — задатки майбутньої грацiї.

... Вдвох iз сестрою — тi ж риси, лише пiкреслюючi протилежнiсть. Старша: повновида, кряжиста, нижча зростом, з суворо-наставницьким поглядом — iз тих, що обома ногами на землi; молодша — наче в iншому вимiрi: своєвiльна, замрiяна, в поривi до недосяжного.

... Викручено, акробатично зависнувши у розгалужен­нях крислатого (того, улюбленого) дерева, нiжно обхо­пивши товсту гiлляку, дикувато споглядає з височини довговолоса лаума-мавка.

... Раптовий стрибок у дорослiсть: запаморочлива, розквiтла всiма пелюстками красуня, упевнена й iронiчна, зi скромно-трiумфальною усмiшкою юної Джоконди.

... Провiнцiйний фотосалон: поблажливо розслаблена у масивному рiзьбленому крiслi. Поряд гордо й кумедно виструнчився худорлявий, серйозний, з ледь припушеною чорним губою, юнак — вочевидь, перше кохання (декотрi сторiнки цього перiоду були перегорнутi Iнною стулени­ми, без показу, або ж знiмки миттєвим, баскетбольним рухом кистi, прикритi).

... На старшокласних i студентських, молодших курсiв, забавах, серед по-своєму принадних, надiлених чималими достоїнствами, подруг. Нi грана вини їх у то­му, що поряд iз нею, з її винахiдливими, неповторними позами, щораз перетворювались у безживнi, здатнi лиш вiдтiнювати, декорацiї.

Але особливо розкриленою, природньою, випромiнюючою щастя, ставала дiвчинка, потiм юна дiвчина, серед при­тишених рiдних пейзажiв, пiд своїм сонцем, небом, вiтром, де, здається, готова обняти все, й усе готове обняти її...

Зненацька, музику перебивав жахний, до морозу поза шкiрою, скрегiт, — коли пригадував нинiшнi її умови.

А хiба могло, зрештою, бути iнакше? Минулий устрiй не був щедрим до тих, хто не здатен iти по головах, ви­хоплюватись попереду iнших; не скупитиметься на випробу— вання, мабуть, i теперiшнiй. Що чекає таких от, як вона, що їх лише в радiусi десятка кiлометрiв тисячi й тисячi по чужих кутках, найманих квартирах, гуртожитках?

 

Подальшi подiї рвонули галопом.

Новий рiк i Рiздво Громада вiдзначає численними святковими зiбраннями, застiллями, домашнiми й виїзними концертами.

Услiд них — Конгрес українцiв колишнього вже Союзу.

11 12 13 14 15 16 17

Інші твори цього автора: