Як заграла в небі галь,
затремтіла дальня даль.
А зима – візьми та в сльози:
стало дуже себе жаль.
По наплакала калюж –
і світ за очі чимдуж.
А горобчик горобчисі
каже: "Стріха – наче душ!"
Каже кіт собі: "Мур-мур,
красота без кучугур!"
Коли бачить: перед носом
на кущі сидить снігур.
Підкрадається як слід,
Придивляється як слід.
"Здрастуй, — каже, — рукавичко!
А я думав: ти – обід..."
2. Небилиця
Йшла корова по струні...
Вибачайте, по стерні.
Йшла корова до води...
Вибачайте, не туди.
А туди, де татко
припинав телятко.
Татко шворінь забивав
молоком,
а я бублик запивав
молотком.
А було це в череду...
Вибачайте, в середу.
3. Ну ж і море!
З-за Дніпра такий вітрисько віє,
аж вода в калюжі дніпровіє.
Хвилями здіймаючись, вода
кораблі на берег викида.
Не на жарт розбурхалась калюжа,
мов питає: "Хто мене подужа?!"
Ну ж і море я собі знайшов!
Стрибнув через нього – і пішов.
4. А кому біло смачно?
З далекої далини
котилися кавуни,
а їм навперейми
бігли барани.
Кавуни – пузаті,
барани – рогаті.
Кавуни – бокасті,
барани – лобасті.
Буц! Буц! Буц!
Гам! Гам! Гам!
Здогадайся сам.
5. Скоросорокомовка
Сорок сорок у куховарки Варки
сорок окороків украли, чотири шкварки,
сорок сирників, сорок коробок сірників,
сорок сокир і всі сорокавідерні
соковарки, сироварки та сироповарки.
6. Про вовка промовка
Як почув про нього кіт,
вмить гайнув через пліт.
Як почув про нього пес,
дременув аж у овес.
Чули дзвін, чули дзвін,
та не знали, звідки він.
Бо насправді про вовка
була тільки промовка.
— Тоді хто ж то, як не він,
між дерев?
— Та то ж лев!
— То тікаймо хто-куди,
щоб не трапилось біди!
— Чур, мов кіт,
я за пліт!
— Чур, мов пес,
я в овес!
— А я лева приручу,
бути свійським навчу.
7. Хто навлобки,
а хто навдзьобки
Де скакали гопки
двійко горобців,
билися навлобки
двійко баранців.
Бились вони, бились,
доки не втомились.
А як помирились –
наче й не сварились.
Заскакали гопки
наші баранці
там, д вже навдзьобки
бились горобці.
Бились вони, бились,
доки не втомились.
А як помирились –
наче й не сварились.
Де скакали гопки
двійко горобців,
билися навлобки
двійко баранців.
Бились вони, бились,
доки не втомились.
А як помирились –
наче й не сварились.
(І так без кінця.)
***
Небом котиться яблуко,
золоте-золоте.
Паперові кораблики,
ви куди пливете?
Ви куди відлітаєте
крізь безсоння нічні,
дерев'яних журавликів
світлі кільця річні?
Вікна
Под сосною спят сода и песок,
Как же им сказать, что они — окно?
Олександр Кабанов
Світло у вікнах тане.
Кайся. Карайсь. Молись.
Скло наших вікон стане
тим, чим було колись.
Час павутину тріщин
в кожнім вікні сплете.
Каменем кине грішний
і розіб'є – святе.
Свиснувши проти ночі
кулею над виском,
вітер засипле очі
содою та піском.
***
Лежимо на дні трави
голова до голови.
А тим часом Бог працює,
засукавши рукави.
З неба кіптяву змива,
в полі жито полива.
Як веселика, веселку
випускає з рукава.
У траві лежить сачок.
У ріці висить гачок.
Залітає в Боже око,
мов піщинка, літачок.
Лежимо, і дай нам Бог
ні печалей, ні тривог,
ані зради не зазнати
в цій траві, одній на двох.
З поля дощ іде над ліс –
наче плаче хто навскіс.
А ніде ні сліз не видно,
ані приводу для сліз.
А трава – така густа,
що долоні і вуста
ледве тягнуться крізь неї
від колиски до хреста.
Танець
Щоб душа, як нога у болоті,
не загрузла в розмові про час,
ти злітаєш! – летиш! – і в польоті
висоту набираєш взапас.
Цей політ! Ці підскоки, притопи!
Цей навприсядки взятий розгін!
Це – надія у центрі Європи
відчайдушно повстала з колін.
Грає музика! Муза вагітна
вся аж сяє від того, що ти,
зуби зціпивши, весело й гідно
зберігаєш запас висоти.
Грай, музико! Раюй, танцюристе!
Сльози щастя розмаж по щоках.
Обнадій цим танком товариство,
розчароване у гопаках.
Ти ж – коханець! Ти – долі обранець!
Твої рухи – легкі і незлі.
Тож продовжуй мажорний свій танець –
босий танець на битому склі.