Пантелеймон Куліш — Чорна рада (стислий переказ)

Стислий переказ, виклад змісту

Сторінка 6 з 8

Коли він наблизився до коша, то побачив охайно прибране місце, де не було ніяких припасів. Розкинулось там багато наметів і людей, які тільки оселедцями нагадували козаків.

Роздивлявся Петро усіх молодиків, аби не пропустити Тура. Раптом побачив він збоку чоловіка, за яким натовп йде і гукає: "Іван Мартинович!". Петро почав придивлятися. Він очікував побачити заможного пана у вишуканому одязі та коштовностях, який навіть дивитися не буде на простолюдинів. Та насправді ж Брюховецький був у скромній свитині та старих чоботах. Лише зброя вирізнялася вишуканістю, проте виглядала на ньому так, ніби чужа. Цей простий чоловік взагалі не виглядав по-гетьманськи. Обличчя Брюховецького було добрим, тільки очі дивакуваті. Ось таким був Іванець, що стільки лиха країні завдав.

Брюховецький почав промовляти до люду, що вони його діти і він хотів би усіх вишукано одягнути, проте і сам в лахміттях ходить. А вони йому у відповідь здоров'я бажали, казали, що все йому дадуть, тільки б він їх захистив. Брюховецький відказував, що це його борг перед козаками. Знову загув натовп, а гучніше за всіх кричав міщанин Тарас Сурмач (уже знайомий нам).

Народ говорив, що Брюховецький заради них "нужду приймає", тож вони зобов'язані обрати його гетьманом. Іван Мартинович відмовляв, що не про це він думає, а тільки як їм допомогти. Та булава потрібна йому через городову старшину, яка влаштувала так, що силу мають тільки пани. Сірома ще більш прославляла Брюховецького та проклинала кармазинів. А той продовжував, що всі знають, яким заможним він прийшов на Січ, проте все віддав заради процвітання Гетьманщини. Тепер і сам залишився ні з чим, та йому не було шкода, бо все пішло на користь "діткам". Натовп мало не крізь сльози кричав, що нагородить його за це. А Брюховецький все твердив, що йому нічого не треба, окрім злагоди в країні.

Петро рад був послухати Івана Мартиновича, аби дізнатися, на які ще хитрощі він спроможний, та нічого не було чутно через натовп. Тільки тепер хлопець зрозумів усю суть пройдисвіта: як він городову старшину зневажає та солодкі слова козакам говорить. Петро зажурився через це і навіть забув, чого прийшов. Аж раптом почувся звук бубнів і хтось з натовпу сказав, що зараз будуть Кирила Тура судити. Поспішив Петро та став так, аби йому було все видно. У першому ряду стояв Брюховецький з булавою, а хорунжі тримали інші клейноди. Поряд з ним стояла старшина, яка складалася з тих, хто через старість не міг в інший уряд потрапити.

Розпочав суд отаман Пугач. Він вийшов, віддав поклони натовпу та старшині та почав промовляти, що основою Запорожжя є давні звичаї. Ніхто з величних козаків не смів їх порушувати, але той, що стоїть поряд з ним наважився на це. Він зв’язався з жінками і осоромив своє товариство, тож необхідно порадитись та винести справедливе покарання. Натовп мовчав і чекав слова гетьмана. Брюховецький вийшов і сказав, аби судили діди, які більш мудрі та краще звичаї знають, адже він тільки для того тут, щоб волю народу виконувати. Ті запропонували побити Тура киями, з чим погодився і гетьман.

Кирила Тура прив'язали мотузкою до стовпа, але так, щоб він рукою міг дістати до горілки з медом (за давнім козацьким звичаєм). Кожен міг підійти та, випивши оковитої, вдарити винуватого. Рідко коли всі козаки залишались стояти на місці, тільки коли величний лицар перед ними був. Та Кирило Тур не останньою людиною на Січі був, та і не дуже завинив, проте треба було показати молодикам приклад. Вірний побратим Чорногор рятував Тура, бо ходячи навколо стовпа, одного проханням зупиняв, другому про послугу якусь нагадає, а на третього просто нагримає і той не ризикне підійти. Аж ось наближався Пугач, якого товариш винуватця навіть не намагався зупинити. Отаман так вдарив запорожця, що аж кістки було чутно, проте Тур навіть не зморщився. Петро, побачивши такий прочухан, зрозумів, що козак небагато таких витримає. Петро підійшов до хлопця і спитав, що передати його сестрі та неньці, а той лиш сумно заспівав.

До Тура наблизились чотири січових діда, які бачили, що молодики не хочуть його бити, тож його провчать вони. Козаки випили горілки і з усієї сили відлупцювали винуватця, та він витримав. Тур навіть жартував з побратимами. Петро ще раз повторив своє питання, на що козак відповів, аби хлопець передав, що він пропав, а майно його розділив: одну частину – сестрі та матері, другу – Київському братству, третю – відвезти на Чорну Гору. Богдан Чорногор просив Тура протриматися до обіду і тоді його знімуть. Поки Петро чекав, то побачив, що багато побратимів охороняють винуватця. Нарешті пробив час обіду і винуватця звільнили. Пугач підійшов до нього і ще раз присоромив, а Шраменко тільки дивувався скривавленій сорочці.

Петра як гостя запросили на обід. Пугач все хвалився тим, що новий гетьман до влади прийде і наведе лад. На обід здебільшого подавали рибу, посуд був дерев'яним, козаки сильно не напивалися. Тільки Тур намагався горілкою загасити свій біль. Після трапези Петро вже хотів повертатись додому, але запорожець його зупинив і попросив його дочекатися.

У дорозі Тур запропонував Петрові приєднатися до запорожців, а той відповів, що і сам не раз про це думав. А потім хлопець запитав побратима, чого він проти Сомка виступає. Тур розсміявся і сказав, що викрадення нареченої – це дрібниця для гетьмана, адже йому перш за все стоїть країна.

Коли приїхали до хати, то вибігли їм назустріч матір та сестра. Вони обидві не тямили себе від щастя і хотіли обняти козака, проте він віджартувався, що і так жінками пахне. Петро вже хотів іти додому, як Кирило Тур запросив його на чарку горілки. Запорожець багато пив, а потім впав на землю. Жінки злякалися, тільки Петро знав справжню причину. Він допоміг покласти чоловіка на ліжко, попрощався та пішов до хутора Гвинтовки, обдумуючи все те, що сьогодні трапилося.

Розділ 13

Тим часом паволоцький полковник поспішав щосили до Батурина. Він приїхав ще до світанку, тож його ніхто не побачив. Та раптом почувся йому гомін, що лунав із гаю.

Шрам побачив велику кількість людей, які щось між собою не поділили та просили панотця їх розсудити. Одні були зі зброєю (кармазини), а інші – міщани. Вони розповіли Шраму, що один хлопець, син війта, закохався у дівчину шляхетського стану, доньку пана Домонтовича. Міщанин посилав найкращих сватів до неї, проте її батько розлютувався та ображав гостей личаками.

Натовп хотів розв'язати суперечку за допомогою зброї, проте не могли вирішити: на пістолях чи на шаблях. Наречений мав стати на захист всього міщанства. Якщо б він переміг, то мав би дівчину за дружину взяти, а якби програв, то приніс би втіху кармазинам. Шрам розлютився і сказав, що країна важкі часи переживає, а вони між собою навіть не можуть спільної мови знайти, після чого помчав на коні геть.

Шрам заїхав відпочити до свого товариша сотника Білозерця у Борзні. Обидва були щасливі побачити один одного. Білозерець розповів про останні події, про те, що Васюта Золотаренко збирав раду у Батурині та під загрозою смерті примушував старшину присягнути йому як гетьману. Козаки йому говорили, щоб дав потримати булаву молодим та не виставляв Сомка перед Москвою зрадником. Продовжували, що запорожці його обманули і не будуть за нього, адже їх Іванець підкупив, а від Васюти їм тільки подарунки потрібні. Золотаренко засмутився, а старшина в цьому безладі його мало не вбила.

Раптом прийшов лист від Сомка із Ічні. Він написав Васюті, щоб він не губив Батьківщину. Сомко питав, чи не краще люду буде під його рукою, аніж під Іванцевою. Настав час козакам свою честь відстоювати. Сомко запросив усіх вірних йому збиратися в Ічні. Васюта разом із усією громадою поїхали із Батурина.

Шрам хотів стрімголов їхати до Ічні. Білозерець зупинив його, щоб він ще відпочив у нього. Та полковник відмовив, що йому все одно на втому, бо зараз доля України вирішується.

Вони виїхали з Борозни і побачили, як наближається їм назустріч гонець. Він доповів, що вся старшина присягнула Сомкові в церкві, а коли всі почули, що бояри в Ніжині, то гайнули туди. Подорожні повернули коней і поїхали на підтримку гетьману. Шрам із Білозерським зустріли Сомка та Васюту з військом. Гетьман підбадьорив полковника, розповів, що вірні йому полки вже йдуть до Ніжина під проводом Вуяховича. Шраму не сподобалось, що війська повів генеральний писар, бо про нього погана слава ходила. Сомко заспокоїв полковника і відповів, що писарю можна довіряти.

Щойно козаки в'їхали в місто, то побачили похоронну процесію, що перегородила їм шлях. Помер той самий хлопець, що у доньку Домонтовича закоханий був. Майже весь Ніжень зібрався похоронити війтенка, та не було жодного кармазина. Міщани були настільки сумні, що навіть голови не піднімали, тож і не побачили військо з гетьманом.

Приїхали козаки у табір. Там був повний безлад, усі галасували. Вуяхович їздив по табору і намагався вгамувати козаків образами, та цим ще більше розлютив козаків. Сомко, побачивши методи керування генерального писаря, відібрав бунчук і прогнав його геть. Коли по табору пішла чутка, що приїхав гетьман, то всі враз стихли, бо "Сомко-бо жартів не любив. Щирий і незлобивий був лицар, да вже ж як і допечуть йому, то стережись тоді кожен".

Шрам попросив Сомка довірити бунчук йому, бо він краще впорається, ніж будь-хто. Гетьман мовчки віддав клейноду.

Шрам обійшов увесь табір і усюди поставив варту. Він не дозволяв собі ні на хвилинку відпочити. Тільки приставав до козаків, коли вони про чорну раду говорили. Шрам тоді розповідав їм і про Богдана Хмельницького, і притчі біблійні, аби громада схилила буйні душі. Можливо, так би полковник і весь табір втихомирив, та по його слідах ходив зрадник. Вуяхевич говорив козакам гіркі слова та підбурював на чорну раду.

Наступили ніч. Невідомо, чи спав Сомко, проте Шрам ні на хвилину не закрив очей. Голова його була сповнена тяжкими роздумами. Він ходив усю ніч та слідкував за порядком в таборі.

Розділ 14

А в домі Гвинтовки були свої негаразди. Жінки не могли знайти спільну мову з княгинею, бо вона була полячкою. А Черевань дивувався, як його товариш змінився. Гвинтовка раніше був щирим козаком, а тепер якийсь посуплений та злий.

Господар почав розпитувати товариша, як так трапилося, що Лесю із Сомком посватали.

1 2 3 4 5 6 7

Інші твори Пантелеймона Куліша скорочено: