Обрій на крилах (збірка поезії)

Микола Чумак

Сторінка 4 з 6
ДИКИЙ
У полях, лісах... О, ні, не тихо!
Розвелося скрізь твариння дике,
Безсердечне, грубе і нюхате,
Некультурне, хиже і кудлате.
Косолапий з затишку лісного
Неодмінно наступа на ногу.
Прудконогий і тремтливий заєць
Без посвідчень по ночах гасає.
Вовк ніколи з вівцями не в ладі,
Як їх не ховай, — вседно украде!
А хитрюща з пелюшок лисиця
Із курьми не хоче помириться.
Солов'їв не вишурхати з гаю,
До нестями серце розтинають,
Журавлі на душу валять гирі,
А самі летять собі у вирій...
Для сови всю ніч не спати — кредо,
Зубрять все оті нудні предмети,
А сороки, лиш ухоплять звістку,
Зразу мчать, щоб зазирнути в кістку.
У ворони теж удача дика —
В кожну дірку свого носа тика.
Миші капостять під носом людям,
Риють, риють, нишпорять повсюди.
Ну, а жаби, хоч і смирні наче,
Так зате у них холодна вдача.
То ж від дичини немає спасу,
Лиш ступнеш, — ховається відразу.
Та іще привикла нишком пастись
Тварь, як не безрога, то рогата.
Тільки ж варто пильно придивиться —
Вже на волі їй немає місця:
Скрізь машини, розум, руки хвацькі...
Так здавайся! Нічого ховаться!
Досить вам уже всю ніч не спати,
Щоб лише людей перекривляти!


26.09.1999                  ХЗВІ


ВУТЯТКО
Взяв тебе я маленьким вутятком
І плекав, наче любе дитятко.
Ти росла, ми з тобою дружили
І у тебе міцнішали крила.
І буди у нас різні незгоди,
Я носив тобі їжу і воду.
Ти мене так завжди зустрічала!
1 терпіти й любити навчалась.
І жили ми у злагоді й мирі.
Тільки взяв мій товариш сокиру...
Ти із рук його зовсім не рвалась:
Я був поруч — твій вірний товариш.
Вутя, вутя, вуташа! — я кликав.
Я ж ветлікар, у мене лиш ліки!
А сокира звелася і сіла...
Й голова, наче лист, відлетіла...
Ну, а потім в святковому залі
Їли м'ясо і пісню співали...
01.12.1995          ХЗВІ


РОЗМОВА З СОБАКОЮ


Чому це ти, Мухо,
Така невесела?
Заходь же.
На двох
Розподілим вечерю!
Нам ніде подітись
Від щастя і болю —
Таке це життя
І така наша доля.
Он цілу уже
Україну розкрали,
А в тебе сьогодні
Лиш Цюню забрали.
На нього одінуть
Нашийник ошатний
І буде щасливих
Людей розважати.
А в мене лиш тільки
Дружина в лікарні,
Зарплату чекати —
Забава примарна...
Не бійся ж, будь гостею
В мене в оселі,
По-братськи поділимо
Скромну вечерю.
Укупі отут
Веселіше нам буде.
Як гарно, що в світі
Є звірі і люди!
Заходь же, не бійся,
Я радий без міри!
Й спасибі тобі
За собачу довіру...


14.04.1999      ХЗВІ


ГЕНЕТИЧНА НОСТАЛЬГІЯ
Цікавість билася давно —
Звідкіль такі смішні ознаки,
Чому дуріють під вікном
Розлючені коти й собаки?
Що на заваді цих створінь
В Любові, Злагоді і Мирі? —
У них є діти, матері
І ніби небагато жиру...
І ось, нарешті повезло —
У муках докопались вчені
До нуклеїнових кислот
І вдерлися уже до генів...
Яке ж скупе у них нутро
На рівні генотипів різних!
Тож нетерпимості тавро
Вартує в кожнім організмі.
І ми у генах до кишок...
Невже і нам до скону гризтись,
Раз там іще — до пелюшок
Зерно дрімає гонористе?
Але ж "світила" довели,
Що через спеки і морози
Ми з поту й смерті здобули
Іще одну могутність —
Розум!
Іще поверх своїх зубів,
Людина вистраждала Віру.,.
То що ж заберемо собі
І що залишимо для звірів?


