Обрій на крилах (збірка поезії)

Микола Чумак

Сторінка 2 з 6
Й просто жах,
Як на муки мертва тиша наража!
Гепатоз, некроз, цироз і гепатит
Вчений автор повицуплював на світ
І цієї патології вінок
Дістає мене самих печінок.
АСТ, ГЛДГ і ГГТ*
У тяжких трудах у всю цвіте...
Що ж ти, любий докторанте, наробив —
Ти за день в мені поезію згубив!
Краще б вже щось про весняне написав,
Щоб аж сонце посміхалось в небесах!
Ти в таку завів темнющу глушину,
Що з-за тебе я довіку не засну!
Ехограмами чикрижиш до крові,
Слава Богу, що не чують вартові...
Хай мене вже одного проймає піт
З-за чужих і ще й з-за власних клятих бід!
Дисертант в рукопису і тільки я...
Борюкаємось. Виходить нічия:
Довели удвох, що без солодких мук
Не буває ні поезій, ні наук.




* Абревіатури назв органоінформативних ферментів (аспарагінова трансаміназа, глютаматдегідрогеназа, гамаглутамінтрансфераза)


1999              ХЗВІ
ВІРУСНА ПОЕЗІЯ
Учений мозок падає в міраж —
Хіба не інфекційні всі хвороби,
Коли всерйоз святкують свій шабаш
Непереможні віруси в мікробах!
Якби в мікробах тільки — півбіди,
А то уже дістались лімфоцитів!
Вони малюсінькі до сліпоти.
Й неперевершені у ненаситті.
Заїлися — управ на них нема,
Безпомічні сироватки й вакцини
І навіть безнадія обійма
Ветеринарну мужню медицину.
Проймає свійський розум дикий шок
Вид грамоти високої зі СНІДу —
Чоловіки жахаються жінок,
Жінкам від жаху теж подітись ніде.
І насувається на нас пустельний світ,
Коли уже і вірусів не буде.
Залишиться лише непевний слід,
Що на землі колись... водились люди.
21.12.1998


СОН
Чи до ручки п'яний,
Чи це сон, чи ні?
Від науки пані
Стрілася мені.
Змилуйся, не сердься,
Янгольськи свята,
Що в моєму серці
Сила вже не та.
Там на мудрий подив —
Аритмічний стук
Зовсім не підходить
До твоїх наук.
А вже ранок сивий
Сонця вигляда...
Ти ж така вразлива,
Чиста й молода!
Гідному потали
Вже пробач мені,
Що і ти не спала
У моєму сні...


Біла Церква          
2І. 02. 2001


КОМЕНДАНТ ГУРТОЖИТКУ


Губи в трубку, брови хмарами.
Ну й зла. Я стовбичу, наче тінь біля стола,
Горьківчанка ж дума, дума про своє
Лиш білизни все ніяк не видає.
І кажу, набравшись духу, навпрямки:
— Та невже у вас усі такі жінки?
— А какіє? — аж схопилась з-за стола.
— Симпатичні. — Глядь, бровою повела.
Що за диво? Враз пом'якшала вона,
Зашарілася, неначе від вина,
Комендантша аж з-під Волги чи Оки.
Що поробиш — скрізь однакові жінки.




ЮВІЛЕЙ
У мені прокинувсь лицар,
Хай простить моя сім'я,
Ой, Наталко-чарівнице,
Жаль, що тільки не моя!
Дивуватися не треба
На розмови лобові —
День народження у тебе,
В мене — хміль у голові.
Чи напився?
Рідна нене!
Приключилася біда.
І кружляє проти мене
Лаборантка молода.-
Губи, очі,
брови,
вії...
Ой, Миколо, схаменись!
Знову в тебе серце мліє,
Як траплялося колись...
Завертіла, закружляла,
Що й забув про ювілей.
З Днем народження, Наталю!
Голова, вино...
Але...
8.12.1992      ХЗВІ


ТАНОК
Куди там рівнятись до палких років,
Та не вартий я і їхніх чобітків!
Що ти візьмеш із отого шкарбуна,
Що хмеліє миттю тільки від вина?
Ти ж напружена, мов лісовий горіх.
О, Мадонно, не наводь мене на гріх!
По-азійськи не роби мені очей —
Чого доброго сорочку пропечеш.
О, як щедро грає на тобі вінок,
Так і проситься прискорити танок!
Тільки де там!
В мене ноги вже не ті-
У буденному застоялись житті.
І мою весну в мені не воруши,
Тільки Бог скара за все, що нагрішив.
Не підморгуй же, не перестрибуй меж,
Бо й насправді до кипіння доведеш!
16.10.1998        ХЗВІ




Лаборантці Ліді Лазаренко
***
Ти дорікаєш знов мені,
Що не пишу тобі я вірші.
Лиш одного не знаєш, ні, —
Що я б хотів цього ще більше!
І тільки стримуючи біль,
Мовчу, таємністю сповитий, —
Ти можеш визначити сіль,
І я боюсь пересолити.




