Мені не лячно, що летять роки,
Що скоро сад осіннє листя скине.
Тому карбую всі свої думки,
Бо час — це річка, що у вічність плине.
Стихають бурі й сумніви в мені,
Я цінність літ оцінюю відносно,
Та одного боюся в глибині:
Прожити вік свій тінню, безголосно. ..
Та ще бринить натягнута струна,
Тому пишу, допоки є звучання,
Я келих долі вип'ю весь до дна,
Бо гра моя — сильніша за мовчання.…
Коли зимою, річку вкриє лід,
І прийде біла тиша поступово,
Я знаю, там залишиться мій слід,
І через лід моє проб'ється слово.