Що оплакували мати й син,
Від того далекого порогу
До моїх теперішніх сивин...
І стою, немов хитка споруда,
На семи вітрах в самотині,
Чи мені праворуч повернути,
Чи ліворуч повернуть мені?
Знову хтось штовхає недоречно.
Я у вдачу повернувсь тверду —
Не чіпайте більше мої плечі,
Я свою дорогу сам знайду!
І закляк на хвильку, камінь наче.
Десь далеко ненька, хата, сад.
Я молюся, я кріплюсь, я плачу,
Що не можу повернуть назад...
09.08.І999 ХЗВІ
З У Б
Кажуть всі, що кращі зуби — золоті.
Тільки я своїх міняти не хотів:
Омерзенного металу не було,
А мені на злидні тільки і везло.
Я і так зубастим, мабуть, дуже був,
Із-за них зубасту славу роздобув.
Поки-що мої зобідчики мовчать,.
Бо свої у мене в щелепах стирчать.
І такі, що в рота пальця не клади,
Коли сам іще в зубастих не ходив!
Ними я усе життя науку гриз
На полицю клав лише в свавілля криз.
Ними скаливсь від душі /на кутні теж/
І скрипів, неначе жорнами, без меж.
Через них, було, не тільки воду лив,
А іще крутих начальників молив.
І не раз уже було в моїм житті,
Що від холоду зубами цокотів.
На півслові обриватись не звикав,
Хоч було чим прикусити язика.
Тільки щось вони хитаються уже...
Хто ж тепер мене від світу збереже?
За пропите і розчавлене життя.
18.04.1997 ХЗВІ
Микола ЧУМАК
КВІТЕНЬ
По землі крокує квітень,
Наступає навпрошки.
На принишклих голих вітах
Набубнявіли бруньки.
Прошива торішнє листя
З-під землі зелений світ,
На затишному узліссі
В ліски серги звисли з віт.
А коли пірнути глибше
У скарбниці глушини,
То загра її обличчя
В пролісковій синязні.
Роси пестять і вмивають
Молоде землі чоло.
А струмками з цього раю
Все відмерле понесло...
1980 ХЗВІ
РОВЕСНИКИ
Мене теж у світ пустила
Мрійна тятива,
А навколо колисались
Райдужні дива.
Пронесло крізь буйні весни
Збуреним конем,
Місяць серпень — мій ровесник
Знов стріча мене.
Кожен раз у нього в домі
Вигравалась роль:
Він для мене — цар,
Я в ньому — сам собі
король.
В руку падали піснями
Думи молоді.
Нова зірка перед нами
Знов на висоті...
Пнусь, тягнусь до неї в поті,
Щоб не залишать на потім,
Бо часу в обріз...
Знов на збуреному Сонці
Роль кипить моя.
Може, знову у сорочці
Народився я?
20.08.2000 ХЗВІ
В ДОРОЗІ
Шофере, жми на всі педалі —
Володар швидкостей гучних!
Хай рвуться під колеса далі
І дух захоплює від них.
Часу немає озиратись,
Що там, обабіч від шосе —
Усе — і смуток мій, і радість —
Сучасна техніка несе.
І нас чека мета важлива,
І ми повинні бути в строк.
Цивілізація примхлива
Не терпить відступу й на крок.
Думки стискаються до болю,
Двигун напружено гуде.
А серце проситься на волю
До квітів, трав і до людей...
10.03.1987 ХЗВІ
***
Вкотре я уже клянуся
Сам собі із дня на день —
Ось візьму і опинюся
Поза межами пісень!
Цигаркам отим заклятим
Рот задраю на замок,
Перестану задивлятись
На привабливих жінок!
І тоді додому вчасно
Потрапляти буду я,
І закінчиться нещасна
Зачаклованість моя!
Як це просто, рідна нене! —
Стану милим, як дитя,
А моя дружина з мене
Зробить ціле відкриття!
Знов копчуся і потію —
Все спішу, бо часу брак.
І думками багатіє
В ейфоріях неборак...
І7.05.І999 ХЗВІ
ГОРОСКОП
Всесвіт до кінця порядку повен,
А під Господом — міцний стілець,
Зліва нього асистує Овен,
Справа — із паперами Тілець.
