Інна. Частина перша

А от влаштовуване львiв'янами в сiльськiй перед­карпатськiй мiсцевостi грандiозне, театралiзоване, — що на нього зiйшлось, збiглось i з'їхалось, схоже, усе здатне пересуватись навколишнє населення, — свято Купа­ла.

Надриваючи голосовi зв'язки, вводить у курс древнiх обрядiв сучасний Волхв. Буйно палахкоче ватра, через яку, вхопившись за руки, iз завзятими вигуками переска­кують молодi пари. Iще пронизливiший вереск супроводжує пiднебеснi польоти гiгантської переповненої гойдалки.

Щось доiсторичне вчувалося у густому, соковито цвь­охкаючому хрустовi прибережних заростiв, коли багато­тисячна орда посунула в темрявi униз, до рiчки. Там, вибираючи судженого, дiвчата пускають у хвилi вiночки зi свiчками. Забрiвши по колiна, а то й по пояс, у бистру воду, ловлять їх парубки.

Опiвночi ж не на жарт дiстається ближньому лiсковi: туди ламанулись шукачi цвiту папоротi.

Вiдчайдушнi, гамiрнi витiвки не вгаватимуть до ранку. А на висо­ченнiй щоглi, пiдсвiчуване спалахами багать, безборон­но, самозрозумiло розвiвається над прадавнiми iгрищами теж отримане з глибини вiкiв синьо-жовте знамено.

На рештi ж теренiв України ситуацiя рiзниться докорiнно.

Прибуваю нa Установчу конференцiю обласного Руху до вели­кого портового мiста Пiвдня. По дорозi з аеропорту зустрiчаючi бiдкаються: "У нас стояче болото. Партократи самодурствують, як зама­неться. В останню хвилю розпорядились позбавити нас ключiв вiд замовленої заздалегiдь зали. Та конференцiю проведемо будь-що!"

Покрутившись у розшуках, авто спиняється на тихiй замiськiй вуличцi. По обидва боки її — високий, зеле­ний, зi щiльно зачиненими ворiтьми, паркан. Здається, усе довкiл завмерло, знемагаючи вiд нестерпної — особ­ливо пiсля Литви — спекоти.

— Що робити? — безпомiчно тицяються туди й сюди, висловлюють сумнiв у правильностi адреси, проводирi.

— Вам куди? — змушує здригнутись чиєсь змовницьке, пiвголосом, питання з вершечка грушi. Там, непомiчений ранiш, чаїться голий до пояса, коричневе засмаглий хлопчина. На умовлену вiдповiдь вправно, по-мавп'ячи, спускається з протилежного боку паркана, прочинивши хвiртку, вказує стежку до дачного будиночка.

Людей у тому — як у казковiй рукавичцi. Вщерть за­повнили єдину, не таку вже й велику, кiмнату, повсiда­лись на пiдлозi у сiнях. Розпаленi спекою, вiдчуттям таємничостi "конспiратори" стрiчають "прибалтiйського емiсара" захоплено. Вмить, розглядаючи, як дивовижу, розхапують пачку литовських брошур i газет. Розповiдь про цiлком рядовi у нас подiї сприймають репортажем з iншої планети. Дивляться округлено, недовiрливо:

— Перший секретар ЦК у прямому ефiрi з'являється на телеекранi, i кожен простий смертний може поставити йо­му запитання?

— "Саюдiс" має примiщення, регулярний вихiд на радiо i телебачення?

— А чи правда, — нишком цiкавиться немолода жiнка, — що у Вiльнюсi перейменовано проспект  Ленiна? - На ствердну вiдповiдь приповiдає побожно:

— Ле — е — енiн. Це ж святе!..

Опiсля мого виступу дискусiя спалахує з подвоєною силою. Мiсцева iнтелiгенцiя — лiкарi, iнженери, вчи­телi, лiтератори — безжалiсно викривають недолiки, на­магаються вказати шляхи до їх виправлення.

Прекраснi, небайдужi люди! Як хочеться їм побачити у себе добрi змiни! Жодного напруження мiж україно— i росiйськомовними. Тiльки як їх мало, наскiльки далекi вiд реального управлiння!

В перервах делегати виходять у садок, де безвiтряно й парко. Трiщить, прогинається обважнiле вiд велетенсь­ких соковитих плодiв гiлля. Вгодованими кабанами роз­ляглись гарбузи. Куди не глянь — звисають, просяться в рот напiвдоспiлi вже, самовiльно зрослi винограднi гро­на.

Рай та й годi! Слухаючи ж промовцiв, ситуацiя в усiх ланках навколишнього — у виробництвi, сiльському госпо­дарствi, культурi, екологiї — бiльше, нiж невiдрадна. Населення пасивне до краю, зневiрене, що й уможливлює сваволю, перекриває дорогу будь-яким позитивним зрушен­ням.

 Може, — прослизає думка, — ця розкiшна, надлишково щедра природа розслабила нарiд, зробила таким сентимен­тальним, нездатним до самоорганiзацiї? Адже так i ма­нить розлягтися у затiнку на травичцi, попливти пiд мо­нотонний, заколисуючий спiв комашнi на хвилях безжурної замрiї!

Та, якщо справа у клiматi, чи можна чимось зарадити?

Дивовижна конференцiя завершується успiшно. Обрано правлiння мiсцевого Руху, делегатiв на з'їзд. А я поки­даю мiсто, надбавши ще кiлька десяткiв щирих друзiв.

... Рухiвцi великого промислового мiста Сходу теж не знайшли порозумiння з владою. Рятуючи становище, провели Установчу конференцiю на день ранiше намiчено­го.

Замiсть конференцiї потрапляю на мiтинг. Учасникiв його на площi перед українським театром — сотнi з пiвтори. Немало у вишиванках. На вiддалi кiлькох десяткiв метрiв — щiльне пiвкiльце чи не чисельнiшої мiлiцiї. Гiпнотизує невiдривним бульдожим поглядом — так i розчавив би нечисть, що каламутить тут воду! — здоровань полковник iз непомiрно велетенською головою. З-за плеча нашiптує йому вказiвки пещений, у добротному свiтлому костюмi, товстун.

Оратори ж крешуть не на жарт. Гостро, але виважено й аргументовано, промовляють регiональнi рухiвськi лiде­ри. Несамовито, надривно, розмахуючи в такт мiцним ку­лачищем, криє "комуняк" бронзоволиций сталевар. Ефектно вiдкинувши голову, сипле бездоганно вiдточеними форму­люваннями анархо-синдикалiст: весь у чорному, з гострою смоляною борiдкою, — наче вигулькнув iз початку сторiччя.

Юного монархiста, адепта "єдиної й недiлимої", освистують, стягають зi слугуючого трибуною пiдвищення. Проштовхується зафiксувати iнцидент вiдеооператор з американською символiкою на довгокозирковiй кепцi.

Один iз хлопцiв сторожко виймає з-пiд поли стос поз­шиваних докупи смужок синього й жовтого ситцю. Iнший роздає "древка" — тоненькi, шорсткi, прихопленi, певно, з будiвництва, реєчки. Пiд схвальний, радiсний гомiн i оплески злiтає над мiтингуючими пiвдесятка одинакових прапорiв.

Попрохавши древко, дiстаю з сумки шовкове, велике й яскраве, жовто-зелено-червоне знамено. Поява його вик­ликає новий сплеск пожвавлення, на хвилю робить мене центром уваги. Незнайомцi оточують, навперейми знайом­ляться, зав'язують бесiду. Виникає черга цiлком до­рослих людей — потримати литовського прапора, сфотогра­фуватися з ним.

Кожен iз спiврозмовникiв встигає залишити незабутнє враження.

Надзвичай м'який, з тихим лагiдним голосом, редактор напiвпiдпiльного лiтературного альманаху. Важко повiри­ти, що за спиною цього поета й публiциста — довголiтнi тюремнi й табiрнi випробування.

Задиристий, прихильний до демократичних iдей, на за­видки пiдкований полiтично росiйськомовний комсомольсь­кий лiдер.

Теж молодий, але солiдний i розважливий, голова мiського Товариства української Мови.

Дiяльний, по-селянськи добросердий, керiвник Руху одного з районiв областi.

Меткий, ще й вiльно розмовляює українською, всезнай­ко-малюк з азiатським розрiзом очей — мiсцевий Гаврош.

Користуючись нагодою виступити, намагаюсь накласти прибалтiйський досвiд на тутешню ситуацiю. Це не так просто. Нiяк, наприклад, не розумiють, як може литовсь­ка компартiя, йдучи на конфронтацiю з союзною, вiдстою­вати iнтереси Литви. А те, що до роковин пiдписання пакту Молотова-Рiббентропа намiчено "Балтiйський шлях" — живий ланцюг Таллiнн-Рига-Вiльнюс — звучить фантасти­кою.

А городяни, нiби не помiчаючи мiтингу, заклопотано течуть мимо, втискаючись до трамваїв, поспiшають на дачi.

Черговий промовець  ураз вмовкає. Нiби не було, роз­танули десь стяги. З уст в уста перелiтає шепiт: "ОМОН за рогом"...

Першим оговтується молодцюватий, дочасно облисiлий, приїжджий дiяч Руху. Владно гукає з висоти гренадерсь­кого зросту:

— Це ще що?! Боятись на своїй землi власних коль­орiв! Навiщо тодi ми зiбрались? Прапори вгору!

Команду виконують. Щойно розгубленi, люди опановують себе, присоромлено випростовуються. Мiтинг добiгає кiнця благополучно.

Щоправда, коли розходились, когось таки побили, ко­гось поволокли в кутузку. Втiшаюся думкою, що, може, присутнiсть литовського прапора, як i американського кореспондента, вiдхилили серйознiшi неприємнощi.

День "Балтiйського шляху" приносить звичну для нашої дiяльностi "накладку".

До критичного моменту чекали з дружиною й дочкою раптових прибульцiв з України. Тi по телефону просили узяти їх iз собою, але, забувши попередити, не з'яви­лись.

Транспорт уже не ходить — йому б не пробитись. Що ж, слiд поставитись фiлософськи: вирушивши до призначеної Громадi дiлянки пiшки, бiльше можна побачити.

Вечiр на диво тихий, сонячний, напоєний пахощами в'янучого лiта. Тротуари й горбистi узбiччя довжелезної вулицi Укмяргес переповненi. Повсюдно — усмiшки, розпо­годженi обличчя, небуденний одяг. Чимало дорослих i дiтей в нацiональних костюмах. Раз-по-раз вiтаємось зi знайомими — тут, схоже, увесь Вiльнюс. З дахiв чотир­надцятиповерхових будинкiв помахують руками пiдлiтки, фiльмують оператори.

Досада, викликана непорозумiнням, минає. Поневолi переймаємось загальним пiднесенням. Стрiчаємо ще кiль­кох припiзнiлих землякiв.

А чиї це, вкрапленi мiж безлiчi литовських, прапори? Вчимось розпiзнавати: вiрменський, татарський, єврейсь­кий, молдавський...

До своїх не встигаємо зовсiм трiшки (Громада, як з'ясувалось, включилася масово й дружно).

Надходить призначений час. Люди затоплюють проїжджу частину, беруться за руки. Аби вмiстити кожного, живий ланцюжок петляє, в'ється химерними зигзагами.

Враз усе завмирає. Мить урочистої, значущої тишi.

 Згадаємо несправедливiсть, вчинену пiвсторiччя тому. Вiдродимо задушену тодi свободу своїми вчинками, своєю рiшимiстю. Здолаємо зло добром.

Десь у цьому мiльйонному, скрiпленому вологим теплом долонь, ряду — знайомi з Естонiї, Латвiї, друзi, набутi у Литвi, товаришi з Громади…

За сигналом ланцюжок розпадається. З "кукурузника", що, похитуючись, пролiтає над головами, сиплються обе­ремки пiдхоплюваних на льоту квiтiв. Загальний трiумф, поцiлунки, обiйми:

— Лє — ту — ва!

— Лат — вi — я!

— Ес — тi — я!

Побачивши кiлькох нас з синьо-жовтими значками й прапорцем:

-                        Ук — ра — i — на!

Безкрає, щасливе, позбавлене су­перечностей братство.

 Як солодко хоча б на мить перей­нятись iлюзiями!

На зухвалий вияв непокори, що рознiс вiстку про во­лелюбнi прагнення трьох нечисленних народiв далеко по свiту, Москва вiдгукнулась заявою ЦК КПСС "Про станови­ще у республiках Прибалтики".