Я про всяк випадок попередив свого янгола-охоронця про те, що архангел Аркадій дозволив мені чинити все, що забажає моя широка душа. На знак згоди мій янгол кивнув головою, мовляв, я довіряю вашим словам, і додав, що і його самого архангел Аркадій попередив: більш ша-новнішого гостя, ніж барон Мюнхгаузен, Рай досі не бачив.
На моє запитання, хто господар Раю, мій янгол-охоронець не сподівався.
— Розумієте, бароне Мюнхгаузене, відповідь на це запитання лежить під сімома замками.
Я наказав негайно зупинити карету, і вже збирався полишити її, як мій янгол-охоронець змилостивився:
— Гаразд, відповім: всі ці володіння належать панові Чмуркісу.
Я відповів янголові, що це ім'я мені ні про що не промовляє.
— Як би вам пояснити, бароне, простіше... Пан Чмуркіс друг самого Дурила...
— Начальника Пекла?!
— Прошу, тільки не кричіть, а то ще янголи почують через ворота. Та й мене можуть до них спровадити.
Я, звичайно, не приховав свого обурення: як могло статися, що Пекло побраталося з Раєм? На що мій янгол-охоронець відповів:
— Зрозумійте, бароне, Бог на небі, а ми на землі, точніше, під землею. З сусідами треба жити у злагоді. Між нами кажучи, допомагаємо одне одному, чим можемо: вони нам теплом, а ми їм робочою силою. У них робота тяжка і брудна... О, вже янголи за ворітьми нашорошили вуха!
— До речі, чому до Райського саду не пропускають янголів?
— То робочі янголи, не зовсім освічені, не досить виховані, одне слово, другого ґатунку. Вони обслуговують панство Раю, а як треба, то й важливих начальників Пекла...
— Послухайте, любий янголе, — не втримався я, вражений красою Райського саду. — Звідки у того Чмуркіса стільки грошей, щоб утримувати таку розкіш?
— Багатіти він почав із пиріжків. Так, так із звичайних пиріжків. Відкрив кондитерську крамничку і невеличку пекарню. З одного шматочка тіста пан Чмуркіс примудрявся виготовляти три пиріжки замість одного. А до борошна частенько додавав то полови, то січки з трави. А воно, знаєте, люд голодний — все проковтне залюбки. Тепер пан Чмуркіс такий багатий, що може легко впливати і на Пекло, і на Рай...
Раптом мій янгол-охоронець звелів машталірові зупинити своїх пегасів і рукою показав ліворуч.
Я повернув голову і побачив диво-дивне: на шовковому килимі розминали свої тіла хлопці-красені. Їхні біцепси і м'язи, здавалося, були налиті оловом. Я не міг відірвати від них очей.
— А це наші олімпійці! — запишався мій янгол-охоронець, — Без них не обходяться жодні Олімпійські ігри в Афінах. Може, чули, є таке місто у Греції?
Ще б пак! Щоб я та не чув! Щойно випадає нагода, я неодмінно намагаюся побувати на всесвітньовідомих спортивних змаганнях. Можливо, саме цих хлопців я бачив на останніх Олімпійських іграх...
— Пан Чмуркіс, — провадив мій янгол-охоронець, — не тільки готує олімпійців, а й потроху заробляє на продажу їх царям, королям, імператорам, шахам, султанам... Не за красне слівце називають цих хлопців золотими. Вони варті золота найвищої проби.
Я, панове, був щиро задоволений із того, що у мого янгола-охоронця розв'язався язик на всю довжину, тож намагався не втратити найменшої нагоди, аби дізнатися якнайбільше і про решту таємниць так званого Раю. Мене, між іншим, цікавило, що то за пани та пані літають у каретах. У відповідь мій протеже докладно перелічив їхні посади: господарі Житнього та Сінного ринку, ветеринарний лікар, виробники цукру, хліба, шкіри, торгівці сіллю, одягом, взуттям, власники шинків, корчмарень, їхні діти, жінки, родичі... Одне слово, всі, хто має зайву гривню.
Нарешті настала черга запитати: а що ж воно за один — архангел Аркадій?
Мій янгол-охоронець тричі перехрестився, двічі озирнувся і тихенько прошепотів:
— Тільки між нами, пане-бароне Мюнхаузене. Глядіть ніде не прохопіться ні словом, ані півсловом — архангел Аркадій зятьок... дідька Дурила.
— Ух ти! — вигукнув я так голосно, що пегас від ляку аж дибки став, і ми ледь не повипадали з карети. — Але ж пан Дурило — чорт, а пан Аркадій як-не-як — святоха?!
— Хіба зараз добереш, хто святий, а хто грішний — усе впереміш.
— Дивно, — сказав я, — чому я не помітив на лобі в архангела жодних слідів від рогів?
— А він їх, пане-бароне, спиляв. Сьогодні це швидко робиться. А ті місця, звідки роги росли, пан архангел затуляє оксамитовою стрічкою з написом "Найсвятіший із-поміж святих". А з свинячим писком, як у пана Аркадія, зараз чи не половина люду ходить...
— Любий охоронцю, чи не можете відповісти мені на ще одне запитання: усе життя я вважав, ніби Рай міститься у піднебессі, а він, виявляється, у підземеллі...
— Бачте, відповів мені янгол, — чорт Дурило перемістив Рай з небес чимближче до себе. Так би мовити, для зручності...
Мені стало зле. Навіть після пе-ребування у пеклі я почувався краще.
Я наказав довезти мене до Райських Воріт, де зійшов, посилаючись на головний біль: мовляв, мені треба якнайшвидше відпочити.
На прощання я поцікавився у свого супровідника, чи хоч янголи тут справдешні? На що той схвально кивнув головою.
Я поспіхом подався до виходу з Раю, не завдавши собі клопотів ще раз провідати архангела Аркадія. Ба більше, якби він трапився мені на шляху, я неодмінно плюнув би йому в солоденьку пику.
Коли я піднявся на поверхню землі, то з хвилюванням побачив, як мій коник Пирій нервово тупцяє на місці. Він ніяк не міг дочекатися мого приходу. Осідлавши коня, я рушив у тому напрямку, звідки прибув.
Проїжджаючи поблизу колишнього Пекла, я побачив, як із-під його руїн на поверхню вихоплюються клубки пари і почув як унизу клекоче смола.
Мій щасливий Пирій трохи притишив ходу, а потім, даруйте на слові, справив малу потребу. Після чого весело заіржав, став дибки і поскакав вузькою стежкою до битого шляху. Дорогою ми здибали своїх недавніх знайомих, які варилися у Ду-рилових казанах, їм пощастило вибратися з пекла живими та здоровими.
Враз позаду щось гухнуло. Над місциною, де щойно був Рай, утворилася хмарка диму, а в небо зграйками здіймалися янголи, весело вимахуючи крильми. Доставшись хмар, вони легко, мов привиди, розчинились у них.
Я здогадався: до загибелі так званого Раю спричинився мій коник Пирій. Від його рідини вибухнула смола і через тріщини у стіні нестримним потоком проникла до Раю, який підстерігала доля сусіднього Пекла.
Отак досить вдало закінчилася моя мандрівка на той світ, з чим я щиро вітаю себе, а заодно і все гонорове товариство.
Ігор Січовик