Батько якось навіть збирався поміняти прізвище на щось путнє, та, зрештою, тільки рукою махнув — ніякий папірець із печаткою в цьому ділі не допоможе. Як називали Дурилом, так і називатимуть Дурилом. Треба хіба що село змінити або людей у селі.
І зародилася у хлопчика величезна злість на цілий світ — словами не передати. І він тую чорну злість сховав на самому споді дитячої душі, як щось потаємне. До пори до часу, доки вона не проросте.
Старші люди досі пам'ятають, якою шаною серед дітей свого часу користувався Павлик Морозов. Такий собі піонер-революціонер із Свердловщини. Він уславився тим, що доніс у ЧК на рідного батька за те, що той нібито крав колгоспне добро. Батька арештували, а його родичі помстилися донощикам — убили Павлика Морозова і його молодшого братика. Звичайно, їх арештували, присудили до різних термінів покарання з відбуванням на Півночі, де з часом і розстріляли як злісних ворогів народу. Піонер-герой не вмер, він воскрес у газетних статтях, художніх та документальних книжках і фільмах. Тогочасному школяреві ніде було сховатися від їхньої слави — вона переслідувала всіх по п'ятах. Акакій мешкав у колгоспі імені П. Морозова, учився у школі імені П. Морозова, був членом піо-нерського загону імені П. Морозова і навіть мешкав на вулиці ім. П. Морозова.
Майже цілу ніч Акакій мережив аркуші шкільного зошита. А на ранок передав дільничному міліціонерові листа. Той повільно прочитав, здивовано стенув плечима, а потім повернув листа юному морозовцю. Міліціонер спершу намагався відмовити хлопчика від подібного кроку, але, зрештою, збагнув, що з того нічого не вийде, тож сховав листа до кишені, а вранці передав донос у районний відділ ЧК. Наступного дня батька просто з коня забрали невідомі хлопці і відвезли до місцевих чекістів. Саме на той час розпочався черговий набір зеків на відбудову батьківщини й Меркурій, не зважаючи на колись рятівну довідку, загримів туди, "де Макар телят не пас". Відтоді Акакій майже не відходив від радіо — намагався дослухатися, чи воно не повідомить на весь світ про подвиг юного піонера, Акакія Дурила?
Але радіо мовчало. Чи міг знати юний піонер, що подібними доносами були завалені тисячі відділів ЧК. Ніхто навіть не подякував хлопчикові за виконання "громадянського обов'язку". Ба більше, директорові школи і дільничному міліціонеру суворо наказали, аби ті пильно стежили за родиною державного злочинця.
Відтоді життя Акакія і його матері перетворилося на суще пекло. Мати топила у школі грубки і одержувала невеличку платню, якої заледве вистачало, щоб накласти на зношений одяг латки і так-сяк прохарчуватися. Вона потрохи втрачала розум, а коли це збагнула — узяла та й повісилася, проклинаючи останніми словами непутящого сина. І батько невдовзі помер від сухот у мордовському таборі, про що коротко сповістила невеличка похоронка.
Як не дивно, але саме у дитячому будинку Акакій опинився, наче в рідному домі. Тут добре велося сильнішим, і Акакій відчув у собі великий запас енергії для боротьби за виживання. Він жив на випередження, підбирав те, що не встигали з'їсти інші, першим опинявся там, де можна було мати хоч невеличкий зиск.
Начальство таких любило, заохочувало і всіляко допомагало їм закріпити свою моральну й фізичну владу над ровесниками. Вихователів-наглядачів улаштовувало насамперед те, що, переклавши свої обов'язки на плечі дітей, вони позбувалися зайвих клопотів із вихованцями, і мали більше упевненості у тім, що в дитбудинку поменшає надзвичайних ситуацій.
Акакій опанував відомі методи упливу на ровесників, при цьому він не гребував жодними засобами — ні фізичною силою, ні терором, ні ласкою, ні підкупом, ні брехнею. Кредом його життя було гасло: "Тільки вперед!" Такі поняття як совість і честь ним були видалені з ужитку, як гальма на шляху до здобуття поставленої мети.
Після того, як Акакій полишив стіни дитячого будинку і відплив у велике життя — працював на заводі слюсарем, його цілеспрямованість помітили у комсомолі де школу формалізму й цинізму проходили майбутні члени партії. Спершу його призначили секретарем цехової комсомольської організації, потім — заводу, а згодом — райкому.
Отоді і прийшла Акакію в голову думка змінити своє прізвище на якесь милозвучніше. Скільки він не вигадував — нічого путнього в голові не виникало. Нарешті, прийшло просвітління: додати до прізвища лише одну букву — л. Дурилло. Звучить досить пристойно. Навіть з італійським відтінком. Легенду вигадати неважко — хтось, десь, колись у родоводі мав італійське коріння.