На жилі й на цвинтарні оселі
Водолій свячену воду ллє,
Грози позивних на грішну Землю
Безупинно ретранслює Лев.
І у нас у всіх одна дорога,
Хоч проси кого, хоч не проси,
Перш ніж опинитись перед Богом,
Наші душі важать Терези.
Зиряться некліпаючі Риби,
Козерог не знає, що то сон.
Хто злетів, — мандруй уже без скрипу,
Бо впорскне отруту Скорпіон.
А Стрілець прицілеться із лука,
Грізні клешні розчепірить Рак...
Хоч — не хочеш, на колінах слухай,
Праведний і грішний неборак.
Як помилує, тоді урочо
Поміж Близнюків пірнеш у Рай,
Не пробачить — Діва непорочна
Заведе до пекла. Ось і край...
ІІ.01.2001 ХЗВІ
ОСЬ І ВСЕ...
Я спішив. Куди? Хто знає.
І для чого — теж...
Думав, що земному раю
Не існує меж.
Може ж, то останні двері
Я у рай закрив?
І гасають на папері
Бісові вітри.
І сміються божі квіти
В сонячній ясі,
І блищать сліпуче звідти
Очі у росі.
То чека моя кохана
Все життя мене
І зове минулий ранок
В щастя неземне.
О, як гірко, гірко плаче
Матінка моя...
Хто ж тепер мені пробачить,
Що спізнився я?
11.02.1999 ХЗВІ
***
0, який же я негарний —
Не надбав достатку ріг!
Вже пробач мені, кохана,
За невинний сивий гріх.
І прости за тиху осінь,
Що у мене на лиці,
За далекі ноги босі
І за довгий сон в руці.
За розгублені надії
Та за знайдені жалі
І за те, що я радію
Кожній квітці і бджолі.
Що не дбав лише про себе,
В музу нарядивши світ,
Серед лісу, серед степу
У піснях мій гинув слід...
Може, босий я і голий —
Те, що є... Пробач...
Хоча
Ні за скупість, ні за холод
Ні за що не вибачай!
17.05.1999 ХЗЗІ
***
Все тихо так створилося в житті
І я уже зими в передчутті.
То вітер вивіяв шовковість брів,
Коли через поля з тобою брів.
Вже натомилось серце від ходьби,
Багато я знаходив і губив.
І як би не воліли, марний труд —
Уже тебе й мене не повернуть...
Але десь там — в далекій далині
Ти стільки квіту віддала мені!
І я не був скупим — увесь свій дар,
Як буйний квіт, поклав на твій вівтар...
7.03.1997 ХЗВІ.
Любі і Наталі
КАЗКА
Доні-доні, далечінь голосить.
То не обрій — запітніло тло.
І, немов моїм сивоволоссям,
Землю до країв заволокло.
Може, то й не журавлі над степом,
Тільки зойки тануть у імлі.
Чи моя душа тривожить небо,
Відчаєм чіпляючись землі.
І несе на кару чи на ласку
Всесвіту невинне каяття
За придуману не мною казку,
Казку про буття і небуття,
Що поєднує святе і грішне
У минущі радощі й жалі.
Любі доні, наступила тиша —
То усе ж летіли журавлі...
21.01.2001 ХЗВІ
ЗГАДКА
ДАР ВЕСНІ
Не вагайся, серденько, —
Пий до дна!
Там закуті любощі
У вина.
Чарка зі щербинкою?
Ну, то й що ж —
В забобони вірити?
Ні за що!
Глянь, які яскравості
Через скло,
Лиш би в серці тріщини
Не було!
Звітувати радощам?
Перед ким?
Хай охопить полум'ям
Нас палким!
Посивіють бороди
У старих...
Ну, а ми, як літепло
Серед криг.
І між цими квітами —
Дар весні.
Чуєш, вічність стукає
По мені!
02.04.1987 ХЗВІ
І.А. Мкацаянц
СОНЕЧКО
Молода вірменочка —
Темінь брів і вій,
Мов струмок із березня —
Голосочок твій!
Розсівають промені
Очі та кольє
І в кімнаті зоряне
Світло настає.
