Він хотів привезти її до себе в палац, але горда дівчина не захотіла бути підложницею. Тоді князь наказав збудувати для неї дворище і церкву в далеких пущах. Вона погодилась там жити за умови, що буде вільною. Ярослав дав їй нове ім'я — Шуйця.
Князь Ярослав вирішив набрати в свою дружину варягів, і, щоб вони йому довіряли, поважали його одружився з варязькою царівною Інгігердою "висока, русява, чистолиця, одягнена в довгі дорогі шати… мала очі пронизливо-прозорі, мов холодна зимова вода", яку він називав Іриною.
Він писав листи братам і просив підтримки. В Новгород до нього приїхав молодий князь Гліб, щоб відмовити його від походу і помиритися з батьком, але Ярослав сказав, що вже занадто пізно.
Тим часом у Києві, не залишивши заповіту, помирає великий князь Володимир. З цього моменту розгорнулась жорстока боротьба за київський престол. Князів Бориса і Гліба підступно вбили, тому що їм Володимир довіряв найбільше. Тепер Ярослав змагався за трон з братом Мстиславом. Він поїхав до Києва, а Коснятина проголосив князем у Новгороді.
1966 рік, Весна, Київ
Борис прогулювався з Таєю по Дніпровському спуску. Його переслідували видіння батькової смерті: залиті кров'ю плити собору. Це найжахливіший спогад, який залишила в його душі війна. Навіть коли біля нього була Тая, він не міг почуватися щасливим.
Він розповідав їй цікаві факти з історії під час прогулянки, потім вони відвідали кінотеатр і Борис запросив її піти до кринички з цілющою водою. Колись він вже ходив туди на побачення зі студенткою, яка вивчала точні науки. Тоді вона втекла від нього. Втекла і Тая, але Борис наздогнав її і вони знову кудись пішли.
Він розповідав їй про батька, як відчайдушно він намагався врятувати Софію Київську. Шнурре вже поводився з ним так, як повинен це робити фашист. Хоч професор Отава і був удома, але жив як у в'язниці. Працював у соборі дуже повільно або ж намагався взагалі навмисно нічого не робити. Якось до професора в квартиру прийшов той самий Бузина, який евакуювався. Як виявилось, він співпрацював з німцями і відав їм сейф зі старовинними пергаментами.
Гордій вмовив Бориса втікати з Києва. Йому вдалося втекти і знайти куму баби Галі в Літках. Там він знайшов чоловіка, який погодився допомогти його батькові, і вони негайно поїхали до собору. На його очах Оссендорфер вбив батька.
Борис нещодавно дізнався, що в Німеччині з'явилася публікація про Софію. Оссендорфер, автор публікації на документи, які колись знайшов професор Гордій Отава. Борис запропонував Таї поїхати з ним до Німеччнини.
Рік 1026, Літо, Константинополь
Сивоок навчався в Агапіта, знайшов нового товариша — грека Гієрона. Він навчився писати фрески, викладати мозаїку і став найдосконалішим умільцем, та він все одно залишився русичем і не хотів дотримуватися ніяких правил. Одного разу Сивоок дуже розгнівив Агапіта, і той відправив його на острів Пелагос. Там він будував храм.
В своїх мандрах він натрапив на бідну дівчину-сироту. Вона не вміла говорити, лише глибоко зітхала й тихо промовляла єдин слово: "Іс-са". Щодня він зустрічав її, а згодом забрав її до себе і назвав Іссою. Він захотів допомогти дівчині, нагодував її, вдягнув і намагався навчити її розмовляти спочатку ромейською, а потім своєю рідною мовою. Але вона довго чинила опір і не хотіла нічого змінювати.
Прийшла звістка про смерть імператора Василія. Сивоокові наказали негайно їхати в Константинополь. Йому зовсім не шкода було недобудованого храму, він не хотів залишити Іссу одну на острові, тому забрав її з собою. В Константинополі його зустрів Агапіт і відразу сказав, що посилає його з Міщилом споруджувати храм у Києві. Сивоок назвав Іссу своєю жоною і поїхав з нею.
Рік 1026, Падолист, Київ
На Київ постійно нападали печеніги. З ними потрібно було боротися, але наймана варязька дружина вимагала підвищити платню за службу. Ярослав відмовив і варяги покинули його. Власна дружина розпадалась і він змушений був збирати нову. Князя ледь не вбив вепр, його врятував Ситник, якого він зробив після цього боярином і довіряв лише йому.
Ярослав дізнався, що його Шуйця прийняла хрещення, створила жіночий монастир і стала ігуменею Марією. Княгиня Ірина з сином потрапила в полон до польського князя Болеслава. І він вирішив обміняти її на дочку Болеслава Регелінду, яка була жоною Святополка.
Варяги вбили Святополка. Ярослав вважав його братовбивцею, але виявилось, що Бориса і Гліба вбили за наказом Коснятина. За це він ув'язнив новгородського посадника.
Ситник довідався, що Марія-Шуйця народила доньку. Князь відразу поїхав до неї розпитувати про дитину, але вона сказала, що це брехня.
1966 рік, Перед вакаціями, Західна Німеччина
У Німеччнині справою Бориса Отави займався третій секретар посольства Валерій. Він попередив, що справа затягнеться надовго і треба запастися терпінням.
Борис знав, що йому потрібно їхати в Марбургзький університет. Там викладав професор Оссендорфер — той самий єфрейтор, що колись вбив його батька. У Бориса були всі підвердження, що дорогоцінний пергамен належав Київському інститутові, тому він хотів забрати манускрипти і почати проти Оссендорфера судову справу. Щоб потрапити до Марбурга, їм потрібно було знайти державного радника по відшкодуваннях Вассеркампфа.
