День вже помалу затухає,
За обрій сонце закотилось.
Хвилина ще одна спливає,
Щоб ближче ніч до нас тулилась.
А хмари сонце проводжають,
І з вітром бавляться на волі.
Боки до світла виставляють,
І всім бажають тої ж долі.
А доля їх — на волі плити,
У небесах шукати радість.
Їм хочеться життя прожити,
Й не знати що буває старість.
Плисти у небі між світами,
І бавовніти над горою.
Розкритими до нас крилами
Нас укривати всіх собою.
Якщо ж несите зло осушить,
І спраглу землю схоче вбити, —
То легкий літ твій хтось порушить,
І нагада що треба жити.
Що на землі ще треба жити,
І половіти в житнім полі.
І колосками серце гріти
Тим хто лишився ще на волі.
І хмара з неба позбирає
Всю радість і нестримну силу.
І вже з грозою напуває
Усе живе, і навіть брилу.
Проллється чистою сльозою,
Страхи і розпач позмиває.
І колоситись під горою
Вже нова радість починає.
І запанує в світі воля,
А небо буде сторожити.
І хмарка, в золотім уборі,
Нам завжди буде серце гріти.
17.10.2026