Хоч вино і бублики
Кличуть зі столів,
Чоловіча публіка
Позбулася слів.
І дрімучі дзвоники
У моїй душі
Розбудило сонечко,
Що без паранжі.
А вона ще й в дзеркальце
Ревно зазира,
Зневажніло вертиться,
Пасма підбира.
Кинь до біса скло оте
В кошик без вагань!
Краще до Валєри ти
В щирі очі глянь...
29.01.1997 ХЗВІ
ЕТЮД
Упокоїтись не маю сили.
Нічка, кароока медсестра,
Все б моє безсоння загасила,
Та сама під місяцем згора.
Навкруги так лагідно і тихо,
В горобинні потопаю я.
Ти, либонь, завжди буваєш дика.
А буваєш інколи моя.
І зовсім би став для тебе милим
Із холодним сяйвом у борні,
Тільки що із мене за світило
3 куширів ворскляних і стерні?
Тут нема ні Ворскли, ні латаття,
Ні підсуканих холош нема,
А твоє блискуче чорне плаття
Безсоромний Космос розійма.
Ти ізнову й знов, як на долоні,
Перед свідком враженим тремтиш,
Доки аж не визволить з полону
Хмарка твій загублений престиж.
Красень вже дріма на небосхилі
І, нарешті, стомлений, засне.
Ось тоді нас роз'єднать не в силі
У зеніті клечання рясне.
...Догожда мені сестра-циганка,
Але тихо світло вирина...
Шепіт виплива...
Обійми ранку...
І ніхто про наші сни не зна...
07.08.1999 ХЗВІ
ВАЛЬС
— О, Микола Іванович! —
Насварилась мені,
Як вельможному панові,
Б'є поклони земні.
В чому винен я все-таки
І до чого сей жарт?
Від раптового дотику
Прямо кинуло з жар.
І зім'явся ніяково:
Мо' що зайве сказав?
О! А світиться як вона!
А гнучка!
Як лоза!
Сам на себе наскаржуся
Й репутацію б спас:
Запитати наважився...
Та закінчився вальс.
25.01.1996
Вона створила свій персональний балет: культ тіла і пластики. Про дружину С.Єсеніна Айседору Дункан
БАЛЕТ
В тебе очі —
хвилі в морі,
В тебе подих —
океан!
І шовки твої прозорі,
Ти ж бо дійсність без обман...
Линеш полум'ям до мене,
Хвилі плинуть із очей,
А стрічки —
гілля зелене —
Плавне впали на плече...
Ти така легка, таємна,
Мов хмаринка на руках,
І маленька, й необ'ємна.
Б'ється серце...
Тиша...
АХ...
Погляд мій завмер на сцені —
Там зімлілий силует...
Та хіба ж лише Єсенін
У такій імлі поет!
12.01.1996
ПЕРУКАРКА.
О, яка яскрава в дзеркалі вона,
Обробля мене, неначе барана —
То у світі є професія така,
Щоб людей ніхто щетинним не лякав.
Ну й попався ж!
Біля неї я й не я,
Голова у мене, наче не моя —
То праворуч, то ліворуч поверни,
Задери або униз її нагни...
Обійма, голубить "канцелярію мою",
Позабувши зовсім про красу свою.
Клаца ножицями, чеше гребінцем...
Та не дай моя дружина взна про це!
Не світися ж!
Не наводь мене на гріх,
Дай залишити добром оцей поріг!
Ну й хоробра!
Ні на крок від мене вбік!
В тебе ж також, мабуть, вдома чоловік...
Чи в кіно, а чи пливу в туманнім сні,
Закрутила вона голову мені...
Ой, ви, хлопці, краще в мохові сидіть —
До цієї перукарки не ходіть!
Бо вона ж вас обчикрижить, як мене,
Через люстра, наче зірка, промайне!
А мені вона сказала —
знову жде,
Коли клята шевелюра відросте...
14.08.1997 ХЗВІ
Казав мені батько, щоб я оженився...
Із народної пісні
ЗА НАРОДНИМ ЗВИЧАЄМ
То добре, друже,
Що в поту
Ти звик давно вже
Сам про себе дбати,
Потрапити боїшся
Під п'яту,
А ще ж дітей
Народиться багато...