ВИПУСКНИЙ ІСПИТ
Завтра вже вони —
випускники!
А поки-що все-таки — студенти...
Ще стирчать задиринки — суки
На невидимім гачку у ДЕК'и.
І Павлові громом віддає
Про екзамени словечко кожне.
Часом навіть прізвище своє,
Виявляється, забути можна!
Ось він за білетом віддзвенів
На предиво книжці заліковій.
Та, немов горохом уві сні,
Сипляться питання загадкові!
І куди не кинь, куди не глянь —
Всюди небезпека тисне туго.
Про гельмінтів стільки запитань
У тямущого професора Чернухи!
1 прискіпливий доцент Чумак
Заволік у вітамінні хащі
І пита, чому отруйний мак?
І залізо поросяті нащо?
Відгриміло, наче в дивних снах,
І з надіями зустрінуть люди...
Все ж, що на екзаменах не знав,
Він уже ніколи не забуде!
10.02.1990            ХЗВІ


ЛІТА
Це ж Дзвонівський —
Студент колишній,
Той, що у мене в групі був!
Було, підказує із книжки,
А сам же, сам же —
ні бум-бум!
— Ну, як працюється? —
Питаю. —
Здається ти в Лебедині?
Дивується, що пам'ятаю,
І руку подає мені.
— Вже двадцять років...
— Що? Хлопчино! —
А сам задумавсь —
так і є:
У нього зморшки під очима
І сивина у скронях б'є...
...Чумак Миколо,
Хто ти, де ти?
О юнь, єдина і проста!
Ростуть, ростуть мої студенти —
Мої літа,
                                  ... мої літа...
1990


Миколі і Тасі Діденкам
КОНВЕЙЄР
Іде конвейєр невблаганно,
Дзвенить метал, летить перо,
Ще мить одна — і вже із рани
В риштак стіка червона кров...
І крик пташиний затихає
В байдужім гаморі машин.
А я лиш боляче зітхаю...
Чого ж стоїш? Допоможи!
І випливає, наче з ночі,
Казковий, добрий Айболить...
Конвейєр став. Обід в робочих
Й в смачному смаженні столи...


1970                              Птахофабрика "Повденна"


КОНСИЛІУМ
В гумовиках і я, і він —Ветлікар.
Сопимо завзято. Зібрались, звісно, не на свято.
Не дощ, а березневий дзвін!
Кінця немає твані цій,
Куди не стань —
одні каверни!
Та ось уже, нарешті, ферма,
Сараї, наче острівці...
— Ось тут поезія своя, —
Мені супутник хрипло каже, —
Свої "Гвоздики" і "Ромашки",
Що ждуть кормів до солов'я.
Ведмідь, отой хоч лапу ссе,
І то хворіє!
А телятка?
Прийшлось консиліум скликати,
Хоч лікування й не спасе...
Я плентаюсь за ним услід,
А десь казки про Айболіта:
Під деревом —
звірята,
літо...
Іде на ферму Айболіт ...


28.01.1996              Чугуїв


РАЙСЬКІ ЗВУКИ
Тут всьому тиша — булава
Проміння, свіжість і ні звуку...
Тут, наче вибухи, слова
Від балакучої науки.
Тут манить неповторний світ
Для серця і душі навчанням —
Поглянь, як цей бурхливий цвіт
Кричить у радіснім мовчанні!
Послухай, як дзвенить роса
В ранковім сонячнім промінні,
І шепіт тиші не згаса
Теплом розніженого квітня.
Прислухайсь відчуттям душі,
Як проростає зав'язь мовчки
І як із травнем на межі
Природа бродить без сорочки.
Прислухайсь, як стрімкі кущі
Невпинно тягнуться до неба
І як в цей шарварок дощів
Уже на спраглу землю треба...
Ти чуєш, Всесвіту дитя,
Як думка музикою грає?
Ще не скінчилося життя,
А ти уже прийшов до Раю.
А ти ще й досі на ногах
У науковім мінареті,
Де явища у ланцюгах
Термінології предметів.
Та вже нестримано бринять
Душі і серця ніжні звуки...
Як тут образити цей рай
Словами грубими науки?
30.04.1999      ХЗВІ


НЕБЕСА
Зіп'ялось на ноги... Диво!
Верхні де подіть?
Зайвий хвіст і зайва грива
В мареві століть...
Задля рук знайти роботу —
Не проста яса,
Бо усі земні турботи
Розум колиса.
І йому наснились храми
Серед зим і весн,
Що настирились хрестами
В безвість — до Небес!
Там десь — у всесвітній пащі
Дух земний снує,
Й звідтіля далекий пращур
Руку подає...


2000              ХЗВІ


РІЗДВЯНИЙ ЕТЮД
Колива,
курить,
казкує
В димі димарі,
І принишклий світ дивують
Дивом диварі.
Скарби сонячного раю
Світлими крильми
Сині янголи змітають
В засіки зими.
Двір роззявив ровом рота
Радощам рясним —
Розродилася природа
Ранком різдвяним!
Сріблом землю засіває,
Свято зве до втіх!
3 неба стовбуром стікає
Соковитий сніг.


13.01.2000                  ХЗВІ


РОЗМОВА З ВІРШАМИ
Тільки сядеш за науку,
Щоб дістатись докторів.
Знов заковуєте руки,
На болючому пері.
Я ж не став від вас ховати,
Що вже виданий наказ
Труд безгрішний подавати
Вченій раді напоказ.
Все ростив, плекав і сіяв...
Ну, а ви мені за те
Геть зібгатись в диспепсіях
Аж ніяк не даєте.
Відхреститись?
Буде гірше.
Бо така вже ДНК,
Що зовсім не пишуть віршів,
Ані ректор — ні декан.
І хоча ми завжди в муках,
Не пробачать нам ніяк
Ненаписану науку
Міносвіта, навіть ВАК.
Тож подалі — цур від мене!
Геть від вченого пера,
Бо життя моє нужденне
Рятувати вже пора,
08.10.1998      ХЗВІ


КОЛИСКА
Спокон віку над Землею
Сонце розквіта
І колосяться над нею
Золоті жита.
Запах кожної стеблини
І дощів рясних...
Хто ж не вдячний за хвилини
Жити серед них!
Хто із нас баским Пегасі
В небо не злітав
У замріяні топази
Нездобутих лавр!
Кажуть, краще, ніж ізблизька,
Видно все здаля:
О, яка наша колиска
З висоти — Земля!
Тільки там в космічних скелях
Хай пробачить Зевс —
Я дивлюсь на рідну Землю
Зі своїх небес...


2000          ХЗВІ


ІДУ ДО ВАС


Доценту М.Д. ВОЛЬВАЧУ
ЗОЗУЛЯ


Зозуля все кує щоліта
Й червоні плями витира
І сьоме вже десятиліття
Святкує сивий ветеран.
Між нами відстань кілька кроків,
Лунають вірші. Кожен зна —
У нас різниця в дев'ять років,
А в ній застигла вся війна...
У нього рани невигойні,
І в мене біль, що не стиха,
Хоча у тій кривавій бойні
Він був, а я ще не встигав.
Не гра...І уявить не просто,
Що там, де сіялось, цвіло,
Вмить пролунав холодний постріл,
І більш нічого не було...
...Зозуля знову закувала
Через вікно твоє й моє.
Вклонімось їй, що не проспала, —
Нехай кує,
                  кує
                        й кує...
Хай тиша буде їй навколо,
Щоб не злякалася вона.
Ти чуєш, друже мій
                                  Миколо,
Налий червоного вина!
13.09.1996


ТОСТ
Ні, ще нема таких мірил,
Щоб змірять наболіле!
Не опускать ніколи крил
Мої Боги веліли.
Десь казка із мого життя
У вибухах горює,
Колосяться й горять жита,
І з ними теж горю я...
Мов дріт, стерня серед снопів,
А на димовій піні
Іще гойдаються собі
Обскубені пір'їни...
Вщухає піна день за днем,
І вже нове століття,
Хоча дістався цей Едем
На крилах лихоліття.
І хоч обвугленим крилом,
Та піднімаю келих
За невмируще джерело
Вже зі своєї скелі...


31.12.1999                    ХЗВІ


За мотивами картини І.Ю.Репіна


ВІКОПОМНА ТВОРЧІСТЬ
Діжка і горілка з перцем,
Хіба втерпеш тут говіть?
На столі — ні оселедця,
Але є на голоді!
Люльки, шаблі, дим горою,
А у ньому плава дзбан,
Відчайдушною братвою
Верховодить отаман.
Писар кожну шкильку ловить.
Дружній регіт нароста —
Це ввірвалось мудре слово
Для дошкульного листа.
Хтось іще додав з-під вуса:
"Ваша світлість, Ваша моць"...
Нумо, братчики, від пуза
Й від душі насміємось!
До бісів канон корану —
Творить зроєний загал
До турецького султана
Християнський мадригал!


26.11.2000        ХЗВІ


До 10-ліття незалежності України
НАРЕШТІ


В крові і мозолях царівна...
В вінкові вірності і зрад...
Але, який же, Україно,
У тебе втілено заряд!
Хоч зайда дикої породи
Від заздрощів і крові сліп,
Тут дбає про врожай Господар
І в поті нива родить хліб.
Учитель, робітник і вчений —
На баго діє рід увесь,
Тут Бог душі — Тарас Шевченко,
Тут пастор — Олександр Олесь!
І як же нам не розуміти
Своїх енергоносіїв?
Ти маєш право вже посміти
Сказати вслух —
вони мої.,.
24.08.2001          ХДЗВА


Студентам Прокопенку, Кав'ярову,  Кущу, Колеснику, що 23.12.1975 року подарували мені орфографічний словник /для школи/,.супроводивши його надписам:"Бажаємо творчих успіхів в українській радянській поезії".


ТЮЛЬПАНИ
Лірична повінь на душі,
Гілки іще про квітнь мріють,
А унизу серед кущів
Уже тюльпани пломеніють.
Такі бадьорі та ясні,
Співучі.
1 2 3 4 5 6

Інші твори цього автора: