Потім барон, чемно вклонившись принцесі, вийшов із кімнати. Герцог постояв трішки в задумливості, а потім присів поряд з дівчиною і тихо запитав.
– Анна, сонце моє, ти вийдеш за мене заміж?
– Так, – посміхаючись скрізь сльози, відповіла принцеса і обняла свого коханого.
– Ти розумієш, що твій батько, можливо, буде сердитись...
– Нічого не кажи, – перебила його Анна. – Ми вмовимо його, він зрозуміє нас. Ти ж врятував мені життя. Мені чомусь здається, що імператор залишиться задоволеним.
Через деякий час прийшли дві високі сухорляві жінки і принесли різноманітній одяг, а так же позолочений таз і срібний глечик із водою для вмивання. Герцог поцілував принцесу і вийшов, сказавши що повернеться так швидко, як тільки зможе.
Полина допомогла роздягнутись і вмитись Анні, а Токана розклала принесений одяг, щоб принцеса змогла добре розгледіти його і вибрати собі до вподоби. Мати герцога в молодості була такою ж тендітною, як і Анна, тому одяг був майже як пошитий для принцеси. Вона вибрала темно-синє плаття із золотою вишивкою дикого тура на рукавах, символах Венедії, а на голову накинула темно-червону шаль із золотою бахромою. Жінки розповіли, що барон Шрауб особисто облазив покої принцеси, шукаючи хоч яку-небудь зачіпку, щоб вичислити вбивць, а лейтенант Николик допитує всіх хто був цієї ночі в замку і записує їх покази. Варта посилена і нікого не випускають із замку, барон Шрауб вважає, що вбивці, можливо, ще в замку. В кімнаті ж Константана йде нарада за участю магістра Романа, графів Андре і Федеріка та герцога Вольмира. Народ в замку збуджений і переляканий, а управитель Маркус ходить весь побілілий і навіть почав трохи заїкатися. Гості позачинялись в своїх кімнатах, музиканти і танцюристки, які вже сьогодні збирались покинути замок, сидять на своїх клунках в банкетному залі в очікуванні допита. А біля дверей спальні герцога вартують п'ятеро стражників герцога і п'ятеро рицарів ордена Зірки.
Анна вже одягнута і причепурена, попрохала провести її до кімнати Великого магістра. Полина і Токана, вклонившись, відчинили двері. Перша вийшла Токана, за нею принцеса, а останньою Полина. Угледівши Анну стражники і рицарі стали струнко, а потім шестеро із них прослідували за ними.
Коли принцеса Анна зайшла до кімнати Константана, на деяку мить там запанувала тиша, а потім всі, крім Великого магістра, підхопились і низько вклонились їй. Анна підійшла до Вольмира і стала поруч з ним, взявши його під руку.
– Анно, дівчинко моя, як ти себе почуваєш? – співчутливо запитав Константан. – Можливо покликати лікаря?
– Спасибі, ваше преосвященство, не треба. Я почуваю себе вже добре, – відповіла принцеса. – Хочу послухати про що ви ведете мову і дещо сказати.
– Ми розмовляємо про твою безпеку і пробуємо вгадати дальші дії Зорини, – сказав Великий магістр, уважно поглянувши на Анну.
– Я хочу повідомити вам, що герцог Вольмир попросив мене вийти за нього заміж і я дала згоду, – трішечки затинаючись промовила дівчина.
– Що? – не втримався граф Андре. – А як же згода імператора?
– Ми думаємо, що він погодиться, коли вислухає нас, – сказав Вольмир і підбадьорливо стиснув руку принцеси.
– Він вже погодився, – раптом сказав Константан і кивнув Роману.
Той дістав із теки для паперів аркуш і подав його Великому магістру.
– Тут написано, особисто Імператором Василем II, що він дає згоду на одруження принцеси Анни із герцогом Вольмиром, якщо вони самі цього забажають, – урочисто проголосив Константан.
– Нічого собі!? – знову не втримався Андре.
– Та що з вами, граф Андре, тримайте себе в руках, – промовив роздратовано Великий магістр. – Я розумію ваше хвилювання, та все ж ведіть себе пристойно.
– Вибачте мене, ваше преосвященство, і ви, принцесо Анна та я маю наказ від імператора оберігати принцесу. А сьогодні лише провидіння врятувало принцесу, тому почуваю себе дуже винуватим.
– Ніхто вас не звинувачує, та ми повинні добре у всьому розібратись і зробити все, щоб знайти злочинців і тих хто замовив вбивство, – сухо сказав Константан.
Всі мовчки погодились.
***
Ізана, одягнута у просту коричнювату сукню, сиділа на своєму клунку в кутку банкетного залу разом із іншими танцюристками і чекала доки дійде її черга йти на допит до лейтенанта Николика. Дівчина зовнішнє незворушна, добряче хвилювалась. Як могла її імператриця піти на таке злодійство – наказати вбити принцесу! Вона пригадала, як Зорина дала їй скляну пляшечку з рідиною і попросила передати її управителю Маркусу, щоб той влив принцесі до вина. Тоді, мовила імператриця, принцеса Анна трохи занедужує і буде змушена повернутись до Цареграду. Побачивши недовіру в очах Ізани, Зорина посміхнулась і спокійно відпила із пляшечки. Та Ізана, збурена підозрами Прокла, все-таки вилила незрозумілу рідину із пляшечки і добре промивши, наповнила її чистою водою, а вже потім передала Маркусу. Чомусь їй стало жаль молоду дівчину, яка теж не мала щасливої долі. Але виходить Зорина підстрахувалась і підіслала найманих вбивць. І що тепер робити їй? Видати Маркуса із Ісмаїлом? А що далі? Якщо її, навіть, пожаліють і відпустять, куди їй їхати? Дороги в Цареград не буде, там імператриця і вона помститься. А в неї вже там куплена хатина і всі гроші.
– Ізана, послухай, – підсунулась до неї рудоволоса Артана, одна із танцівниць з якою вона здружилась, – як ти вважаєш, нас довго триматимуть тут?
– Не знаю. Сподіваюсь, що ні, – відповіла їй Ізана і підбадьорливо посміхнулась.
– Хотілось би, – сумно промовила рудоволоса дівчина і прошепотіла на вухо. – Ти ж знаєш, мій Тамрин, не охоче відпустив мене сюди. У нас же незабаром весілля і він розсердиться, якщо я затримаюсь.
– Чому ж ти погодилась приїхати до Венеди?
– На життя потрібні гроші, а мій коханий не багато заробляє в крамниці свого дяді. Та ще витрати на весілля, – сказала Артана і ніяково додала. – І треба дещо відкласти, бо Тамрин хоче відразу завести дитину. А тут була така нагода...
– Не жалкуй. Все буде добре, – обійняла за плечі подругу Ізана. – В крайньому випадку, думаю, післязавтра нас відпустять.
Тут зайшов стражник, суворо обвів всіх поглядом, і покликав на допит Артану. Дівчина прудко підвелася і поспіхом вийшла за стражником із залу. А Ізана залишилась далі розмірковувати над своєю долею, доки і її не викликали до лейтенанта Николика.
16
Ярослав хотів якнайшвидше відправитись до Кийграда на пошуки мага Мальфара. Та лише сьогодні гном нарешті почав збиратися в дорогу. Цілий день вони пакували речі, готували припаси і перевіряли зброю. Тепер підганяли лати, стоячи під пекучим весняним сонцем біля камінної ковадлі, нашвидку зробленою Дартазом.
– Ми збираємося наче на війну, – сказав Ярослав, вкотре приміряючи кольчугу, перероблену гномом під його зріст.
– А ти думав, що це буде легка прогулянка?
– Ну, не знаю, але ж у вас є князі, значить маєте якісь закони, – нерішуче промовив хлопець. – Повинен же бути якийсь порядок.
– Хлопче, держава Святослава така величезна, так багато підкорених народів, що за всім не угледиш, – говорив Дартаз, знімаючи із Ярослава кольчугу. – І в кожного свої звичаї. Кийградський князь постійно в походах проти непокірних князів, тільки в останні роки все трішки устоялось – бояться Великого князя. Та на дорогах все одно грабують, особливо одиноких подорожніх.
– Добре, – невесело посміхнувся Ярослав, дістав свій меч і змахнув їм. – Ти краще знаєш світ в котрому живеш.
– Та це не найважливіше, я думаю все буде гаразд. Просто не дуже вірю, що Мальфар зможе допомогти тобі повернутись додому, якщо навіть нам вдасться знайти його. І що ти будеш робити далі?
– Не знаю, – зітхнув хлопець, сховавши меч. – Я дечому навчився у своєму світі, можливо це пригодиться тут. Хоча чесно, поки не розумію, що мені робити.
– Ось, бачиш, – сказав гном і кинув кольчугу на ковадлу. – А я думав про це і бачу, що найкраще тобі піти до якогось князя – найнятись в дружину, можливо навіть до Святослава. Парубок ти міцний і сильний, правда мало ще вправності, але це діло наживне.
– Та що ти кажеш!? Я воїн!? Це ж мені треба людей вбивати !? – обурено вигукнув Ярослав. – Ні, я краще піду в ковалі.
– І не лише самому убивати, а і самого можуть вбити, – продовжував гном. – Та із твоїм ростом, силою і розумом ти можеш стати не тільки простим воїном, а може воєводою чи навіть князем. А ковалем завжди встигнеш стати.
– Та зрозумій, Дартазе, мене виховували по іншому, я не зможу просто так вбити людину!
– Розумію. Але ти ж убив ведмедя, а потім цього облізлого гуля, значить зможеш, коли припече, а тим паче на війні.
– Не знаю, поки не хочу про це і думати, – похитав головою Ярослав.
– Ну добре, тоді облишимо цю розмову до кращих часів.
– Це ж до яких кращих часів?
– Коли знайдемо якогось вправного мага і він зможе пояснити нам твою пригоду. А зараз в мене є подарунок для тебе. Почекай трішки.
Гном зайшов до хатини і через хвилину вийшов із продовгуватим пакунком. Він розгорнув його, дістав із бронзових піхов великий меч і, взявшись обома руками за рукоять, підняв над головою.