Техніка навчить їх висловлювати, але спочатку вони мають бути.
І останнє: справжнє мистецтво завжди трошки божевільне. Тому що воно народжується на межі між сном і дійсністю, тверезістю та сп'янінням, між реальним і можливим, тим, що є, і тим, що може бути.
Діоніса неможливо закликати – він приходить сам, коли митець готовий бути чесним. Але його можна прогнати – досить почати боятися власної щирості.
Практичне завдання від Діоніса:
Знайди тихе місце. Включи музику, яка тобі дійсно подобається (будь-яку). Закрий очі та дозволь собі десять хвилин бути "неправильним" у своєму мистецтві:
- Музикант – грай не ноти, а настрій
- Танцівник – рухайся не як вчили, а як хочеться
- Актор – кажи не слова, а інтонації
- Художник – малюй не предмети, а почуття
Культурний навігатор
Живопис
- Караваджо "Вакх" (1596-1598) – юнацька чуттєвість та небезпечна краса сп'яніння творчістю. Погляд божества водночас безневинний і всезнаючий – як перший творчий екстаз.
- Тиціан "Вакханалія на острові Андрос" (1523-1526) – радісне, сонячне сп'яніння життям. Показує, що діонісійський хаос може бути не руйнівним, а життєствердним.
- Пікассо "Дівчинка на кулі" (1905) – тендітна рівновага між контролем і довірою невідомому. Циркова артистка як метафора художника, який балансує над прірвою.
- Стравінський "Весна священна" – музичне втілення творчого хаосу, що народжує нове життя
- Бах "Токата і фуга ре мінор" – парадоксально, але ця строга форма виражає діонісійську міць
- Бетховен Симфонія № 9, фінал – момент, коли хаос перетворюється на космічну радість
- Джон Колтрейн "A Love Supreme" – джазова імпровізація як сучасна вакханалія
- Фелліні "8½" (Otto e mezzo, 1963) – про творчу кризу режисера, який боїться довіритися хаосу уяви
- Дарен Аронофскі "Чорний лебідь" (Black Swan, 2010) – про ціну перетворення з "білого лебедя" на "чорного"
- Вуді Аллен "Пристрасті за Бродвеєм" (Bullets Over Broadway, 1994) — про те, як справжнє мистецтво народжується з хаосу життя
- Ларс фон Трієр "Меланхолія" (Melancholia, 2011) – депресія як форма творчого хаосу
- Ніцше "Народження трагедії з духу музики" – Основний текст про діонісійське у мистецтві
- Рільке "Листи до молодого поета" – про довіру до творчого процесу
- Кафка "Щоденники" – Записи про боротьбу з творчими демонами
- Кортасар "Гра у класики" – роман-імпровізація, вакханалія
Містерія друга: Ліра Аполлона
Казка про те, як перетворити хаос на форму
Минуло три місяці...
Наші четверо героїв змінились. Після зустрічі з Діонісом вони навчилися бути живими у своїй творчості, але тепер зіткнулися з новою проблемою.
Льоша грав тепер із такою пристрастю, що викладачі скаржилися: "Емоцій багато, а структури немає. Де логіка? Де форма?"
Мілка танцювала так виразно, що глядачі плакали – але хореографи хитали головами: "Гарно, але хаотично. Потрібна дисципліна рухів".
Олег говорив на сцені з такою щирістю, що всі вірили кожному слову, але режисер морщився: "Почуття є, а техніки немає. Де робота з текстом?"
Зіна малювала картини, сповнені життя та емоцій – але викладач зітхав: "Душа є, а композиції немає. Де закони побудови?"
І ось вони знову зібралися в Катакомбах – тепер уже не від розпачу, а від розгубленості.
Нова проблема
– Розумієте, що виходить? – сказала Мілка, сідаючи на підлогу. – Ми навчилися відчувати, але не навчилися думати!
– Так, – погодився Льоша. – Я граю, і в мене море емоцій, але вони як... як розварена каша. Все змішалося.
– А в мене в голові купа ідей, – додала Зіна, – але коли починаю малювати, то виходить хаос.
Олег кивнув: – І що тепер знову стати правильними роботами?
– Ні! – Вигукнула Мілка. – Але й так не можна. Має бути якийсь спосіб...
І тут у підвал знов спустився хтось – але інший…
Він був повною протилежністю Діоніса – світлий, стрункий, з ясними очима і якоюсь особливою сонячною красою. В руках у нього була ліра – не сучасна, а справжня, давня.
– Аполлон, – представився він просто. – Брат Діоніса. Ми з ним, як їнь і ян, він дає енергію, а я допомагаю її оформити.
Історія про двох музикантів
Аполлон сів на сходинки та провів пальцями по струнах ліри. Звук вийшов дивовижний – чистий, ясний, досконалий.
– Давайте, розповім вам історію? – запропонував він. – Жив-був сатир Марсій. Якось він знайшов флейту, яку викинула богиня Афіна. Грав на ній так пристрасно, що всі звірі виходили з лісу послухати.
– Як ми тепер? – Усміхнувся Льоша.
– Саме так. І ось Марсій запишався і викликав мене на змагання: хто краще грає? Я грав на лірі, він – на флейті. І знаєте, що сталося?
– Ви його перемогли? – спитала Зіна.
– А ось і ні, – здивував їх Аполлон. – Спершу він грав жвавіше за мене. Його музика була жива, дика, справжня. Моя красива, але холодна. Слухачі були готові віддати йому перемогу.
У підвалі стало тихіше.
– І що ви зробили? – обережно спитав Олег.
– Я запропонував додаткову умову: зіграти догори ногами, а потім – грати та співати. І тут з'ясувалося, що на лірі це можливо, а на флейті – ні. Я переміг... технічно.
Аполлон перестав грати та глянув на них серйозно:
– Але то була не абсолютна перемога. Справжня перемога відбулася згодом. Я зрозумів, що моя музика надто правильна, а Марсій – що його гра надто хаотична. І ми навчилися одне в одного. Я – жвавості та пристрасті, він – формі та структурі.
Урок форми
– У чому різниця між хаосом і космосом? – спитав Аполлон, знову торкаючись струн.
– Космос – це порядок? – Припустила Мілка.
– Не просто порядок. Космос – це гарний, красивий порядок. Такий, який не вбиває життя, а допомагає йому виявитися краще.
Він підвівся і підійшов до стіни, де ще залишалися малюнки від їхньої "вакханалії".
– Подивіться. Зіна тоді малювала почуття. Вийшло жваво, але... – він провів рукою по стіні, – все змішалося. А якщо взяти ці ж почуття, але... організувати їх?
І він показав Зіні, як можна розташувати колірні плями так, щоб вони не заважали одна одній, а наголошували.
– Бачите? Я не прибрав емоцію – я допоміг їй виявитися яскравіше.
Потім він підійшов до Льоші: – Зіграй щось із того, що грав тоді.
Льоша сів за піаніно та заграв – пристрасно, але сумбурно.
– Добре. А тепер уяви, що твоя емоція – це річка. Вона може бути потужною, бурхливою, але в неї мають бути береги, інакше це не річка, а повінь .
І він показав Льоші, як можна взяти ті ж почуття, але "направити" їх через ритм, через мелодійну лінію, через гармонію.
Що таке справжня техніка
– Ви думаєте, техніка це обмеження? – спитав Аполлон. – А ось і ні. Техніка – це можливості.
Він узяв ліру та зіграв просту мелодію. Потім ту ж саму мелодію – але з варіаціями, прикрасами, модуляціями.
– Бачите? Основа одна, а як багато способів її висловити! Чим більше ти вмієш, тим більше способів сказати те, що відчуваєш.
Мілка нахмурилася: – Але ж правила сковують...
– Погані правила – так. А добрі – звільняють. Подивися.
І він попросив її станцювати щось вільне. Мілка рухалася гарно, але якось невпевнено.
– А тепер станцюй вальс.
– Але ж вальс – це ж схема!
– Саме. Спробуй.
І щойно Мілка почала танцювати у розмірі три чверті, з чіткими па, – раптом її рухи стали не скутими, а... звільненими. Схема дала їй опору, від якої можна було відштовхуватись.
– Розумієш? – посміхнувся Аполлон. – Правила це не в'язниця. Це мова. Чим краще ти знаєш мову, тим більше можеш сказати.
Перетворення Марсія
– Але що сталося з Марсієм? – Запитав Олег. – Адже в міфах говориться, що ви його... вбили?
Обличчя Аполлона стало сумним: – Це неправда. Люди люблять страшні історії. Насправді Марсій не помер – він перетворився. З дикого виконавця – у… мудрого. Бо музикування – це пристрасть, помножена на інтелект.
– Як це?
– Він зрозумів, що його жага стане ще сильнішою, якщо він навчиться її оформляти. А я зрозумів, що моя техніка стане живою лише тоді, коли я наповню її почуттям. Ми обидва збагатилися.
Аполлон знову заграв на лірі – і тепер музика була і пристрасною, і досконалою одночасно.
– Марсій грає на флейті, але вже не хаотично, а... як сказати... з керованим ентузіазмом. А я граю на лірі, але не холодно, а із щирою мудрістю.
Практичний урок
– Хочете, я навчу вас перетворювати хаос на космос? – Запропонував Аполлон.
І він показав кожному секрет:
Олексію: "Твоя емоція – це матеріал, як глина.