Майже на всіх етапах комсомолу перед секретарем вимагалося одне: забезпечити тих, хто був над ним, розкішним прийомом з обов'язковим щасливим фіналом, тобто слухняними дівчатками-комсомолочками.
Того вечора його терміново викликав перший секретар обкому комсомолу, Михайло Рудий.
— Сідай, Акакію, і слухай. Моя дружина довідалася, що я мав справу з однією комсомолочкою, і що в неї має бути від мене дитина. І написала в ЦК партії. Якщо це підтвердиться — мені кришка.
— Не розумію, Михайле, при чому тут я? — захвилювався Акакій, передчуваючи для себе якусь неприємну ситуацію.
— А при тому, що тобі доведеться взяти вогонь на себе.
— Тобто...
— Тобто одружитися на цій комсомолочці... Пишне весілля, квартиру і посаду свого заступника гарантую. Від твого рішення залежить і твоя доля.
— Але ж дитина не моя...
— Яка різниця — моя, твоя... Наша! У тебе на роздуми немає часу. Я призначив весілля на середу. До речі, від твого імені запросив інструктора ЦК, який перевірятиме мою справу. Після весілля виходь на роботу в обком. Се ля ві. Ти вільний.
Для бунту у Акакія не вистачало ні духу, ні волі, ні часу.
— Запитання будуть?
— Чи можна побачити свою наречену?
— Завтра я вас познайомлю.
Перший секретар обкому комсомолу роздобув із холодильника пляшку недопитого коньяку, розлив у келихи і проказав:
— Вітаю з одруженням. Будьмо!
Після цього мій хазяїн, Акакій, заочно здобув вищу освіту будівельника-проектанта в інституті, де ректором був тесть першого секретаря обкому комсомолу. Перед ним пролягла широка дорога в життя.
І справді, невдовзі його перевели до столиці на посаду інструктора ЦК комсомолу. Штовхав той самий Михайло Рудий із допомогою київської братії.
З часом у нелегкій боротьбі з конкурентами він здобув посаду заввідділом, із якої перекинули інструктором ЦК компартії.
Хто його знає, можливо, й дослужився б Акакій Дурилло до секретаря партії, якби не горбачовська перебудова, ГКЧП і здобуття Україною незалежності.
Акакію, як і багатьом його колегам, довелося повторити життя спочатку. Після деяких поневірянь улаштувався у проектну організацію звичайним собі інженером-проектувальником. Практики не мав, тож починав з азів — засів за кульман і вже за кілька тижнів так-сяк освоїв нову професію.
Але робота невдовзі набридла. Був злий на всіх — на незалежність України, на напівсвою дружину, на чужого сина, на співробітників, на себе. Почав пиячити, спершу сам, а згодом — із ким завгодно. Збирався покинути роботу, однак від цього кроку його утримували борги, котрих він набув у дружків, граючи в казино. Отак і плив поміж двох берегів невідомо куди, утративши будь-яку цікавість до життя.
На роботі на Акакія поставили хрест — йому платили невідь за віщо, сподіваючись на те, що рано чи пізно він сам покине роботу, або з ним трапиться щось непередбачене... За ним міцно закріпилося кличка "Акакій-стакан".
І Акакію не лишилося нічого кращого, як накинути на шию петлю. Він прихопив із собою мотузку, шматок мила й чвертку улюбленої "московської" горілки, і вийшов на вулицю, попростував до трамвая, що калатав у напрямку Пущі-Водиці. Але до зупинки дійти не встиг — по дорозі його схопили чиїсь міцні руки і затягли до легкової машини. Коли роззирнувся довкола, то впізнав тих, кому в казино заборгував купу грошей.
-Ти, засранець, куди зібрався з цим причандаллям — бува, не на риболовлю?
— У мене одна дорога — на той світ.
— Із задоволенням допоможемо, аби викинути з голови думку про існування ще одного боржника та й іншим буде наука, — сказав тоді інтелігентний на вигляд чоловік із шотландською борідкою.
Акакій навіть зрадів, що у нього відпаде потреба здійснювати над собою екзекуцію. Як мовиться, настав час звести з життям рахунки.
Колишні дружки мого хазяїна зупинилися посеред лісу, виштовхнули Акакія з автомобіля, прив'язали його ж мотузком до дерева, і поклали перед його ногами щось схоже на будильник. Увімкнули, й він майже нечутно зацокав, а самі забралися до кабіни автомобіля й накивали п'ятами.
І треба ж трапитись такому, саме на той час неподалік триклятого дерева укупі з Акакієм, на лісовій галявині, бенкетував колишній секретар ЦК компартії, підпільний власник багатьох фабрик і заводів, добре знайомий нам Михайло Рудий зі своєю новою пасією. Йому набридли готельні номери, у яких неодмінно велося аудіо та відео спостереження за важливими клієнтами, тож вирішив провести своє дозвілля на свіжому повітрі.