Рік 1028, Теплінь, Київ
До князя прийшли ромейські зодчі Міщило й Сивоок. Міщило вдавав з себе грека, розмовляв грецькою, вихваляв Агапіта, але Сивоок не втримався і заговорив до князя рідною мовою. Ярослав здивувся, почав розпитувати Сивоока про його долю. А далі вони обговорювали проект майбутнього храму. Сивооку церква здавалась малою, і князь вирішив, що хоче зробити все так, як у Константинополі.
Сивоок знайшов хижину окремо від іншив і жив там з Іссою. Дівчина ніяк не могла звикнути до Києва, сумувала за шумом моря і ходила замість нього до Дніпра.
Серед усіх тих ромейських умільців Сивоока розумів лише Гюргій, який запропонував йому піти з ним до князя і запропонувати всій варіант церкви. Він хотів покласти мозаїки так, щоб "дивилися люди не мертвим тупим оком, не збаранілі й бездумні, а щоб охоплювали створене оком рухливим, допитливим, щоб дошукувалися в кожнім образі людської (а не тільки Божої) суті, аби вловлювали красу барв і відтінків, щоб плавали й линули в ній, мов птахи".
Вони прийшли до Ярослава з церквою, яку Сивоок зробив з воску. Князя вразила небачена краса храму і він дозволив Сивоокові збудувати її і зробив його головним будівничим, а Гюргія — помічником. Міщило захотів помститися, знайшов Ситника, який теж давно ненавидів Сивоока. Вони викрали Іссу, яку так любив Сивоок, познущалися над нею, і дівчина заподіяла собі смерть.
1966 рік, Вакації, Західна Німеччнина
Вассеркампф відтягував поїздку до Марбурга, розповідав якісь історії, переходив на інші теми. Так тривало кілька днів, коли виявилось, що Оссендорфер приїхав сам до них.
Вассеркампф заявив, що професор Оссендорфер склав оскарження проти професора Отави за участь в убивстві Адальберта Шнурре. Тепер Борис був остаточно переконаний, що саме той Оссендорфер — денщик штурмбанфюрера Шнурре, грабіжник і вбивця. Доказом цього було оскарження Оссендорфера.
Рік 1032, Київ
Будівництво храму завершено, тому потрібно була вирішувати, як оздобити церкву. Сивоок хотів розписати всі стіни, але митрополит Феопемпт був проти цього, вважав це проявом язичництва. Не хотів він, щоб оздобленням займався Сивоок, адже будівничий не дотримувався церковних канонів, у його роботі були присутні язичницькі мотиви: наука діда Родима, Звенислави, елементи з прекрасного храму в Радогості. Ярослав не слухав митрополита, адже, як і Сивоок, прагнув збудувати храм для людей, а не для попів. Адже й так ніхто не розумів князевих вчинків: впустив до Києва ромеїв, захотів перетворити Київ на новий Константинополь, понавозив візантійського вбрання, книг.
Ще задумав князь найняти писців, щоб про кожен день його князювання, возвеличували князя і його добрі справи. Вибрав він писцем отрока Пантелія, якого навчав пресвітер Ларивон. Але він почав писати правду, і це не сподобалось князеві, тому він пояснив, що саме повинен писати Пантелій: про славу, подвиги і добрі справи Ярослава Мудрого.
У родині князя сталось велике горе — померла його маленька донечка. Княгиня Ірина ледь пережила важку втрату. Ситник заспокоював князя і розповів про свою доньку Величку, яка вже давно померла.
1966 рік, Літо, Київ
Невдовзі в Києві всі газети написали про наслідки поїздки Бориса. Знайшлося багато очевидців подій зими 1942 року в Києві. Людям була небайдужа доля професора Гордія Отави. Борис вперше відчув потрібність своєї професії.
І знову він згадав про Таю, зателефонував їй, вмовив зустрітися. Але коли Борис прийшов на місце зустрічі, до Таї підійшов якийсь чоловік, взяв її за руку, і вони пішли. Згодом він отримав від неї лист, в якому вона написала, що кохала його до безтями. Вона побачила в ньому ні від кого незалежного, справжього чоловіка — це притягувало її до нього. Але Тая не змогла пробачити йому те, що окрім собору, йому більше ніхто і нічого не потрібні. Вона сказала, що собору мало для людини.
Він недочитав лист до кінця, йому все стало зрозуміло. Борисові було боляче, адже він дуже любив цю жінку, але залишити справу всього його життя і життя його батька він не міг. Борис зв'язав рукопис про Софію Київську і заніс його видавцеві.
Рік 1037, Осінній сонцеворот, Київ
У будівництво храму Сивоок вкладав всю свою душу, всі сили. Багато людей проходило подивитися на його роботу. Неймовірна краса церкви вражала кожного, і стали називати дивом.
Сивоок був зовсім виснажений роботою, але десь знову з'являлися сили. Справа дійшла до оздоблення храму мозаїками й фресками. Сивоок особисто слідкував за тим, як варили смальту і виготовляли заправу для накладки на стіну. Для нього не важливо було, як називатимуться мозаїки, в мусіях він бачив багатство барв, їх переливи, тисячні розблиски кольорової смальти. Працював він дуже швидко, викладав смальту безладно, свавільно, не дбав за пригладженість. Міщило все робив дуже повільно, ретельно, старанно. Ярослав дивувався, але Сивоок запевнив, що його мусії будуть переливатися однаково глибоко на сонці впродовж усього дня, а мозаїки Міщила блиснуть один раз на день.
Ярослав відправив Гюргія до брата Мстислава будувати собор.