Важко пояснити та все ж Лідер цілий день кипів ,аж смішно .Це ж що ,взагалі заборонити кліпи? Хоча чимось вона й була права ,адже передостання пісня протрималась ледве пів літа ,а далі приїлась навіть фанатам ...
...ще дещо. Десь за південь я знову зустрівся з тією офіціанткою. В центрі. Вона просто пройшла мимо .Нічого такого .Не знаю ,хто вона ,але в неї певно хобі — кумедні футболки .Окрім тієї з піснею ще одна — з написом: "Це доля?" .Прикольно. Ніколи не знати й не бачити людини ,а тоді раптово так в один день дві зустрічі...
@*@*@*@
Вона саме перетинала довжелезну гарячу площу ,коли в голові виникла думка ,що це все вже було .Ні ,не вві сні ,а навіть дуже наяву .Вона згадала ,що площа перед нею ні що інше як Хрещатик ,той самий ,що пересікався її босоніжками ,черевиками ,кросівками ,кедами ,зимовими чоботами та всіма іншими видами взуття тисячі раз .Куди б не поспішала і по яким би справам ,Хрещатик вимагав свою порцію уваги й все-одно чарівним типом кидався під ноги. Їй вперше за весь час згадався Він —друг і соратник ,якого Вона так нахабно залишила на катування власній матері .Він завжди свій ,рідний ,він все розуміє і прощає ,Він як молодий батько або старший брат. Мама вже давно вважала його частиною родини й не розуміла ,чому Вона не може одружитись з цим "сонцем ,а не хлопцем". Це з ним Вона ще зовсім нещодавно перетинала цю вулицю ,вони ще говорили про новий проект (тепер уже старий ,непогано ,виконаний проект).Це все напливало хвилями спогадів — приємних ,весняних ,трохи прохолодних ,з відблиском віджитого ,але доволі свіжого ,не прикритого пилом минулого .Футболка забавляла пересічних людей написами типу: "посміхайся ,поки зуби на місці" або "сонячно сьогодні ,чи не так?". Все було більш ніж чудово: сонце зігрівало тіло ,спогади — душу ,позитивний настрій людей навколо теж не руйнував кайфу ,тому усмішка сама розцвіла на розгарячілому обличчі ,а ноги вже ледь торкались асфальту.. .Він ввірвався в цей стан ейфорії раптово й так само зник .На секунду Вона вловила здивування від подібної зустрічі ,але приємна усмішка ,що провела її ,говорила : "це доля?". "Ні ,— подумала ,не обертаючись ,— це сон."Вона звела очі на футболку й ледь не розреготалась на пів майдану ,чим мала шанс видатись божевільною ,бо та матерчаста нахаба фіолетовим вивела: " Це доля?"Такого задоволення собою та й тим ,що все так ладнесенько виходить ,Вона вже давно не відчувала .День догорав ,задуха спадала й хоча сон почав плутати (зустрічі на площі не мало б бути ),але все інше було більш ніж відмінно. Вона повернулась на вокзал ,забрала скрипку ,змінила речі й подалась гуляти містом чи то в пошуках прихистку на ніч ,чи просто щоб не потрапляти в руки захисників порядку .Життя не пропонувало нічого пристойного .Довелось витрачати гроші :взяти кімнату в готелі .Були й плюси :теплий душ ,де була вимита вона й випрана "розумничка" — футболка ,та затишний ресторанчик ,де підстаркуватий угорець тяжкою російською розповідав історію свого життя й поїв кавою з тістечками .Вона ,як порядна дівчина ,пішла ще до півночі . А чоловік сидів майже до ранку й пішов до себе за три хвилини до того ,як Вона ,бадьора й усміхнена ,вийшла випити ранкової кави .Вона пішла ,а угорець не знайшовши доказів її реального існування ,до кінця життя був впевнений ,що то янгол прийшов до нього в Києві й пив з ним уночі каву.
