На хмари, хмароньки, хмаринки
Без ліку можу я дивитись.
Їх коси, кісоньки, косинки
Не зможуть в синяві згубитись.
Їм вітер служить пастухом,
В блакиті довго випасає.
Збива докупи їх разом,
Або за обрій заганяє..
Отара біла, мов овець,
Легких хмаринок пробігає.
Жене їх вітер-поводир
Туди, де страху не буває.
Де воля вільно їм дає
Пливти у сині-сині далі.
Промінням ясним, золотим,
Розгонить їх старі печалі.
І попливе за ними сум,
Щоб радість дома залишалась.
Ніхто не скаже їм на глум,
Що їх біда чужим досталась.
Вони сліди зотлілих дум
Кладуть у радісні покоси.
Вони прогонять липкий страх,
Коли зійдуть ранкові роси.
10.06.2026