08.12.1996        ХЗВІ


БИСТРИНА


МОЛОДІ
Припливла додому кара,
Ні промінчика з очей!
А вони ж великі, карі,
Ще й коса через плече!
На душі у мене хмуро —
Знов не вимів я сміття...
Будуть блискавки і бурі.
Ну й роззява!
Ну й життя!
Підіймаюся швиденько
Та за віник.
А вона
Щось уже на кухні дзенька —
Значить, скоро вже й війна.
Тільки що це?
Ну і диве!
Посміхнулась, підійшла.
Ще й питає співчутливо:
— В тебе лекція була?
— Що?
Була...
Ледь одвічаю...
О, яке життя складне...
Значить, я її вивчаю,
А вона —
вивча мене.
1968            ХЗВІ


***
Глянь на себе в дзеркало —
Милостивий Бог!
В тебе, певне, серденько
Стислося в клубок!
Чи не в час проснулася,
Чи вкусив комар,
Не в ті туфлі взулася?
Скільки в домі хмар!
І мені невесело —
Серце крає спів,
Та не втну поезію
В капці світлих слів...
Сядь.
Всміхнися лагідно.
О! Тепер мені
Сяють зорі злагоди
В синій глибині.
І моїми віршами
Ранок темінь п'є,
Щоби світло тішило
Серденько й твоє...


28.03.2000    ХЗВІ


***
Ворскла,
кладка,
верби і осоки
І прозора, мов сльоза, вода,
Небо сине-синє і високе,
Біля кладки Єва молода...
Поруч неї — купкою білизна.
Праник розтинає тишину.
Я підплив так тихо і так близько,
Що аж зойк ударив по човну!
Заспокойся, люба, —
я від Ноя,
У моїх руках туге весло. Глянь —
зелене плаття бистриною
У потік від кладки понесло.
Я його зловлю тобі на радість,
Пересидь тривоги у човні:
Ворскла наша, хоч у тебе краде,
Знов для тебе поверта мені.
...Мріє наш Ковчег...
І літ безладдя
По піску спливає і в пісок,
А оте твоє зелене плаття
Я усе ловлю серед осок...
2000        ХЗВІ


НАТЯЛЯ
Прибігло босе і голодне,
А мама —
аж кипить уся:
— Ну де ж ти бейкалась сьогодні?
От горе! Грець тебе б не взяв!
От кляті вуличні печатки!
І де вже тут гріха таїть? —
Хова тернові оченятка,
Брудна, розхристана стоїть.
І я, вдаю із себе строгість,
А в неї слізки вже течуть.
Ну досить.
Посварила трохи...
Але усе-таки мовчу.
Терплю...
Не смію заважати
В цій педагогіці скрутній,
Я також світ хотів пізнати —
Рубці ще й досі на мені.


1997                ХЗВІ


***
І знову розходилась мама:
— Ну їж, біда моя, мерщій!
А та з надутими губами
Щось колупається в борщі.
Дивлюсь —
поклала ложку кволо,
Насупилася — не підходь!
— Ти думаєш збиратись в школу?
От наказав мене Господь!
І в кого тільки, рідна нене,
Така вродилась комиза? А ти!
Накинулась на мене, —
Хоч би словечко їй сказав!
Іще йому хотілось сина.
Тут із дівчам ладу нема.
Надворі тихо і красиво,
Надворі сонце і зима.
І ми далеко вже від дому.
— Скоріш очунюйся! —
сміюсь.
Іде дівча у невідоме
Й за руку держиться мою.


1978                ХЗВІ


***
А донька гасає по колу.
Милуюся —
ач, підросла!
Вона повернулась зі школи,
П'ятірки дише принесла.
Мені на коліна згреблася
Й горта величезний словник.
— А що то за букви? Ми кращі
У класі вивчали за них.
І я осміхнувся дівчаті:
— Земля, континенти, моря...
Ще рано англійську вивчати —
Спочатку здолай букваря!
Принишкла на хвильку, а згодом
У гордощах брівки звелись:
-А ми рідну мову сьогодні
Вивчати уже почали...


1978        ХЗВІ




***
Мені приснивсь чарівний ключ
Від часу і від простору
Аж до отих казкових круч,
Що височать над Ворскла.
Неначе я його беру,
Але бракує сил мені
Відперти вранішню зорю
У павутинні сивому...
Чи й ти примарилась мені
І хто з нас винен — ти, чи я,
Що нас несе в однім човні
Ця нездоланна течія?
І час, і простір день за днем
В чоло різцем впиваються,
Не відпускаючи мене,
Де казка починається.
Невтомні скульптори німі
В ограненні не скупляться...
Я безпорадний на кормі,
Мовчить моя супутниця.
І наче хвилям в унісон,
Зоря вечірня грається.
Не хмарся, люба, то лиш сон,
Що з Ворскли відкривається...