З самого ранку Вона пройшла певно всі цікаві місця столиці. Заглянула до музичних магазинів ,не оминула жодної художньої виставки ,а тоді раптом згадала ,що має друга в одній скромній студії мультиплікації .Набрала номер напам'ять ,бо мала звичку на ревнощі Друга просиджувати ночі ,розмовляючи з цим трудоголіком по телефону.
Через пів години Вона тим вільним кроком клала під ноги вулицю ,підозрюючи ,що Трудоголік вже зачекався .Так і є. Він стояв ,вперто її не помічаючи, через дорогу .Охоплена нетерплячкою сюрпризу Вона перебігла через проїзну частину перед самісіньким носом якогось авто. Підбігши ззаду ,з радісним вереском кинулась на спину Трудоголіку й защебетала ,рада зустрічі.
"Офіціантка ,— якось майже верескнув Лідер ,прилипаючи до скла й раптово сповільнюючи рух ,— це ж вона ,правда?"
"Точно ,вона ,— ледь не звертаючи шию ,Він спостерігав через заднє скло фігурку ,яка швидко зменшувалась аж доки зовсім не щезла за авто ,що їхало позаду, — Вона мені постійно трапляється на очі ."
"Але за сніданком її не було."
"ЇЇ взагалі ніколи не було!"— він знітився від того ,що раптом зловив себе на думці ,ніби надто довго про неї думає.
@*@*@*@
. ..8.07.06
...Це напасть...Знову вона — офіціантка .Хоча і в цьому я вже сумніваюсь .Вона була в кав'ярні лише один день — вчора .Сьогодні її вже не було ,хоч ми просиділи ледь не до спеки .Лідер так її виглядав ,придумав достойну відповідь...А коли вже поїхали на студію (спізнювались по чорному) побачили її просто так ,на вулиці .Вона так бігла до якогось хлопця ,що ледь не втрапила нам під авто і навіть не глянула!(роздавити б її ,щоб на очі весь час не наверталась:))А може вона лише марення ,може це від спеки ?Так же не буває...
@*@*@*@
Цілий день Вона пробавилась ...Заради неї Трудоголік взяв відгул ,студія була шокована ,але щиро зраділа .Тітка Ольга навіть розтрактувала цю рідкісну подію ,як прикмету. Це мало значити або падіння спеки ,або якісь (обов'язково радісні) зміни в застояному житті студії .Всі зраділи ще більше й ,поховавшись по своїм куткам, віддались мріям про щасливе майбутнє.
В той час вони ходили по місту ,любувались майстерністю скейтбордистів ,хлопців на велосипедах ,бризкались з фонтанів , роззувались й підстрибом бігли до найближчої лавки ,щоб не попекти п'яти . Футболка веселилась не менше. На спині(щоб бачили ті ,хто оглядаються) одна за одною з'являлись смішні морди й нахабні написи типу "божевільня за рогом", "а вам слабо?", "а молодість для чого-то?" .Раптом Трудоголік помітив скрипочку за плечима й не відчепився до тих пір ,доки Вона не вийняла інструмент ,кинувши футляр на землю, й не взялась награвати останню зінтерпритовану нею річ — ту саму пісню ,де гітарну партію виконував Він .Пригадавши це ,геть втратила відчуття реальності й поринула в спогади сну ,в роздуми ,чому ж так все запустила ,а перед очима стояв він : з гарячими очима ,злитий з гітарою в одне ціле ,з налитими кров'ю жилами на руках ,з серцем ,натягнутим у струни .Той ,в кого можна було закохатись.. .Вона силою вирвалась з полону ілюзії й помітила ,що навколо стоїть ріденький натовп ,в футлярі лежать монети й навіть декілька купюр ,а обличчя Трудоголіка розпливається в щасливій гримасі .Вона театрально вклонилась ,хтось попросив ще , Вона ,тішачись успіхом, знов приклала скрипочку, аж доки помітила серед інших ще одного учасника групи .Вона лукаво всміхнулась й опустила скрипку .Він вийшов наперед .
