Над містом знову виє сирена,
Ніч розриває страшний гуркіт.
Ракета падає біля дому —
І тиша вмить перетворюється в крик.
Безсовісні гади, що б'ють по оселях,
Не бачать ні страху, ні сліз, ні людей.
Їм байдуже, хто залишився в постелі,
Їм байдуже, скільки загине дітей.
Та ми не зламаємось від їхніх ударів,
Не стане Україна навколішки знов.
Бо навіть крізь попіл, крізь темнії хмари
Ми вистоїмо — за життя і любов.
І кожен наш ранок, що знов наступає,
Є відповіддю тим, хто приносить біду:
Україна живе, Україна тримає
Своє небо, свій дім і свою свободу.