І дійсно, мабуть,
Квасить огірки,
Варити борщ
І все, що й не присниться.
Штани латати,
Прати ганчірки —
Усе це на майбутнє
Знадобиться!
І не брикайся,
Не роби дурниць —
Ось ми тобі
Прив'яжемо колоду
І скажем доброзичливо:
Женись!
І ти у Світ отримаєш
Свободу!
06.01.1996
ПРОЩАННЯ
Ти водночас моя й чужа...
Востаннє я дивлюсь на тебе.
Автобус скоро вируша,
А серце стукає:
Не треба!
Не треба, люба, не спіши.
Але до болю розумію,
Що в тебе діється в душі,
У мене також серце мліє.
Ти зі сльозами на очах
Мені всміхнулася несміло
Ледь чутно мовила:
"Прощай"...-
Обом нам тільки зрозуміле.
І нашій радості й журбі
Ой, не пробачать забобони!
Я також посміхнувсь тобі,
Хоча душа від болю стогне.
Ти водночас моя й чужа...
Востаннє я дивлюсь на тебе.
Автобус твій уже руша,
А серце стукає:
"Не треба"...
14.11.1990
ОСІННЯ МИТЬ
Навколо німа таємниця:
Облив верховіття дерев
Рожевою фарбою місяць
І сяє гіллячча сире.
І так на галявині тихо,
Що серце її заселя
І чутно, як жадібно диха
Навколо волога земля.
В узори і тіні розшито,
А думка сумна і ясна...
І так іще хочеться жити,
Й така ще жадана весна!
А в душу тече прохолода,
Не та, що весною, не та...
І я з листопадом у згоді
Й берізка така молода!
І кожен листок у відчаї,
Зірватися з віт боячись.
Кохана моя незвичайна,
Чому ж біля мене мовчиш?..
І2.10.1996
ЛІЛЕЯ
Де в травах мріються пісні,
Де в кущі горлиця туркоче,
На щастя випало мені
До квітки глянути ув очі,
Лілея пишна то була...
Такої вже не стріти зроду!
Вона під явором цвіла
У затінку на тихих водах.
Легка, сліпуча і німа,
Мов зірка впала проти мене.
Її весільне обіймав
Вінок із променів зелених.
— Ходім, — шептав.
Але дарма
До себе в мрії звав її я.
Вона лишилася сама
В своїй злелеєній стихії.
Дороги звабили мене,
Але далеко за плечима
Все сяє диво чарівне
З болюче синіми очима.
3.03.2000 ХЗВІ
ОСІННЯ ПІСНЯ
Пожухли простір, трави і осоки...
Назустріч дивом випливла верба...
Така струнка, гілляста і висока.
До болю чиста
й тиха, мов журба.
Під сонце опустилось небо сіре
Склепінням полчищ знавіснілих лав,
А серце рветься в радісні сузір'я,
Та перешкоду тільки не здола.
І не зайти ні з фронту, а ні з тилу:
Над плесом дум захмарені горби,
Надії — десь уже на небосхилі
А віра — в ще зеленої верби...
До неї я з раптовою любов'ю
Заборсався закутими крильми,
Нестерпно серце обпікає сповідь
На віщому порозі до зими.
Вартує обрій, душу тисне стеля.
Поволі хмари ордами течуть
Вона ж стоїть, як недосяжна скеля,
А поруч я
приречено мовчу...
14.09.2000 ХЗВІ
ПЕРЕСЛІДУВАННЯ
Ой, безсонна моя лірика стара!
Ти ніколи не доводиш до добра,
Тільки палиш цигарки, сьорбаєш чай
Та ще в серці клекотиш, як той ручай
Вийшов з дому — задивився на сосну,
Що завмерла, зустрічаючи весну.
Кожна квітка, що з-під листя вигляда,
У мені болючим полум'ям стражда.
Переслідуєш мене на кожнім кроці ти ж,
Перед ніжною красунею — німиш...
Хоч сиди у-курені і не вилазь.
Тільки як же, коли Лопань розлилась?!
О, які тут передзвони!
Та ще й ти;
Наче лілія, зросла біля води.