"Ну ,грай же,"— зацікавлено всміхнувся. Струни натяглись й по площі полинула ще одна пісня їхнього ж репертуару .Догравши ,Вона сказала ,що концерт закінчено ,вислухала заперечення ,але висипала з футляру гроші ,заховала скрипку й спровадила Трудоголіка віддати все до останньої копійки старому брудному дідові ,що ледь не побив баян від злості та охриплій дівчинці ,супроводжуючій його гру.
"Я мала б віддати ці гроші вам ,як компенсацію за порушення авторських прав ,— всміхнулась Вона хлопцю ,— але це його територія..."
Він щиро всміхнувся й привітався.
"Відмінна гра. Сама перероблювала?"
"Ага. Це таке собі хобі."
"А що закінчувала ?Муз. школу?"
"Ні. Нічого. Скрипку виграла в суперечці. Побавилась декілька ночей ,довела сусідів ,та й навчилась потроху. А далі знайшла собі це хобі."
"Молодець. Дуже чітко спрацьовано. На гітару основний удар?"
"До гітар й до гітаристів в мене взагалі слабкість."
Вони ще трохи посміялись ,а коли повернувся Трудоголік ,дівчина хотіла було прощатись .Хлопець запропонував "може якось зідзвонитися ,попрацювати ,абощо..." ,та Вона чесно зізналась ,що приїжджа й телефон забула вдома .Все ж він вмовив лишити ,який є. Вона наскоро надиктувала номер й попередила ,що трубку може взяти за кілька неділь .Після цього вони мило простились.
Хлопець ,що й без того безсоромно запізнювався ,був дуже радий ,що знайшов не лише стовідсоткову відмовку ,а й справжній скарб для групи й хвалив себе ,що саме сьогодні зломив авто й перетинав саме цю площу до найближчої масової стоянки таксі. Він ввійшов в кімнату з такою впевненою посмішкою ,що вокалісту забракло голосу достойно зустріти давно чеканого друга. "Викладай, чом сяєш ,як мідна монета? "— запитав гітарист ,відкладаючи гітару й подаючи руку ,здороваючись.
"Спостерігав сьогодні скрипачку на площі ,що дуже непогано чеканила наші пісні...Наші. Самі останні."
"Та їх зараз багацько .І скрипачок ,і баяністів ,і гітаристів..."
"Особливо гітаристів. То ти лише через неї спізнився?"
"Ні ,ще авто своє добив. Але вона й справді цінна. Це не ті ,що по переходах стоять .Пристойно вдягнена...І ще на ній дуже прикольна футболка була. Мо' це фокус якийсь ,та коли вона грала першу пісню на ній були слова першої пісні ,але тільки вона піднесла руку ,щоб грати другу пісню ,то там вже були слова другої...Дехто навіть ,як в караоке ,взявся підспівувати."
Вокаліст І гітарист нервово переглянулись.
"Прикольно ..."
"Я навіть у неї номер взяв. Правда подзвонити можна буде лише через пару тижнів ,але це того коштує."
"О. Якщо до неї додаються координати це доводить її реальне існування,"— лідер звертався більше до Нього ніж до будь-кого ще з групи .На обличчях всіх інших з'явився подив ,потребуючий пояснень .
"А от треба ходити снідати. Ми здається її вже бачили ."
"Й не раз, — додав гітарист ,замислено.
"Точніше тоді вона була офіціанткою в кав'ярні ,де ми завжди снідаємо ,а нині вранці наткнулись на неї просто на вулиці ."
"Й на ній постійно і ніби й схожі футболки ,але з якимись незвичними написами чи з словами пісень ,як ото з тобою."
"Може досить вже про дівчат ,— втрутився барабанщик ,— роботи по горло ,скоро й день спливе ,а ми все про одне й те ж."
@*@*@*@
Сон висковзав з пальців.