А той в кого землі мало – з нього дери великий.
Як почув те Чіпка, розізлився дуже. Затаїв злі помисли у собі. Галя плаче. За тою управою чоловік геть і забув про неї. "Кинь ту управу" – благають і мати й дружина.
Глава 29, лихо не мовчить
Після смерті Максима, Явдошка побоялась сама жити на хуторі. Спродала все добро і перебралась до дітей. Разом з нею зайшло нове лихо в Чіпчину хату.
Дві матері не помирились відразу. Явдоха, тільки-но поселившись, почала верховодити, все на свій лад перевертати. Знущалась із Мотрі, докоряла їй. Мовчала мати Чіпки…. А потім не витримала і почалось – що не день – то лайка та колотнеча в домі.
Боляче Галі на те дивитись. Та вона, як дитина, тягла материну річ. А Чіпка держався жінки, а за нею – й тещі. Довелось Мотрі таке життя, що хоч тікай з дому!
Такі бучі ще більше отруювали й без того отруєне серце Чіпки. Остогиділо таке життя Чіпці.
Почали навідуватись давні товариші. Знову почалось пияцтво. Явдошка любила також гулянки і допомагала в цьому Чіпці. Став чоловік знову на криву стежку. Вип’ють, погуляють… та й з двору. А ранком везуть повні вози всякого добра. Мотря докоряє синові. Хижішим ставав Чіпка…
Перше "карав" тільки панів а тепер і на брата свого перейшов – заможного козака.
Важке було таке життя для матері – прохала одного у Бога – смерті своєї.
Так вийшло, що Явдошка померла першою. Справили поминки. Щедро давав Чіпка старцям і грошей, і хліба. Наступного дня пропав кудись Чіпка. Приїхав уночі з повним возом всякої-всячини краденої… Мотря проклинала долю за таку "прокляту" дитину. Лушня підмовляє Чіпку проти матері, каже, буцім то це вона струїла Явдошку…
Глава 30, так оце та правда?!
Люта зима. Чіпка нудиться вдома. До нього приходять братчики і ще семеро невідомих. Лагодяться йти на хутір до Хоменка. Проте є проблема – в Хоменка три сини, мов кати. Та й сам він сильний, як ведмідь. Москаль Сидір показує вирішення проблеми – рушницю.
Вирушають у дорогу. Пізно вночі ватага повертається. На кожному – сліди свіжої крові… Розбійники палять одежу, аби позбутись доказів. Мотря всю ніч тихо ридає, розуміючи що її син – вбивця…
Рано-вранці чути крик малої дитини: "Ряту-у-уйте!" Мотря вибігає на двір. Бачить десятирічну дівчинку в одній сорочці, об’юшеній кров’ю. Ця дитина – єдина, хто вцілів після різні на Хоменковому хуторі…
Мотря біжить у волость. Волосні обступили хату: всіх пов’язали…
На крик прокидається Галя. Біжить на двір. Перед нею стоїть Чіпка зі зв’язаними руками, а ще далі – мала дівчинка вся в крові. Як угледіла Галя об’юшену кров’ю сорочку на дитині, несамовито кричить до Чіпки: "Так оце та правда?! Оце вона!!!".
Галя заливається божевільним сміхом. Невдовзі Христя знайде її повішеною…
Чутка про те, що Чіпка вирізав цілу сім’ю швидко поширилась округою…
Осінь, рік потому.
Через Піски проходить дорога у Сибір. На каторгу, оточені озброєними москалями, йде ватага арештантів, скованих по руках і ногах. То був Чіпка з товариством…
Збіглось усе село подивитись. Плакали люди, хтось обіймав своїх безталанних братів, мужів. Плакали й розбійники. Один тільки Чіпка мовчки стояв, потупивши очі додолу. Ніхто не прощався з ним…
Грицько забрав Мотрю до себе – доживати віку. Чіпчину хату опечатали. Похмуро дивилась вона на шлях. Діти боялись туди ходити. Через декілька років її викупить жид Гершко та зробить там шинок.
Біля Хоменкового хутора насипана висока могила, на ній стоїть великий хрест. Під ним тліє вісім безневинних душ, загублених в одну ніч страшним чоловіком…