14.01.2000                Стара Рябина


БУБИРІ
Аж ось і Ворскла — тихе диво
У далеч плине мерехтливо.
Рибалка збоку зирк на мене,
Таке мале, таке зелене!
Штанці засукані в хлопчати,
Аж до колін горять "курчата".
Закинув вудку діловито.
— Давайте, дядьку, вдвох ловити.
— Давай, — всміхаюся малому. —
За всі роки зіб'ю оскому.
Але за дві тяжкі години
Хоча б бубир!
Хоча б єдиний!
І якось смішно й сумно стало.
Яких я щук тягав, бувало!
Й здалось мені у ці хвилини,
Що то не Ворскла —
пам'ять плине,
Що над водою зовсім близько
В худенькій постаті хлопчиська
На всі віки завмерла наче
Моя настирливість хлоп'яча...


07.07.1979                Стара Рябина


БІЛЯ ВУЛИКА


Вічне це буденне свято,
Мабуть, кожен зна —
Бджоли вертяться завзято
З ранку до пізна.
Й ні до чого, частку котру
Час їм царства дав,
Що відімруть як непотріб,
Тижнів через два.
Не даремно ж сонце світить
З вічного вікна!
У живім буяє квіті
Дошка прилітна.
Повнять вулика невпинно
Обніж і нектар,
Щоб наступне покоління
Підхопило старт.
Не скупись, всесильний Боже,
Доки крила є.
О! Як все це тільки схоже
На життя
моє...
0І.05.1999        ХЗВІ
БДЖОЛИНІ НАДІЇ
Вже першим подарунком саду
У очі дивиться весна.
Хто може крони розписати
В такі шедеври, як вона!
І бджоли в світ оцей босоніж
Своє напружують крило,
А до сім'ї крилата обніж
Нестримним валить джерелом.
Цей хор природи неповторний
І землю, й небеса вбира.
Й розчулює квіткове море
Чутливу душу бджоляра.
Аж світяться сади і доли!
Радіє думка від прикмет:
Надходить обніж —
будуть бджоли,
А будуть бджоли —
буде й мед.
04.05.І999      ХЗВІ


РОЗПАЧ
Ніч німа підперла небо
На земних биках,
Не дай Боже коли-небудь
Знову заблукать!
Дикий жах під шкуру лізе,
Спину обляга,
Тихо крадеться над лісом
Гострий ятаган.
Відчай між кущами риска,
Скрізь кути тупі,
Наче лапи страховиська
Стовбури дубів.
Ніс настирливо лоскоче
Павутиння й цвіль
І в трухляччах світять очі
Звіром звідусіль.
Стій, замри, дракон проснеться!
Чи то пень, чи ріг?
Раптом тріснула по серцю
Гілка із-під ніг.
Розкололась мимоволі
Тиша лісова,
Що аж зойкнула від болю
В глушині сова...
10.11.2000        ХЗВІ


ОСІННЯ ДОРОГА
То не ніч — душа моя,
Серце, наче камінь...
Що ж ти в'єшся, мов змія
В мене під ногами?
Захвалили тебе скрізь —
Стежечка, стежина...
Ти ж бо водиш в гай і ліс,
Де гриби й ожина.
О, яка ти навесні!
Тільки ж зараз — осінь...
Лопотять дощі нудні,
А не теплі роси.
Та іще стирчать кущі
На привиди схожі,
І від них уже в хлющі
Спина і холоші.
Де ж ти бейкалась, дурна?
В багнюку змісилась!
Ноги вицупити з дна
Вже бракує сили.
Я давно тебе уже
Кинув би трикляту,
Плаваю в тобі лише,
Щоб не заблукати.
Ну веди! Чого ж ти ждеш?
Знов топлюсь, зринаю...
Ой, куди ж ти заведеш,
Я і сам не знаю...


08.10.І999        ХЗВІ


ПЕРЕХРЕСТЯ
Що було, того не перекреслиш,
То зітха, то знову затиха.
Я стою ізнов на перехресті
І мене у спину хтось штовха.
Десь гойдається моя колиска
В хаті, що давно уже знесли,
На подвір'ї з галушками миска,
Падає на землю небо слив...
І мою голівку тішить ненька,
Що давно на цвинтарі чека,
Десь моя коса на Прірві дзенька,
І течуть струмочки по щоках.
Там десь.
1 2 3 4 5 6

Інші твори цього автора: